Суддя М. Синчук

За участю представників:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Дочірнього підприємства "АВІКОМ РІВНЕ" до Закритого акціонерного товариства "КАЛИНА-ЛТД" про визнання частини договору недійсним. Ухвалою від 18.08.2010 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 14.09.2010 р. В судовому засіданні 14.09.2010 р. розгляд справи відкладено на 05.10.2010 р. В судовому засіданні 05.10.2010 р. оголошено перерву до 12.10.2010 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним п. 7.2. Генерального договору №КА-2828 купівлі-продажу нафтопродуктів від 15.08.2008 р., який суперечить законодавству України.

В судове засідання 05.10.2010 р. представник відповідача з’явився, подав відзив на позовну заяву, яким проти позову заперечує, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання 12.10.2010 р. представник позивача з’явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання 12.10.2010 р. представник відповідача з’явився, щодо заявлених позовних вимог заперечив.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

15.08.2008 р. між Закритим акціонерним товариством "КАЛИНА-ЛТД" та Дочірнім підприємством "АВІКОМ РІВНЕ" (на момент підписання договору - Дочірнє підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіком" - "Авіком Рівне") було укладено Генеральний Договір купівлі-продажу нафтопродуктів №КА-2828. За умовами цього Договору продавець (відповідач у справі) зобов’язується поставити у власність покупця, а покупець (позивач у справі) зобов’язується прийняти і оплати нафтопродукти (надалі –товар), у відповідності з умовами Договору та додатком до нього.

Відповідно до п. 7.2. Генерального договору за повну або часткову несплату, а також за несвоєчасну оплату вартості отриманого товару покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 100 гривень за кожну тону поставленого, але неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачем не виконано належним чином зобов’язання в частині своєчасного внесення плати за отриману продукцію, що є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом (436-15) , іншими законами або договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до п. 4 ст. 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається із змісту п. 7.2. спірного договору, сторони встановили відповідальність за порушення оплати поставленого товару у вигляді штрафу в розмірі 100 гривень за кожну тону поставленого, але неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару.

За таких обставин, суд вважає, що зміст договору не суперечить законодавству, а визнання п. 7.2 Генерального Договору є безпідставним, позивачем не надано суду доказів оплати поставленого товару своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином суд вважає, що доводи позивача що п. 7.2. Генерального договору №КА-2828 купівлі-продажу нафтопродуктів від 15.08.2008 р. суперечить законодавству України, та визнання його недійсним, є необгрунтованими та не доведеними, а тому в задоволенні позовних вимог потрібно відмовити.

Судові витрати в силу ст. 49 ГПК України залишаються за позивачем.

Відповідно до п. 2 Декрету КМУ із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення справи про банкрутство справляється державне мито в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 193, 230, 231 ГК України, ст. ст. 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Видати позивачу довідку на повернення з Державного бюджету України

зайво сплачених 17,00 грн. на оплату державного мита.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.10.2010 р.