За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Престо-Мар", м. Дніпропетровськ

до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Кіровського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним генерального договору від 18.09.2008р. №085/111-8 про надання кредитних послуг

Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.

Представники:

від позивача: Сосновська Л.І.- представник, дов. від 25.05.2010р. (був присутній у судових засіданнях 09.11.2010р. та 18.11.2010р.);

Чаплигін В.В.- представник, дов. від 25.05.2010р. (був присутній у судовому засіданні 27.10.2010р.);

від відповідача: Степанов Е.В. - начальник відділу, дов. від 09.08.2010р. № 02-04/539;

Скрипник П.А. - головний юрисконсульт відділу, дов. від 17.08.2010р. №02-04/547 (був присутній у судовому засіданні 09.11.2010р.).

СУТЬ СПОРУ:

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні було оголошено перерву до 24.11.2010р.

Позивач просить визнати недійсним генеральний договір від 18.09.2008р. №085/111-8 про надання кредитних послуг, що укладений між сторонами.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що: - грошове зобов’язання у Генеральному договорі виражено в іноземній валюті (доларах США) всупереч положенням законодавства; - генеральний договір не містить істотної умови –суми договору, оскільки визначена сторонами у Генеральному договорі сума виражена в доларах і буде постійно змінюватись в залежності від курсу долара США по відношенню до гривні; - у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія НБУ для надання кредитів в іноземній валюті; - подальше виконання Генерального договору на умовах, що діють на даний час, свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позичальника (позивача); - умови Генерального договору є несправедливими в частині надання кредиту фактично у гривнях, а погашення кредиту та сплати відсотків у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України відповідач перекладає на позивача.

Відповідач у відзиві (вх. №22171а від 18.11.2010р.) просить відмовити в задоволенні позовної заяви, оскільки: - позивач намагається уникнути відповідальності за неналежне виконання зобов’язань за кредитним договором та договором іпотеки; - відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України від 07.12.2000р. №2121-ІІІ "Про банки і банківську діяльність" банки мають право здійснювати у тому числі операції з валютними цінностями; - не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України операції з надання та одержання кредитів в іноземній валюті у банку, який має письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями; - відповідно до листа НБУ від 06.02.2007р. №41-216/241-1221 (v1221500-07) "Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями" відповідач на момент укладення кредитного договору мав право здійснювати операції з валютними цінностями у вигляді залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; - не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу при погашенні кредитів в іноземній валюті банку, який має письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями; - укладення сторонами кредитного договору в іноземній валюті –доларах США не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому підстав для визнання його недійсним не має.

В подальшому позивач в уточненнях (вх. № 22292 від 22.11.2010р.) до позовної заяви зазначає про те, що: - генеральним договором та умовами додаткової угоди від 18.09.2008р. передбачено, що всі платежі позичальника (позивача) щодо повернення суми кредиту та сплаті процентів за кредит повинні здійснюватися у валюті кредиту, тобто у доларах США; - нарахування процентів за користування кредитом (траншами кредиту) здійснюється кредитором у валюті наданого кредиту за методом "факт/360", де "факт" –це фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, а "360" –умовна кількість днів у році; - зазначені положення є незаконними та такими, що вводять позичальника в оману щодо істотних умов договору –суми процентів, оскільки кількість днів у році складає 365-366 днів і цей факт є беззаперечним і загальновідомим.

Оригінали документів, оглянуті в судових засіданнях, відповідають копіям, залученим до матеріалів справи.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу представниками сторін заявлено не було.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

- 18.09.2008р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитором) та позивачем –Товариством з обмеженою відповідальністю "Престо-Мар" (позичальником) було укладено Генеральний договір №085/111-8 про надання кредитних послуг (надалі –Генеральний кредитний договір), відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов’язується надавати позичальнику грошові кошти в доларах США (далі –кредитні послуги, кредит), в межах загального ліміту, що встановлюється в базовій валюті в сумі 615 000,00 дол. США, (далі –загальний ліміт кредитування), на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, а позичальник зобов’язується повертати кредит у строки та на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, надалі за текстом –Додаткові угоди, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у Додаткових угодах до цього Договору, але в будь-якому разі, не більше 19,0 процентів річних в доларах США; а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному Тарифами на кредитні послуги, що містяться у Додатку 1 до цього Договору та є його невід’ємною частиною, надалі за текстом - тарифи;

- надання кредитних послуг за цим Договором здійснюється протягом періоду з 18.09.2008р. по 17.09.2018р. включно (далі –строк дії Загального ліміту кредитування) (пункт 2 Генерального договору);

- у пункті 3 Генерального кредитного договору сторони узгодили, що надання кредитних послуг за цим Договором здійснюється шляхом укладення додаткових угод, що є невід’ємними частинами цього Договору; надання кредиту, або його відповідної частини за Додатковими угодами здійснюється в межах невикористаного залишку Загального ліміту кредитування за цим Договором та з дотриманням Строку дії Загального ліміту кредитування;

- пунктом 2 додаткової угоди від 18.09.2008р. до Генерального кредитного договору сторони встановили, що надання кредиту буде здійснюватись в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 615 000, 00 дол. США зі сплатою 15,0 процентів річних в доларах США з і сплатою 15,0 процентів річних в доларах США та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів за Генеральним договором, що містяться в Додатку 1 до Генерального договору;

- відповідно до матеріалів справи Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" є правонаступником всіх прав і обов’язків Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк";

- позивач вважає, що укладений між сторонами Генеральний кредитний договір суперечать чинному законодавству та містить положення, які вводять позичальника в оману; відповідач проти цього заперечує.

Враховуючи викладене суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного:

- згідно статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

- частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей;

- господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України);

- статтею 345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян; кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність; кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту;

- відповідно до статті 192 та частини 3 статті 533 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом;

- згідно пункту 1) частини 2 статті 47 Закону України від 7 грудня 2000 року №2121-III "Про банки і банківську діяльність" банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями;

- частиною 5 статті 47 Закону №2121 передбачається, що Національний банк встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення таких операцій;

- відповідно до частин 1, 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом (15-93) ;

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- відповідачем на підтвердження своїх доводів надані банківська ліцензія на право здійснювати банківські операції №5 від 29.12.2001р., а також дозвіл від 29.12.2001р. №5-1 та додаток до нього із визначеним переліком операцій, які має право здійснювати Відповідач, зокрема, операції з валютними цінностями серед яких неторговельні операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті;

- з вище викладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті;

- щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, слід зазначити, що на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті;

- таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії;

- висновок позивача про обов’язковість отримання відповідачем (банком) індивідуальної ліцензії для надання/одержання кредиту в іноземній валюті незалежно від сум та термінів надання грошових коштів, суперечить положенням статті 19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, оскільки, чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України;

- таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України генеральної ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій.

Що стосується обґрунтувань позивача про те, що відповідачем введено його в оману стосовно нарахування відповідачу процентів за користування кредитом відповідно до пункту 2.6 Генерального кредитного договору, то вони не приймаються судом, оскільки:

- відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним;

- обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов’язків сторін, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначення; обман має місце і тоді, коли сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їх існування;

- відповідно до пункту 2.6 Генерального кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом (траншами кредиту) здійснюється кредитором у валюті наданого кредиту за методом "факт/360", де "факт" – це фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, а "360" –умовна кількість днів у році з відповідною періодичністю;

- відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків;

- при цьому стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;

- договір є обов’язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України);

- отже, цивільно-правовий договір є правовою формою узгодження волі сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків і з моменту укладення договору всі його умови стають однаково обов’язковими для виконання сторонами;

- таким чином, сторони, укладаючи спірний договір, узгодили методику нарахування процентів за користування кредитом, де визначили умовну кількість днів у році - 360;

- відповідачу було відомо про це на час укладення договору, тому це не є обманом у розумінні статті 230 Цивільного кодексу України і не впливає на визнання недійсним генерального договору від 18.09.2008р. №085/111-8 про надання кредитних послуг.

Врахувавши вище згадані законодавчі положення, господарський суд доходить висновку про те, що укладений між позивачем та відповідачем генеральний договір від 18.09.2008р. №085/111-8 про надання кредитних послуг, яким передбачено надання позивачу кредиту в іноземній валюті, не суперечить вимогам чинного законодавства України та відсутня правова підстава для визнання його недійсним.

З урахуванням викладеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -

В позові відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,

"29" листопада 2010р.