Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства "Рекунс", м. Львів, надалі - позивач, до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів, надалі - відповідач, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Концерну "Військторгсервіс"Міністерства оборони України, м. Київ, надалі –третя особа, про визнання недійсним п. 6.5 договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 47 від 12.08.2008 р. (із наступними змінами і доповненнями), що укладений між позивачем та відповідачем; визнання незаконною відмови відповідача у включенні окремого індивідуально визначеного майна –вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв.м., які розташовані на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, орендованих позивачем, до переліку об’єктів державної власності групи А, які підлягають приватизації шляхом викупу; зобов’язання відповідача направити звернення до Фонду державного майна України із відповідним пакетом документів про включення вищевказаного нерухомого майна до об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Ухвалою суду від 24.09.2010 р. позовну заяву прийнято до провадження та призначено її розгляд на 05.10.2010 р.

Через канцелярію суду 05.10.2010 р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги заперечив повністю.

В судове засідання 05.10.2010 р. прибули представники позивача, відповідача та третьої особи, які надали пояснення по суті спору. При цьому представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві. Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Представник третьої особи проти позовних вимог заперечив, зобов’язався подати письмові пояснення по суті спору в наступному судовому засіданні. В судовому засіданні 05.10.2010 р. судом оголошено перерву до 12.10.2010 р.

В судове засідання 12.10.2010 р. прибули лише представники позивача та відповідача. Третя особа письмових пояснень по суті спору не подала, не забезпечила явку свого представника, не повідомила про причини його неявки, не клопотала про відкладення розгляду справи.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами згідно вимог ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 12.10.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений, оформлений та підписаний 18.10.2010 р.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне:

Між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, 12.08.2008 р. було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 47, надалі - договір оренди, згідно п. 1.1 якого відповідач надав позивачу в строкове платне користування державне окреме індивідуально-визначене майно –вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 331,2 кв.м., які розміщені на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, що перебуває на балансі Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс", надалі –балансоутримувач.

З матеріалів справи, зокрема, листа відповідача від 20.06.2008 р. № 11-03-03358, та пояснень представника позивача господарський суд з’ясував, що договір оренди був укладений за результатами конкурсу на право оренди індивідуально-визначеного нерухомого державного майна, який був проведений відповідачем 18.06.2008 р. за згодою Державного департаменту надлишкового майна та земель Міністерства оборони України, наданою листом від 10.12.2007 року за № 270/5/212.

Згідно акту приймання-передавання № 47/2008 від 12.08.2008 р. вищевказане нерухоме майно було передане від відповідача до позивача в строкове платне користування на підставі договору оренди № 47 від 12.08.2008 р.

Строк дії договору оренди № 47 від 12.08.2008 р. відповідно до договору від 27.04.2010 р. про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.08.2008 р. № 47, встановлений до 20.04.2013 р.

Пунктом 4.3 договору оренди передбачено, що відновлення орендованого майна здійснюється орендарем відповідно до пунктів 5.4, 5.7, 6.2 цього договору. Згідно п. 5.7 договору оренди орендар зобов’язаний за власний рахунок здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів. Відповідно до п. 6.2 договору оренди орендар за згодою орендодавця має право проводити заміну, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості.

Пунктом п. 4.4 договору оренди передбачено, що для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар подає заяву, матеріали згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом ФДМ України від 03.10.2006 р. за № 1523 (z1123-06) , надалі –Порядок.

Згідно п. 3 вказаного Порядку (z1123-06) для розгляду питання про надання згоди орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна орендар подає заяву та такий пакет документів: опис передбачуваних поліпшень і кошторис витрат на їх проведення; інформацію про доцільність здійснення поліпшень орендованого майна; приписи органів пожежного нагляду, охорони праці; довідку балансоутримувача про вартість об'єкта оренди згідно з даними бухгалтерського обліку на початок поточного року.

Як вбачається із п. 4 цього Порядку (z1123-06) інформація про доцільність здійснення невід'ємних поліпшень надається на підставі наданих орендарем документів, в разі оренди приміщень, частин будівель і споруд - органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, або за його дорученням балансоутримувачем.

Суд з’ясував, що позивач на підставі п.6.2. договору оренди №47 від 12.08.2008 року звернувся до відповідача із заявою № 4 від 23.09.2008 р. про надання дозволу на проведення невід’ємних поліпшень орендодавного майна на загальну суму 551489,00 грн. Суд встановив, що позивачем було подано відповідачу заяву про надання дозволу на проведення невід’ємних поліпшень орендованого майна у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, у відповідності до вищевказаного наказу ФДМ України від 03.10. 2006 р. № 1523 (z1123-06) . До цієї заяви були долучені відповідні документи, а саме: кошторис витрат на проведення поліпшень, що складений ліцензованою проектною організацією ПП "Львівбудпроект"; припис органу охорони праці № 9-16/84 від 29.08.2008 р; припис органів пожежного нагляду від 18.08.2008 р.; довідку балансоутримувача, яка містить інформацію про доцільність здійснення поліпшень орендованого майна, зокрема, у ній зазначено, що станом на 23.09.2008 р. приміщення торгово-побутового комплексу № 2 площею 331,2 кв.м. у м. Львові по вул. Стрийській, 105 перебувають на балансі цієї філії, експлуатуються з 1993 року, протягом періоду експлуатації ремонт приміщень не проводився, на даний час ці приміщення потребують проведення ремонтних робіт, а саме: заміна прогнилих вікон і дверей, ремонт м’якої покрівлі, ремонт та часткова заміна системи опалення та каналізації, заміна електропроводки. Також до заяви додано довідку балансоутримувача від 09.09.2008р. про те, що станом на 01.09.2008 р. в бухгалтерському обліку філії обліковується вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 331,2 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, його початкова вартість –48887,00 грн., знос –20317,00 грн., залишкова вартість –28570,00 грн.

Господарський суд встановив, що відповідач, за результатами розгляду вищевказаного звернення позивача, листом від 14.10.2008 р. за № 11-03-05636 повідомив, що не заперечує щодо проведення за рахунок власних коштів орендаря робіт, спрямованих на покращення стану орендованого державного нерухомого майна –вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв.м., які розміщені на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, згідно кошторисів, складених ПП "Кірамід П"та ПП "Львівбудпроект"на загальну суму 551489,00 грн. без врахування ПДВ.

З долучених до матеріалів справи доказів, зокрема, договорів на виконання підрядних робіт, актів виконаних робіт, довідок про вартість робіт, платіжних доручень про перерахування коштів за виконані підрядні роботи, аудиторського висновку та бухгалтерської довідки, складених аудитором приватним підприємцем Бобрович О.Б., господарський суд встановив, що позивачем на підставі отриманої згоди відповідача за рахунок власних коштів було здійснено невід’ємні покращення орендованого майна - нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв.м., які розміщені на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, на загальну суму 555743,26 грн. без ПДВ.

Правовідносини щодо приватизації державного майна регулюються нормами Законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , законами про затвердження державних програм приватизації. Так, згідно преамбули Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) саме цей Закон (2163-12) регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України. Також згідно ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна"законодавство України про приватизацію складається з цього Закону (2163-12) , інших законів України з питань приватизації.

Згідно ст. 6 Закону України "Про приватизацію державного майна" суб'єктами приватизації є, зокрема, державні органи приватизації, покупці (їх представники). Державну ж політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна"). У відповідності до ст. 8 вказаного Закону покупцями об'єктів приватизації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи, зареєстровані на території України. Законом України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) затверджено Державну програму приватизації на 2000 - 2002 роки, яка діє до затвердження чергової Державної програми приватизації, а оскільки чергової Державної програми приватизації не затверджувалось, то норми Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки є чинними та застосовуються до даних правовідносин.

Пунктом 51 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки передбачено, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення).

Оскільки згідно довідки балансоутримувача від 09.09.2008 р. залишкова вартість орендованих позивачем нежитлових приміщень складала 28570,00 грн., а згідно звіту про оцінку майна, як зазначено в п. 1.1 договору оренди № 47 від 12.08.2008 р., 546560,00 грн. без ПДВ, а позивач за згодою відповідача здійснив за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю 555743,26 грн. без ПДВ, тобто на суму більшу як 25 відсотків залишкової вартості орендованого майна, тому суд вважає, що позивач у відповідності до п. 51 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки має право на викуп орендованого державного майна за умов, визначених чинним законодавством.

Пунктом 6.5. договору оренди передбачено, що укладення цього договору не дає права орендарю на приватизацію орендованого майна. Прийняття рішення про приватизацію орендованого майна можливе лише за згодою органу, уповноваженого управляти даним майном.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Аналіз судом зазначених вище правових норм дає підстави стверджувати, що право на приватизацію згідно вимог чинного законодавства України є невід’ємним майновим правом, зокрема, юридичних осіб, зареєстрованих на території України. Крім того, чинне законодавство України про приватизацію не передбачає отримання згоди органу, уповноваженого управляти державним майном, на його приватизацію.

Відтак, суд вважає, що п. 6.5 договору оренди суперечить ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", п. 51 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженої Законом України від 18.05.2000 р. за № 1723-III (1723-14) . У зв’язку з цим суд дійшов висновку, що п. 6.5 договору оренди підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України. Визнаючи частково недійсним договір оренди, суд також виходив з того, що умова договору оренди про можливість приватизації чи викупу орендарем орендованих приміщень не належить до істотних умов, які передбачені ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому без п. 6.5. цей договір не вважатиметься неукладеним.

Суд проаналізував, що відповідно до п. 5 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, якою визначено класифікація об'єктів приватизації, орендоване позивачем нерухоме майно віднесене до групи А об'єктів приватизації, оскільки є індивідуально визначеним майном. Пунктом 48 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки передбачено, що продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та цієї Програми.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають, відповідно, у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, шляхом викупу. Частиною 3 цієї статті передбачено, що включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині 1 цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"покупці подають відповідні заяви про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації, до відповідного органу приватизації. Заява має містити: назву об'єкта малої приватизації, його місцезнаходження; запропоновані умови купівлі та експлуатації об'єкта. Разом із заявою покупці - юридичні особи подають: повну назву заявника та його юридичну адресу; прізвище, ім'я, по батькові керівника; номери розрахункових рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об'єкт приватизації. Цією нормою визначено також перелік документів, який додається до заяви. Додаткові відомості та документи подаються органу приватизації лише за згодою заявника. Форму заяви та розмір плати за її подання встановлює орган приватизації. При цьому розмір плати за подання заяви не повинен перевищувати половини розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Наказом ФДМ України від 27.04.2004 року № 848 (z0616-04) (із змінами і доповненнями, внесеними наказом ФДМ України від 05.07.2004 р. № 1347 (z0922-04) ) було затверджено Порядок подання та розгляду заяви про включення об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, та заяви про приватизацію об'єктів груп А, Д та Ж, а також форма заяви про включення об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

ФДМ України 09.04.2009 р. було видано наказ № 519 (v0519224-09) "Про встановлення процедури визначення способів приватизації орендованого державного майна", яким з метою забезпечення прав орендарів об'єктів державної власності, що підлягають продажу у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого майна, згідно з пунктом 51 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки та прав орендарів, які належно виконують свої обов'язки за договорами оренди та мають переважне право на придбання орендованого об'єкта, згідно зі ст. 777 ЦК України, а також враховуючи судову практику, визначено наступну процедуру: за поданням органів, уповноважених управляти державним майном, органів приватизації, потенційних покупців тощо наказами Фонду приймати рішення про приватизацію об'єктів державної власності групи А, які перебувають в оренді; після отримання від орендарів документів, що підтверджують їх переважне право викупу орендованого майна, затверджувати наказами Фонду переліки об'єктів державної власності групи А, які перебувають в оренді і підлягають приватизації, із визначенням способу приватизації.

Інструктивним листом ФДМ України від 09.04.2009 р. N 10-20-4940 (v4940224-09) "Щодо процедури визначення способів приватизації орендованого державного майна"передбачено, що за поданням органів, уповноважених управляти державним майном, органів приватизації, потенційних покупців тощо Фонд державного майна приймає рішення про приватизацію об'єктів державної власності групи А, які перебувають в оренді. Орган приватизації повідомляє орендаря про затвердження зазначеного переліку.

Господарський суд встановив, що 24.04.2009 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про включення об’єкта до переліку об’єктів, що підлягають приватизації (реєстраційний № 002001/09, вх. № 14-3В від 24.04.2009 р.), у якій просив включити окреме індивідуально-визначене майно –вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 331,2 кв.м., які розташовані на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, способом викупу. Крім того, листами, наявними у справі, позивач звертався до відповідача з проханням розглянути питання щодо приватизації вищевказаного об’єкта оренди.

Суд дослідив, що ця заява подана позивачем належними чином в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", наказом ФДМ України від 27.04.2004 року № 848 (z0616-04) (із наступними змінами і доповненнями), зокрема, заява подана у належній формі, до неї були долучені всі необхідні для її розгляду документи.

Листом № 11-04-07735 від 16.11.2009 р. відповідач повідомив, що скерував лист з відповідним пакетом документів на адресу Міністерства оборони України щодо погодження приватизації вказаного об’єкта державної власності групи А, що підтверджується листом відповідача № 07-04-07717 від 16.11.2009 р.

Судом встановлено, що листом № 11-04-05515 від 17.09.2010 р. відповідач повідомив позивача про відмову у приватизації цього майна, оскільки Міністерство оборони України не надало згоду на приватизацію вищезазначених приміщень, і ця відмова оскаржена позивачем в судовому порядку. До матеріалів справи долучено копії відповідних листів Міністерства оборони України.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у ч. 1 цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі. Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.

Положенням ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"дано офіційне тлумачення згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2000 р. (v014p710-00) у справі № 1-16/2000 (№ 14-рп/2000) за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні N 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації). В п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 р. (v014p710-00) у справі № 1-16/2000 (№ 14-рп/2000) зазначено, що з положень ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"випливає, що орган приватизації зобов'язаний розглянути заяву покупця і не пізніше як через місяць повідомити його про результати її розгляду. При цьому Конституційний Суд України відзначив, що відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачений у цій статті Закону (2171-12) . Якщо підстав для відмови немає, орган приватизації включає конкретні підприємства до переліку об'єктів приватизації і направляє цей перелік органу, який його затверджує. Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених ст. 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації. Конституційний Суд України також вказав, що, виходячи з того, що спосіб приватизації визначає орган, який затверджує переліки об'єктів малої приватизації, положення частини п'ятої ст. 7 Закону слід розуміти таким чином, що орган приватизації, який отримав заяву від покупця, зобов'язаний розглянути її та в разі відсутності підстав для відмови, включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або відмовити у приватизації.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 р. (v014p710-00) у справі № 1-16/2000 (№ 14-рп/2000) вирішено, що положення ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"слід розуміти так, що органи приватизації зобов'язані розглянути подані покупцями заяви та у разі відсутності встановлених цим Законом підстав для відмови у приватизації включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або прийняти рішення про відмову в приватизації.

Таким чином, суд вважає, що відповідач вправі був відмовити позивачу у здійсненні приватизації орендованих приміщень шляхом викупу тільки з підстав, виключний перелік яких передбачений ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Судом проаналізовано підстави для відмови у приватизації, що передбачені ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Так, заявнику може бути відмовлено у приватизації у випадках, коли особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом. Проте, як зазначалось вище позивач не належить до жодної з категорій осіб, які не можуть бути визнані покупцем згідно з Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

Другою підставою для відмови у приватизації згідно до ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)'є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.

До відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , застосовується Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) .

Згідно із п. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна"приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення має, зокрема, і майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом (2163-12) встановлено особливості приватизації).

Суд дослідив, що орендоване позивачем майно згідно договору оренди не належить до військового майна чи інших об’єктів, які не підлягають приватизації.

Так, згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). Як передбачено ч. 1 ст. 3 цього Закону, військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України, під якими згідно ст. 1 Закону законодавцем розуміються військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Згідно наявного в матеріалах справи Свідоцтва про право власності на приміщення від 11.12.2000 р., виданого Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради, приміщення торгово-побутового комплексу № у м. Львові по вул. Стрийській, 105 є державною власністю і належало на праві повного господарського відання Державному підприємству Міністерства оборони України "Управління Західного оперативного командування". Ні відповідачем, ні третьою особою не надано суду доказів належності орендованого державного майна третій особі саме на праві оперативного управління.

Відносно третьої підстави для відмови у приватизації, що передбачена ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а саме: не затвердження переліків, передбачених ч.1 цієї статті, тобто переліків об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу, то суд з’ясував, що відповідач у відмові, наданій позивачеві, не вказав наявності такої підстави для відмови та не подав суду доказів відсутності відповідних переліків. Як вбачається з листа відповідача № 11-04-05515 від 17.09.2010 р., підставою для відмови у приватизації орендованих позивачем приміщень є відсутність згоди на приватизацію цих приміщень Міністерством оборони України. Однак, ці підстава не належить до вичерпного переліку підстав для відмови у приватизації, що зазначені в ч.5 ст. ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

У відзиві на позовну заяву відповідач, посилаючись на норму ст. 326 Цивільного кодексу України, стверджує, що для прийняття рішення про включення відповідно майна до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, йому потрібно отримати згоду органу, уповноваженого управляти державним майном, в даному випадку –Міністерства оборони України.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Тобто, ст. 326 Цивільного кодексу України є загальною нормою, яка визначає порядок здійснення права власності.

Згідно ж ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", яка є спеціальною нормою, передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами. У відповідності до пп. и) п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності"саме Фонд державного майна України відповідно до законодавства дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна.

Таким чином, чинним законодавством передбачено, що належним органом, який здійснює право державної власності в процедурі приватизації і виступає продавцем державного майна, є Фонд державного майна України та його регіональні відділення. В свою чергу, відповідні міністерства, які є органами, уповноваженими управляти державним майном, не наділені повноваженнями надавати згоду на приватизацію об’єктів, що є у їх віданні. Відтак, суд вважає, що відмова відповідача у приватизації орендованих позивачем приміщень шляхом викупу, оформлена листом відповідача № 11-04-05515 від 17.09.2010 р., підлягає визнанню незаконною, оскільки суперечить ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст.ст. 6, 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.

Відтак, з метою захисту прав позивача у відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"слід зобов’язати відповідача направити звернення до Фонду державного майна України із відповідним пакетом документів про включення окремого індивідуально визначеного майна –вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв. м., які розташовані на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, до об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Наведені способи захисту прав позивача узгоджуються зі ст. 16 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що одними із способів захисту порушених прав є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, визнання прав, зобов’язання виконати обов’язок в натурі.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом (ч. 2 ст. 82 ГПК України).

Враховуючи, що позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем та третьою особою не наведено достатніх підстав та не надано доказів, які заперечують позовні вимоги, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача. Слід зазначити, що позивачем помилково сплачено державне мито в сумі 340,00 грн. замість 255,00 грн., як це передбачено пп. б) п. 2 ст. 3 декрету КМ України "Про державне мито", у зв’язку з чим після набрання рішенням законної сили позивачеві слід видати довідку на повернення з державного бюджету державного мита в сумі 85,00 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 43, 47, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

1. Позов Приватного підприємства "Рекунс", м. Львів, задоволити повністю.

2. Визнати недійсним п. 6.5 договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 47 від 12.08.2008 р. (з наступними змінами і доповненнями), що укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Приватним підприємством "Рекунс".

3. Визнати незаконною відмову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області у включенні окремого індивідуально визначеного майна –вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв.м., які розташовані на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, орендованих Приватним підприємством "Рекунс", до переліку об’єктів державної власності групи А, які підлягають приватизації шляхом викупу.

4. Зобов’язати Регіональне відділенням Фонду державного майна України по Львівській області направити звернення до Фонду державного майна України із відповідним пакетом документів про включення окремого індивідуально визначеного майна –вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв. м., які розташовані на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, до об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.