Товариство обмеженою відповідальністю "Боско"(позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного банку "Діамант"(відповідач) про визнання недійсним кредитного договору № 280 від 26 жовтня 2006 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що кредитний договір № 280 від 26 жовтня 2006 року було укладено в валюті –доларах США, а використання іноземної валюти за даним кредитним договором як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача як споживача порівняно з відповідачем.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить суд в позові відмовити повністю.

Ухвалою від 28.10.2010р. прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 09.11.2010р. За наслідками розгляду справи 09.11.2010р. по справі було оголошено перерву до 23.11.2010р.

Після початку розгляду судом справи по суті позивач подав до суду зміни щодо підстав позову. Дослідивши подану позивачем заяву про зміну підстав позову суд дійшов висновку, що зміна позовних вимог не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки ч. 4 ст. 22 ГПК України чітко встановлено, що позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви до початку розгляду судом справи по суті, що не було зроблено позивачем.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об’єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

26 жовтня 2006 року між позивачем (надалі –Позичальник або Клієнт) та відповідачем (далі по тексту –Кредитодавець або Кредитор або Банк) (разом - Сторони), було укладено кредитний договір № 280 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі –Кредитний договір або Спірний договір або Договір), згідно пункту 1.1 якого Банк 30 жовтня 2006 року надає Позичальнику кредит у розмірі 249 000,00 доларів США, з терміном повернення до 25 жовтня 2009 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14% річних.

Позивач зазначає, що Банк належним чином виконав взяті на себе зобов’язання за Кредитним договором, зокрема, надавав Позичальнику грошові кошти відповідно до умов Кредитного договору.

Пунктом 3.4 Кредитного договору встановлено, що Позичальник зобов’язується здійснювати повернення кредиту згідно графіка повернення кредиту, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у валюті отриманого кредиту на позичковий рахунок Банку, та забезпечити повне повернення фактично отриманого кредиту не пізніше терміну повернення кредиту.

Клієнт зобов’язаний сплачувати у валюті кредиту проценти за користування кредитом (п. 3.5.1. Договору).

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України (435-15) ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України (надалі – ГК України (436-15) ) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Позивач не обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що Спірний договір є недійсним через недосягнення сторонами при його укладенні істотних умов. Позивач не заперечує факт укладення Договору, однак вважає, що використання іноземної валюти за даним Спірним договором як засобу платежу, суперечить положенням чинного законодавства України, що використання іноземної валюти за даним Кредитним договором як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в Договір пункту, що значно погіршує становище позивача як споживача порівняно з відповідачем.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність"(далі - Закон про банки) кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет).

Нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368 (z0841-01) , передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 N 279 (z0474-00) , встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

З урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" (z1206-08) посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

З матеріалів справи вбачається наявність Банківської ліцензії № 125, виданої позивачу НБУ на право здійснення банківських операцій (копія ліцензії в матеріалах справи).

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання недійсним Кредитного договору № 280 від 26 жовтня 2006 року.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги про визнання недійсними Кредитного договору № 280 від 26 жовтня 2006 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82- 85 ГПК України, господарський суд –

В позові відмовити повністю.

рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.