На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Дніпроенергосталь"до Фонду державного майна України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсною ч. 2 п. 34 договору купівлі-продажу пакету акцій № КПП-554 від 25.08.09. ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 Жовтня"за конкурсом, укладеного між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством "Дніпроенергосталь".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.10. порушено провадження у справі № 30/250, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи № 30/250 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –Антимонопольний комітет України; розгляд справи було призначено на 14.09.10. о 14-30.

14.09.10. представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Дніпроенергосталь"просить суд:

- визнати недійсною ч. 2 п. 34 договору купівлі-продажу пакету акцій № КПП-554 від 25.08.09. ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 Жовтня"за конкурсом № КПП-554 від 25.08.09.;

- визнати недійсним п. 39 договору купівлі-продажу пакету акцій № КПП-554 від 25.08.09. ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 Жовтня"за конкурсом № КПП-554 від 25.08.09. в частині можливості розірвання договору з підстави неотримання покупцем у строк, передбачений пунктом 34 Договору, дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб’єктів господарювання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ч. 2 п. 34 та п. 39 Договору суперечать вимогам чинного законодавства України.

В судовому засіданні 14.09.10. представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, відповідно до якого Фонд державного майна України просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову, та зазначає, що покупець погодився на всі фіксовані конкурсні умови продажу пакета акцій. Відповідно до фіксованих умов конкурсу було укладено Договір, який містить зобов’язання покупця щодо здійснення поліпшень в економічній, іноваційно-інвестиційній (згідно з Концепцією розвитку), природоохоронній діяльності.

Відповідач вказує на те, що у разі визнання недійсною ч. 2 п. 34 Договору, державний орган приватизації втратить повноваження щодо контролю за виконанням його умов, що буде суперечити ст. 7 та ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна".

В судовому засіданні 14.09.10. представником відповідача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання заявнику можливості підготувати заперечення на заяву щодо збільшення розміру позовних вимог.

Представник третьої особи в судове засідання 14.09.10. не з’явився, але 13.09.10. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав письмові пояснення по справі № 30/250, відповідно до яких Антимонопольний комітет України зазначає, що Комітетом по концентрації суб’єктів господарювання були надані попередні висновки від 26.08.10. № 45-пв на заяву позивача від 28.07.10. № 34 про надання попередніх висновків щодо необхідності чи відсутності необхідності отримання дозволу на концентрацію у вигляді придбання акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 Жовтня", що забезпечує покупцеві перевищення 50 відсотків голосів у вищому органі управління товариства. За твердженням третьої особи, в зазначених висновках встановлена відсутність потреби в отриманні попереднього дозволу органів Антимонопольного комітету України на зазначену концентрацію, оскільки не виконуються умови, передбачені ст. 24 Закону України про захист економічної конкуренції", за яких є необхідним отримання дозволу на концентрацію.

Крім того, в свої письмових поясненнях третя особа просить розгляд справи № 30/250 проводити без участі їх повноважних представників.

В судовому засіданні 14.09.10. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 23.09.10. о 09-20.

22.09.10. відповідачем через канцелярію Господарського суду міста Києва подано письмовий відзив на заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якого Фонд державного майна України просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог повністю, та зазначає, що при визнанні недійсними ч. 2 п. 34 та п. 39 Договору, державний орган приватизації втратить повноваження щодо контролю за виконанням умов Договору. Відповідач вказує на те, що у разі, якщо покупець залишає без змін ч. 1 п. 34, а визнає недійсними ч. 2 п. 34 та п. 39 Договору, його зобов'язання за Договором можуть виникнути з моменту отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на придбання пакета акцій, а тому з наведеного вбачається, що у випадку визнання недійсними ч. 2 п. 34 та п. 39 Договору зобов'язання покупця щодо виконання умов Договору взагалі не настануть.

05.10.10. позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва подано письмові пояснення до відзиву на заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Дніпроенергосталь"зазначає, що у додатку до заяви № 10-1141 від 13.09.10. про збільшення позовних вимог у справі № 30/250 було допущено технічну помилку. Фактично попередні висновки Антимонопольного комітету України про концентрацію, відповідно до яких придбання Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Дніпроенергосталь"акцій Відкритого акціонерного товариства "Мелітопольський верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня", що забезпечує покупцеві перевищення 50 відсотків голосів у вищому органі управління товариства, не потребує попереднього отримання дозволу органів Антимонопольного комітету України, видані 26.08.10. за № 45-пв.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 30/250.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

25.08.09. між Фондом державного майна України (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково - виробниче підприємство "Дніпроенергосталь"(Покупець) укладено Договір № КПП-554 купівлі-продажу пакету акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня"за конкурсом (далі-Договір), відповідно до умов якого (п. 1) предметом Договору є пакет акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 жовтня"кількістю 173 021 штука простих іменних акцій, випущених у документарній формі, що становить 50 % плюс 1 акція статутного фонду (капіталу), номінальною вартістю однієї акції 0,25 гривні та номінальною вартістю пакета акцій 43 225,25 грн. (згідно з планом розміщення акцій ВАТ, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 17.11.08. № 1365 (v1365224-08) ), який за результатами конкурсу продано за 755 000,00 грн.

Згідно п. 2 Договору передбачено обов’язок Покупця - розрахуватись за придбаний пакет акцій ВАТ протягом, 60 календарних днів від дати нотаріального посвідчення Договору в сумі 755 000 грн., у тому числі протягом 30 календарних днів сплатити 377 500 грн., що становить 50 відсотків ціни пакета акцій.

У відповідності до п. 34 Договору, сторонами погоджено, що обов'язки Покупця, визначені пунктом 11 Договору, виникають з моменту отримання Покупцем дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на придбання пакета акцій.

У разі неотримання протягом 50 днів від дати укладення Договору дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб'єктів господарювання Договір розривається за згодою сторін або за рішенням суду. При цьому конкурсна гарантія Покупцю не повертається.

Пунктом 39 Договору встановлено, що у разі невиконання однією із сторін умов Договору та/або неотримання Покупцем у строк, передбачений пунктом 34 Договору, дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб'єктів господарювання, він може бути розірваний за згодою сторін або на вимогу іншої сторони за рішенням суду або господарського суду з поверненням пакета акцій Продавцю за Актом приймання-передавання протягом трьох робочих днів від дати набрання чинності рішення суду, господарського суду або від дати підписання додаткової угоди про розірвання Договору за згодою сторін.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що з метою отримання в Антимонопольному комітеті висновку про необхідність або відсутність необхідності отримання дозволу на концентрацію, позивач звернувся до юридичної компанії "Ноосфера", яка є представником позивача в Антимонопольному комітеті з питання отримання цього висновку.

Позивач зазначає, що юридична компанія "Ноосфера"проаналізувала зміст інформації про вартісні показники суб'єктів Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Дніпроенергосталь"та ВАТ "МВЗ"(з урахуванням відносин контролю) та зробила висновок, що за результатами діяльності у 2009 р. чи в 2008 р. ці показники не перевищують порогові значення, визначені статтею 24 Закону.

Позивач вказує на те, що на підставі даних, отриманих юридичною компанією "Ноосфера" від ДП "Інформаційно-аналітичне агентство"(Держкомстату), встановлено, що частки учасників концентрації на загальнодержавному чи регіональному ринках не перевищують 35 відсотків. З цих підстав, юридична компанія "Ноосфера"видала правовий висновок № 7 від 20.05.10р. про відсутність необхідності одержання дозволу на концентрацію, копія якого додається до позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Дніпроенергосталь"вважає, що воно не має обов'язку для звернення до органів Антимонопольного комітету України з метою отримання дозволу на концентрацію.

Позивач вказує на те, що ч. 2 ст. 34 Договору № КПП-554 від 25.08.09. суперечить ст. 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції"та принципам приватизації, які зазначені у ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна", оскільки передбачає негативні наслідки у вигляді розірвання Договору, у випадку неотримання дозволу на концентрацію, навіть якщо отримання такого дозволу не є необхідністю відповідно до вимог закону.

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Дніпроенергосталь"зазначає, що при укладенні спірного Договору і на даний час, позивач тлумачить зміст ч. 2 ст. 34 Договору саме так, що Договір можливо розірвати у випадку, якщо всупереч вимогам Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) в установлені строки такий дозвіл не отриманий.

Позивач вказує на те, що він погодився на зміст ч. 2 ст. 34 Договору під впливом помилки (ст. 229 Цивільного кодексу країни).

Крім того, позивач вказує на те, що оскільки п. 39 Договору посилається як на одну із підстав для розірвання договору на факт неотримання позивачем у строк, передбачений пунктом 34 Договору, дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб'єктів господарювання, що одночасно є підставою для розірвання Договору відповідно до ст. 34 даного Договору, необхідно також визнати недійсним п. 39 Договору купівлі-продажу пакету акцій № КПП-554 від 25.08.09. в частині можливості розірвання Договору з підстави неотримання покупцем у строк, передбачений пунктом 34 Договору, дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України на концентрацію суб'єктів господарювання.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна"встановлено, що приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону (2163-12) , з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Як вбачається з матеріалів справи, Фондом державного майна України проведено конкурс з продажу пакета акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 жовтня", що становить 50 % плюс одна акція підприємства за конкурсом, відповідно до Положення "Про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств", що зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 23.12.04. за № 1634/10233, та затверджено наказом Фонду від 31.08.04. № 1800 (z1634-04) , розпорядженням Антимонопольного комітету України від 31.08.04. № 330-р (za634-04) ., рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.11.04. № 489 (zb634-04) (далі - Положення).

Відповідно до п. 2.8 Положення (zb634-04) встановлено, що подання конкурсних пропозицій та підтверджуючих документів до органу приватизації розцінюється як факт визнання потенційним покупцем усіх умов і аспектів конкурсу, а також того, що він ознайомився з наданою йому інформацією про конкурс та про об'єкт приватизації в повній мірі і надалі не матиме претензій до відповідного органу приватизації чи до особи, яка за дорученням органу приватизації готує та проводить конкурс.

Згідно з ч. 2 п. 7.3 Положення (zb634-04) передбачено, що конкурсна комісія не може визнати переможцем учасника конкурсу за умови, якщо не взяті зобов'язання учасником конкурсу щодо виконання фіксованих умов конкурсу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна"визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Згідно ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна"передбачено, що при приватизації майна державного підприємства як єдиного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу здійснює державний орган приватизації.

Договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

На вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції"встановлено, що з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції"концентрацією визнається безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач згідно до умов Договору придбав 50 % плюс одна акція ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 Жовтня".

Згідно з ч. 2 п. 34 Договору сторонами було погоджено, що у разі неотримання Покупцем дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання Договір розривається за згодою сторін або за рішенням суду.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Таким чином, з наведеного вбачається, що зміст господарського договору складає сукупність умов, на яких він укладений.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірною вольовою дією. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Згідно з нормою закону правочин завжди є правомірним, якщо тільки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними"від 12.03.99. № 02-5/111 (v_111800-99) зазначено, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом і вирішуючи спори про визнання угод недійсними господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Судом встановлено, що укладаючи Договір № КПП-554 купівлі-продажу пакету акцій ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня"за конкурсом від 25.08.09., сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, про що свідчить факт підписання зазначеного Договору сторонами.

Таким чином, з наведеного вбачається, що позивачу було відомо про всі істотні умови Договору, зокрема, природа правочину, права та обов'язки сторін, та інше.

Крім того, вбачається, що Договір було підписано повноважним представником позивача (Генеральним директором) добровільно.

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, є правочинами, в яких формування волі відбулось під впливом помилки, що спотворила справжню волю.

Помилка –це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Пленумом Верховного Суду України прийнято постанову "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 06.11.09 (v0009700-09) . N 9, де вказано, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Також у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09. N 9 (v0009700-09) зазначено, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що твердження позивача про те, що ч. 2 п. 34 та п. 39 спірного Договору було укладено під впливом помилки позивача, пов'язаної з неправильним сприйняттям обставин, що мають істотне значення, не підтверджені жодним належним доказом.

Обов‘язок доведення покладається законом на позивача.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи –позивача у справі.

Аналогічна позиція викладена у Роз’ясненні Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.99. (v_111800-99) , згідно якого крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду, що ч. 2 п. 34 та п. 39 Договору було укладено під впливом помилки позивача, пов'язаної з неправильним сприйняттям обставин.

З огляду на недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Дніпроенергосталь", суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.