Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що між сторонами було укладено договір №18/08 від 30.11.2008 року, відповідно до у мов якого позивач поручає, а відповідач зобов’язується виконати проектно-кошторисну документацію по стадії робочій проект. Позивач вважає, що вказаний договір було укладено з перевищенням повноважень попереднього керівництва Сімферопольського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих. Також зазначає, що при отримані новим керівником підприємства акту приймання-передачі фінансово-господарської діяльності підприємства, у списку кредиторів відповідача виявлено не було. Крім того, підприємство з 2008 року не мало коштів на сплату оговореної суми Договору № 18/08, де передбачається 100% передоплата у розмірі 121 161,60 грн. (п.3.2.), оскільки знаходилось у тяжкому фінансовому стану. Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача із позовом до суду.

16 вересня 2010 року судове засідання відбулося за участю представника позивача - Якубової (довіреність у справі) та представників відповідача - Судакова – директор (довідка у справі), ОСОБА_1 – адвокат (довіреність у справі).

Представник позивача 16.9.2010р у судовому засіданні надав суду клопотання, яким просить суд залучити до участі у справі у якості третьої особи Центральне Правління Українського товариства глухих. Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Представник відповідача 16.9.2010р у судовому засіданні надав суду відзив на позов, у якому зазначено, що укладений між сторонами договір відповідає чинному законодавству.

У судовому засіданні 16.9.2010р оголошувалась перерва на 28.9.2010р та 05.10.2010р.

Після перерви 28.9.2010р судове засідання було продовжене за участю тих же представників сторін.

28 вересня 2010 року у судовому засіданні оголошувалась перерва на 05.10.2010р, після перерви судове засідання було продовжене.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй. Норми конституції України є нормами прямої дії.

Згідно зі ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом (436-15) , іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергосервісна компанія "Солар", як виконавцем, та Сімферопольським учбово-виробничим підприємством Українського товариства глухих у лиці попереднього керівника ОСОБА_2, як замовником, був укладений договір №18/08 від 30 листопада 2008 року проектно – вишукувальних робіт, відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязанння щодо виконання проектно – вишукувальних робіт на виконання проектно-кошторисної документації по стадії робочій проект "Реконструкція котельної потужністю 0,26 Гкал/год та системи та опалювання на швейній фабриці по вул. Крилова, 133, у м. Сімферополі"

Відповідно до п.3.1, 3.2 договору вартість робіт за договором складає 121 161грн60коп (з ПДВ – 20 193грн60коп). Оплата робіт 100% передоплата робіт за договором у розмірі 121 161грн60коп, у тому числі ПДВ - 20 193грн60коп по додатку №1 та №2.

Позивач звернувся із позовною заявою до відповідача про визнання недійсним договору №18/08 від 30.11.2008 року, укладеного між сторонами, відповідно до умов якого позивач поручає, а відповідач зобов’язується виконати проектно-кошторисну документацію по стадії робочій проект, мотивуючи свої вимоги тим, що вказаний договір було укладено позивачем з перевищенням повноважень попереднього керівництва Сімферопольського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих, що стало підставою для звернення його з позовом до суд.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст.. 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тоді як відповідачі не довели належне виконання умов договору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст. 42 ГПК України).

Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов’язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.

Тоді як позивач не представив суду належних та допустимих доказів правомірності своїх вимог з підстав викладених у позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосервісна компанія "Солар" про визнання недійсним договору №18/08 від 30.11.2008 року та порушення з боку відповідача інтересів або цивільних прав позивача, на підставі наступного:

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. (ст..204 Цивільного кодексу України (435-15) ).

Стаття 215 ЦК України визначає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або у частині.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

У преамбулі договору №18/08 від 30 листопада 2008 року проектно – вишукувальних робіт вказано, що договір від ім’я Сімферопольського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих укладений директором - ОСОБА_2, що діє на підставі статуту.

Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до п.5.4 статуту Сімферопольського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих директору підприємства надано право укладати угоди без яких-набудь узгоджень з Президією Центрального Правління УТОГ.

Крім того, як було вказано вище, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (абз.2 ч.2 ст. 207 ЦК України), тобто закон не зобов’язує підтверджувати повноваження на укладення правочинів контрактом.

Більш того, позивачем не представлені до суду які – набудь докази того, що відповідач знав або повинен був знати про те, що директор позивача обмежений у своїй діяльності рішенням Президії Центрального Правління УТОГ, а саме: на позивачі лежить обов’язок доказування у суді того факту, що відповідач знав або повинен був знати про наявність обмеження (цієї позиції дотримується Вищій господарський суд України у роз’ясненнях №02-5/111 від 12.3.1999р (v_111800-99) ).

Далі, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на Постанову Президії Центрального Правління УТОГ №151 від 12.11.2003 року, відповідно до якої встановлено, що всі будівельні роботи та капітальні ремонти нерухомих об’єктів Товариства, які здійснюють підприємства, організації та інші структурні підрозділи УТОГ, підлягають обов’язковому узгодженню з Центральним правлінням УТОГ шляхом затвердження Президією ЦП УТОГ переліку об’єктів, що будуються чи підлягають ремонту, обсягів ремонтно – будівельних робіт, кошторисів витрат на їх виконання, термінів виконання та джерел фінансування.

Проте позивач не довів того, що відповідач знав або повинен був знати про наявність такої постанови.

Доводи позивача про те, що при отриманні новим директором від попереднього директора акту від 14.5.2009р приймання - передачі фінансово-господарської діяльності підприємства, де у списку кредиторів відповідача виявлено не було, та про те, що підприємство з 2008 року не мало коштів на оплату суми по договору №18/08 від 30 листопада 2008 року у зв’язку зі складним фінансовим становищем, неспроможні та не можуть являтися підставою для визнання договору недійсним.

Отже, позивач не довів недійсність договору №18/08 від 30.11.2008 року, який було укладено між сторонами, а доводи наведені позивачем не можуть бути підставами для визнання недійсним вказаного договору.