Суддя С.В.Балац

Представники:

Суть спору: стягнення 560.422,29 грн., з яких 447.722,70 грн. - збитків від інфляції, 59.432,22 грн. –3% річних.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 512.482,83 грн., з яких 432.865,15 грн. - збитків від інфляції, 59.432,22 грн. –3% річних.

В наступному позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути з відповідача 512.482,83 грн., з яких 432.865,15 грн. - збитків від інфляції, 59.432,22 грн. –3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 у справі № 38/64 з відповідача стягнуто на користь позивача заборгованість за векселем АА №0296158 від 14.02.2007 в сумі 660.358,74 грн., відсотків за період з 01.05.2007 по 06.02.2008 в сумі 42.434,76 грн., витрат пов’язаних з протестом та пересилкою повідомлень в сумі 631,01 грн. державного мита в сумі 7.034,24 грн., витрат на ІТО в сумі 111,06 грн. і витрат пов’язаних з розглядом справи в сумі 668,25 грн., а разом на суму 711.238,06 грн. Позивач зазначає, що вказана сума були стягнута виконавчою службою з відповідача 30.03.2010. Оскільки, на думку позивача, основний борг за вказаним вище рішенням суду становить 660.358,74 грн. –основного боргу, 42.434,76 грн. - відсотків за період з 01.05.2007 по 06.02.2008, а разом 702.793,50 грн.

Позивач посилаючись на те, що сума 702.793,50 грн. надійшла до позивача з простроченням, просить стягнути з відповідача збитки від інфляції та 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечив та вказав, що позивач неправильно розрахував суму позову, а отже його позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Ухвалою від 21.08.2010 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 27.09.2010.

В судовому засіданні 27.09.2010 оголошено перерву до 04.10.2010, про що сторони повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 04.10.2010 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд, -

Господарським судом міста Києва розглядалася справа № 38/64 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибфлот"до Відкритого акціонерного товариства "Агрокомбанк"про стягнення 681.000,00 грн. за векселем АА №0296158, емітованим 14.02.2007.

рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 №38/64 позов задоволено частково та вирішено стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Агрокомбанк"на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибфлот"борг в сумі 660358,74 грн., відсотки за прострочення оплати в сумі 42434,76 грн., витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень в сумі 631,01 грн., державне мито в сумі 7034,24 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 111,06 грн. та витрати, пов’язані з розглядом справи в сумі 668,25 грн. В іншій частині у позову відмовлено.

Вказане рішення суду набрало законної сили 09.12.2009, з моменту винесення Київським апеляційним господарським судом постанови про залишення рішення першої інстанції в силі.

30.03.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 №38/64 виконане повністю.

Спір виник в наслідок того, що позивач вважає, що виконання відповідача (примусове виконання) за рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 №38/64 відбулося з простроченням, а тому відповідач має сплатити позивачеві збитки від інфляції та 3% річних з суми боргу та з суми відсотків за прострочення оплати за векселем (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Для вирішення спору необхідно перш за все дослідити природу спірних відносин.

Згідно ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом (ч. 1, 2 ст. 195 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пп. "д" п. 2 ч. 5 ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"вексель є борговим цінним папером.

Згідно ч.1, 2 ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Таким законом є Закон України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) .

Цей Закон (2374-14) визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (995_009) , з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (преамбула Закону України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) )

Згідно ст. 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні"законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (995_009) (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12) , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" (826-14) , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі" (827-14) , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів" (828-14) , цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Враховуючи особливості вексельного права, останнє сьогодні застосовується в світі в тій формі в якій воно сформувалося на міжнародному рівні.

Виходячи з наведених вище нормативних положень, Україна при регулюванні відносин обігу векселів (що полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності) приєдналася до світової практики регулювання таких відносин з особливостями, встановленими Законом України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) . З цього випливає, що вексельне право є підгалуззю цивільного права, а регулювання вексельних правовідносин має цілу низку особливостей порівняно з регулюванням інших цивільних правовідносин на національному рівні. Зокрема, субсидіарне застосування норм Цивільного кодексу України (435-15) , які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов’язаних з обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, які названі в Законі України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) або вказівки на це самому Законі України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) .

Стаття 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати. Якщо право регресу використане до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Ці облікові відсотки обчислюються за офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка діє на дату використання права регресу за місцем проживання держателя.

Вказана норма не передбачає покладення на особу зобов’язану за векселем інших платежів, зокрема, збитків від інфляції та 3% річних.

Особливості застосування окремих положень ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі визначено в ст. 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні", натомість, і цим Законом України не встановлено можливості субсидіарного застосування до вексельних відносин положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України до відносин сторін не застосовуються.

Відповідно, вимоги позивача про стягнення 3% річних та про стягнення збитків від інфляції не ґрунтуються на нормах законодавства України, що регулює обіг векселів, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, ст.ст. 82- 85, 116- 118 Господарського процесуального кодексу України, суд –

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Дата підписання: 21.10.2010