Перший заступник прокурора Шевченківського району м.Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до відповідачів про визнання недійсним договору оренди № 02/07 від 02.07.2007, укладеного між відповідачем-1 та відповідачами-2, 3, 4, а також договору суборенди № 02/07/С від 02.07.2007, укладеного між відповідачами-2,3,4 та відповідачем-5.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2010 було порушено провадження у справі № 47/487, розгляд якої було призначено на 27.10.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2010 розгляд справи відкладено до 16.11.2010.

В судовому засіданні 16.11.2010 оголошено перерву до 24.11.2010, про що представники сторін повідомлені під розписку, яка наявна в матеріалах справи.

Прокурор в судовому засіданні 27.10.2010 заявлені вимоги в інтересах держави в особі Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як і представник останнього, підтримали у повному обсязі. Вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди № 02/07 від 02.07.2007, укладеного між відповідачем-1 та відповідачами-2, 3, 4, а також договору суборенди № 02/07/С від 02.07.2007, укладеного між відповідачами-2,3,4 та відповідачем-5 мотивовані тим, що оспорювані правочини суперечать ч. 1 статті 18, статті 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки будівля по вулиці Саксаганського,104, в якій знаходяться передані в оренду приміщення, перебуває на державному обліку як щойно виявлений об’єкт культурної спадщини, а тому могли бути передані власником в оренду, і в подальшому –в суборенду лише за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Але ні відповідач-1, ні відповідачі-2, 3, 4 при укладенні оспорюваних правочинів всупереч ч. 1 статті 18, статті 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини"не звертались до позивача стосовно погодження передачі в орендне користування приміщення в будинку 104 по вул. Саксаганського у м.Києві, а тому укладені договори оренди згідно ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є недійсними.

Представник відповідачів –1, 2, 3, 4 в судовому засіданні 24.11.2010 проти заявлених вимог заперечував, просив суд у позові відмовити. Відповідачі-1, 2, 3, 4 подали суду спільний відзив, в якому в обгрунтування заперечень посилались на те, що договір оренди № 02/07 від 02.07.2007, укладений між відповідачем-1 та відповідачами-2, 3, 4, а також договір суборенди № 02/07/С від 02.07.2007, укладений між відповідачами-2,3,4 та відповідачем-5 –не суперечать вимогам закону і підстави для визнання їх недійсними –відсутні. Також, Господарським судом м. Києва розглядалась справа № 11/134 за позовом ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Ботанічне"до ЗАТ "ОТП Банк"про стягнення 1 373 168,38 грн. та за зустрічним позовом ЗАТ "ОТП Банк"про визнання недійсним договору суборенди № 02/07/С від 02.07.2007. В зустрічній позовній заяві ЗАТ "ОТП Банк"посилалося як на одну з підстав для визнання недійсним договору суборенди № 02/07/С від 02.07.2007 - недотримання на момент укладення договору суборенди вимог ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини". рішенням Господарського суду м. Києва від 17.06.2009 по справі № 11/134, частково задоволено позов ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Ботанічне"до ЗАТ "ОТП Банк"про стягнення заборгованості, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Представник відповідача-5 в судовому засіданні 24.11.2010 заявлені щодо нього позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Розглянувши наявні в справі та надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

15.11.1996 між представництвом ФДМУ в Старокиївському районі міста Києва, як продавцем, та ЗАТ "Ботанічне", як покупцем, було укладено договір купівлі –продажу приміщення, посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Шепелюк О.Г., відповідно до умов якого продавцем було продано, а покупцем придбано нежитлове приміщення, вбудоване в будівлю, загальною площею 191,2 кв.м., яка знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Саксаганського, 104.

Відповідно до Акту прийому-передачі приміщення від 19.02.1998, на виконання умов договору купівлі-продажу від 15.11.1996 представництвом ФДМУ в Старокиївському районі міста Києва, як продавцем, було передано, а ЗАТ "Ботанічне", як покупцем, було прийнято нежитлове приміщення загальною площею 191,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Саксаганського, 104.

Згідно з Свідоцтвом про власність № 119 від 19.02.1998 та реєстраційним посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації, власником нежитлового приміщення загальною площею 191,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Саксаганського, 104 є ЗАТ "Ботанічне"та за ним зареєстровано на праві колективної власності зазначене приміщення.

Згідно п. 1.2 Статуту ТОВ "Ботанічне", затвердженого рішенням загальних зборів учасників від 10.04.1998 № 1, та зареєстровані у встановленому порядку, ТОВ "Ботанічне"є правонаступником у повному обсязі прав та обов’язків ЗАТ "Ботанічне".

02.07.2007 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, як орендарями, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ботанічне", як орендодавцем, було укладено договір оренди № 02/07 (далі –договір № 02/07 від 02.07.2007, оспорюваний договір), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарям за плату у тимчасове володіння та користування (оренду) для розміщення офісу нежитлове вбудоване приміщення (або для передачі в суборенду), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Саксаганського, 104, загальною площею 191,2 кв.м, згідно експлікації (п.1.1), об’єкт оренди буде використовуватись орендарями для розміщення офісу або для передачі в суборенду (п. 1.2).

02.07.2007 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, як орендодавцями, ТОВ "Ботанічне", як власником, та ЗАТ "ОТП Банк", як орендарем, було укладено договір суборенди № 02/07/С (далі –договір № 02/07/С від 02.07.2007, оспорюваний договір), відповідно до умов якого орендодавці передали орендарю за плату у тимчасове володіння та користування (оренду) для розміщення відділення банку нежитлове вбудоване приміщення (або для передачі в суборенду), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Саксаганського, 104, загальною площею 191,2 кв.м, згідно експлікації (п.1.1).

Приміщення за адресою: м.Київ, вул. Саксаганського, 104, загальною площею 191,2 кв.м було передане ЗАТ "ОТП Банк" за актом приймання-передачі 02.07.2007.

Позивачем для долучення до матеріалів справи додано належним чином засвідчені копії:

- наказу Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 53 від 25.09.2006, згідно яким затверджено перелік об’єктів культурної спадщини, які включені до енциклопедичного видання Зводу пам’яток історії та культури України і не мають охоронного статусу, до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини міста Києва. Зокрема, у переліки включено будівлю № 104 по вул. Саксаганського у місті Києві;

- лист Головного управління охорони культурної спадщини від 01.09.2010 № 6525, адресованого начальнику управління мережі продаж АТ "ОТП Банк", в якому Головне управління охорони культурної спадщини повідомляло про те, що будівля № 104 по вул. Саксаганського у місті Києві є щойно виявленим об’єктом культурної спадщини. ТОВ "Ботанічне"не зверталось за відповідним погодженням передачі в оренду приміщень у зазначеній будівлі;

- лист Головного управління охорони культурної спадщини № 7280 від 08.10.2010 прокурору Шевченківського району міста Києва, в якому Головне управління зазначало про те, що будівля № 104 по вул. Саксаганського у місті Києві є щойно виявленим об’єктом культурної спадщини. Погодження на приватизацію та надання в орендне користування приміщень за вказаною адресою головним управлінням не надавались, охоронні договори з власниками або користувачами –не укладались.

Також, відповідачами надано суду належним чином засвідчену копію рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2009 в справі № 11/134 за позовом ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Ботанічне"до ЗАТ "ОТП Банк"про стягнення 1 373 168,38 грн. та за зустрічним позовом ЗАТ "ОТП Банк"про визнання недійсним договору суборенди № 02/07/С від 02.07.2007. Зазначеним рішенням суду частково задоволено позов ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Ботанічне"до ЗАТ "ОТП Банк"про стягнення заборгованості, а в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору суборенди № 02/07/С від 02.07.2007 відмовлено повністю. рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову мотивоване тим, що ЗАТ "ОТП Банк"не доведено, що при укладенні оспорюваного договору його було введено в оману шляхом неповідомлення відомостей, що не відповідають дійсності або замовчування обставин, що мають істотне значення для укладення договору, а тому підстави для визнання його недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України –відсутні.

Також, зазначеним рішенням встановлено, що згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкт культурної спадщини, в тому числі щойно виявлений, до вирішення питання про занесення його до Реєстру підлягає охороні відповідно до вимог цього Закону (1805-14) , про що відповідний орган охорони культурної спадщини у письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган. З наданого позивачем за зустрічним позовом листа Головного управління охорони культурної спадщини від 06.04.2009 вбачається, що будинок № 104 по вул. Саксаганського в м. Києві є щойно виявленим об’єктом культурної спадщини. Проте, згідно відзиву на зустрічну позовну про дану обставину відповідачам стало відомо лише в судовому засіданні 22.05.2009, а доказів на підтвердження поінформованості відповідачів про дану обставину на момент укладення Договору в порядку, визначеному Законом України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) , ЗАТ "ОТП Банк"не надано.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2009, рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2009 в справі № 11/134 –залишено без змін.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки обов’язковою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб’єктний склад спору (без врахування їх процесуального статусу), а в справі № 11/134 брали участь сторони, які беруть участь і у даній справі (ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Ботанічне", ЗАТ "ОТП Банк"), що й у даній справі, суд приходить до висновку, що факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2009 у справі № 11/134 не підлягають доказуванню, зокрема: що при укладенні оспорюваного договору суборенди № 02/07/С від 02.07.2007 ЗАТ "ОТП Банк"не було введено в оману шляхом неповідомлення відомостей, що не відповідають дійсності або замовчування обставин, що мають істотне значення для укладення договору, а також те, що доказів на підтвердження поінформованості відповідачів про те, що будинок № 104 по вул. Саксаганського в м. Києві є щойно виявленим об’єктом культурної спадщини - на момент укладення договору в порядку, визначеному Законом України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) , ЗАТ "ОТП Банк"- не надано.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 (v0003700-78) "Про судову практику про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з’ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків.

Судом встановлено, що станом на момент укладення оспорюваних договорів –02.07.2007 діяв Закон України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) , а на момент звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Головного управління охорони культурної спадщини –виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Закон України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) діяв в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини"від 09.09.2010 N 2518-VI (2518-17) .

В свою чергу, прокурор у позові в обгрунтування позовних вимог посилається на те, що оспорювані договори суперечать ч. 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) , якою було передбачено, що об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини .

Частина 2 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) зазначала, що особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.

Частина 2 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини"від 09.09.2010 N 2518-VI (2518-17) встановила, що особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) та в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини"від 09.09.2010 N 2518-VI (2518-17) , об'єкт культурної спадщини –це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр).

Згідно статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) , занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:

а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;

б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Частина 2 статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) , об'єкт культурної спадщини, в тому числі щойно виявлений, до вирішення питання про занесення його до Реєстру підлягає охороні відповідно до вимог цього Закону (1759-17) , про що відповідний орган охорони культурної спадщини у письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган.

Порядок виявлення об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Частина 3 статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) , центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам'ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки. Це повноваження може бути делеговано іншим органам охорони культурної спадщини відповідно до закону.

Частина 2 статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини"від 09.09.2010 N 2518-VI (2518-17) визначила, що об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що внаслідок укладення оспорюваних договору оренди № 02/07 від 02.07.2007 між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачами-2, 3, 4, як орендарями, а також договору суборенди № 02/07/С від 02.07.2007, між відповідачами-2,3,4, як орендодавцями, та відповідачем-5, як орендарем, в оренду було передано нерухоме майно –приміщення площею191,2 кв.м. в будинку № 104 по вул. Саксаганського в м. Києві, який згідно наказу Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 53 від 25.09.2006 включено до енциклопедичного видання Зводу пам’яток історії та культури України і не мають охоронного статусу, та включено до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини міста Києва, як об’єкт культурної спадщини.

В свою чергу, згідно ч. 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" як в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) , так і в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини"від 09.09.2010 N 2518-VI (2518-17) передбачали, що погодження відповідного органу охорони культурної спадщини необхідне при передачі в користування об'єкта культурної спадщини, що є пам'яткою, тобто який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, що зокрема визначено статтею 1 зазначеного Закону в редакціях від 15.12.2009 та від 09.09.2010.

Отже, чинне законодавство розрізняє поняття об’єкту культурної спадщини та пам’ятки культурної спадщини, а саме: об’єкт культурної спадщини набуває статусу пам’ятки з моменту занесення його до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини'як в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) так і в редакції Закону України від 09.09.2010 N 2518-VI (2518-17) , чітко передбачає, що відповідне погодження Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) необхідне у випадку передачі в користування нерухомого майна, яке є як пам’яткою культурної спадщини, занесене до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Суду не надано належних та допустимих доказів того, що станом як на момент укладення оспорюваних договорів, так і на момент вирішення спору, будинок № 104 по вул. Саксаганського в м. Києві, приміщення якого були передані в користування за оспорюваними договорами оренди, було визнано у встановленому законом порядку пам’яткою культурної спадщини та занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а станом на момент вирішення спору надано докази лише занесення зазначеного будинку до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини міста Києва згідно наказу Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 53 від 25.09.2006, і занесення до зазначеного Переліку не надає нерухомому майну статусу пам’ятки і, відповідно, не передбачає відповідного погодження Головного управління при передачі в користування приміщень, розташованих у зазначеному об’єкті нерухомого майна.

Щодо посилань прокурора та позивача на те, що будинок № 104 по вул. Саксаганського в м. Києві підлягає охороні відповідно до вимог ч. 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) , то суд наголошує на тому, що у відповідності до вимог ст. ст. 3, 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини"та Положення про Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням КМДА від 28.09.2005 № 1085 в редакції розпорядження від 16.04.2008 № 550 (ra0550017-08) , саме на Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) покладено відповідні функції по охороні об’єктів культурної спадщини, до яких зокрема віднесено здійснення контролю за виконанням цього Закону (1805-14) , інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; подання пропозицій центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та про внесення змін до нього; забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам'яток та в історичних ареалах населених місць, а також повідомлення власника нерухомого майна про набуття належним йому майном правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).

Але, станом на момент вирішення спору суду не надано доказів того, що Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконано покладену на нього законом функцію по здійсненню заходів по охороні об’єкту культурної спадщини, а саме: будинку № 104 по вул. Сакасганського, 104 у місті Києві шляхом письмового повідомлення власника –ТОВ "Ботанічне"про те, що будинок № 104 по вул. Саксаганського в м. Києві, приміщення якого були передані в користування за оспорюваними договорами оренди, було занесено до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини міста Києва, як об’єкт культурної спадщини.

Зазначені обставини були досліджені і у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.06.2009 в справі № 11/134, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2009, і яким зокрема встановлено відсутність доказів на підтвердження поінформованості відповідачів на момент укладення договору в порядку, визначеному Законом України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) , про те, що будинок № 104 по вул. Саксаганського в м. Києві є щойно виявленим об’єктом культурної спадщини.

Також, судом враховано і те, що згідно статті 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні"від 15.12.2009 N 1759-VI (1759-17) , будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

Щойно виявлені об'єкти культурної спадщини до вирішення питання про їх реєстрацію як пам'яток підлягають охороні відповідно до вимог цього Закону та вносяться до Переліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого рішенням відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини"від 09.09.2010 N 2518-VI (2518-17) , будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

Роботи на щойно виявлених об'єктах культурної спадщини здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Таким чином, з 09.09.2010 внаслідок прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини"N 2518-VI (2518-17) набрала чинності нова редакція статті 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини", яка визначає дії уповноваженого органу охорони культурної спадщини по захисту об’єктів культурної спадщини і яка згідно статті 5 Цивільного кодексу України застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання законом чинності, і в новій редакції зазначеної статті не передбачено застосування положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини" (2518-17) щодо захисту пам’яток культурної спадщини до об’єктів культурної спадщини до набуття останніми статусу пам’яток.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що договір оренди № 02/07 від 02.07.2007, укладений між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачами-2, 3, 4, як орендарями, а також договір суборенди № 02/07/С від 02.07.2007, укладений між відповідачами-2,3,4, як орендодавцями, та відповідачем-5, як орендарями, згідно яких було передано у користування приміщення площею191,2 кв.м. в будинку № 104 по вул. Саксаганського в м. Києві –не суперечать вимогам закону і підстави для визнання їх недійсними згідно вимог ст. 203, 215 Цивільного кодексу України –відсутні, а тому вимоги позивача не є законними та обґрунтованими, не були доведені суду належними та допустимими доказами і задоволенню не підлягають.