18.10.2010 Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" (далі –позивач) звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пилот" (далі –відповідач) про визнання недійсним договору № 707/167б від 27.07.2007 про часткову участь в реконструкції будівлі з додатковими угодами № 1 (Суперфіцій) від 29.12.2007, № 707/167б/1 від 09.10.2007, № 1/2 від 28.04.2010, № 2 від 12.07.2010.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір укладений без погодження із Міністерством транспорту та зв’язку України як органом, уповноваженим управляти державним майном.

Ухвалою від 20.10.2010 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі; розгляд справи призначений на 09.11.2010.

В судовому засіданні 09.11.2010 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 17.11.2010, а 17.11.2010 –до 18.11.2010.

Згідно зі статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, відповідач надав відзив на позовну заяву /арк. с. 73-77/, в якому заперечує проти позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію тим, що він жодним чином не порушував права чи охоронювані законом інтереси позивача. Більше того, на думку відповідача, спірний договір не є договором про спільну діяльність, а отже не потребує погодження з органом управління державним майном –Міністерством транспорту та зв’язку України.

Крім того відповідач вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, що є додатковою підставою для відмови в позові. Заяву про застосування строків позовної давності надано відповідачем і долучено до матеріалів справи /арк. с. 96-97/.

У доповненні до позовної заяви позивач звертає увагу суду на те, що предметом позову є вимога про визнання недійсним не лише договору № 707/167б від 27.07.2007, а й додаткових угод до нього № 707/167б/1 від 09.10.2007, № 1 (Суперфіцій) від 29.12.2007, № 1/2 від 28.04.2010, № 2 від 12.07.2010, які змінюють правовідносини сторін і також є правочинами /арк. с. 100-101/.

У судовому засіданні 09.11.2010-18.11.2010 представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням наданих доповнень.

Представники відповідача заперечували проти позову, просили відмовити в задоволені позовних вимог та застосувати строки позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

27.07.2007 між Державним підприємством "Севастопольський морський торговельний порт" (Порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Портланд" (Підприємство) укладений договір № 707/167б про часткову участь у реконструкції будівлі (далі – Договір) /арк. с. 11-17/.

Відповідно до підпункту 1.1.1 пункту 1.1 Договору сторони зобов’язуються об’єднати свої внески і спільно діяти задля досягнення господарської мети: реконструкція і введення в експлуатацію будівлі з ТП-62 ДП "Севморторгпорт" (інв. № 52), розташованої за адресою: вул. Портова, 13, м. Севастополь, на земельній ділянці № 3 загальною площею 0,3445 га (Об’єкт), розділ і оформлення сторонами права власності на об’єкт після реконструкції згідно з умовами цього Договору.

Додатковою угодою № 707/167б/1 від 09.10.2007 до Договору були внесені істотні зміни, а саме фрази про спільну діяльність або виключені, або замінені на "часткову участь" /арк. с. 21/.

Додатковою угодою № 1 (Суперфіцій) від 29.12.2007 до Договору про часткову участь в реконструкції Об’єкта сторони домовились про те, що Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" (Суперфіціар) надає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Портланд" (Суперфіціарій) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для організації та проведення реконструкції і введення в експлуатацію будівель та споруд виробничих майстерень за адресою: м. Севастополь, вул. Портова, 13. При цьому метою надання в користування земельної ділянки є здійснення Суперфіціаром своїх прав і обов’язків, визначених пунктами 1 і 2 основного Договору /арк. с. 18-19/.

Того ж дня, тобто 29.12.2007 сторонами підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки під забудову /арк. с. 20/.

У додаткових угодах № 1/2 від 28.04.2010 /арк. с. 22/ та № 2 від 12.07.2010 /арк. с. 24/ сторони передбачили зміну певних положень Договору.

31.03.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Портланд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пилот" укладений договір № 3 відступлення права вимоги, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Портланд" передає в повному обсязі свої права та обов’язки за Договором № 707/167б від 27.07.2007 про часткову участь в реконструкції будівлі, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Пилот" приймає на себе зобов’язання та отримує всі права за вказаним Договором /арк. с. 25-26/, причому ДП "Севастопольський морський торговельний порт" погодило укладання цього Договору, про що зазначило на самому Договорі і на окремому листі /арк. с. 27/.

01.04.2010 і 23.06.2010 укладені додаткові угоди № 1 та № 2 до Договору про відступлення права вимоги, які також погоджені ДП "Севморторгпорт" /арк. с. 31, 32/.

На думку позивача, Договір, а також додаткові угоди до нього, спрямовані на здійснення сторонами функцій по розпорядженню нерухомим державним майном, яке знаходиться у господарському віданні позивача. Оскільки зазначений Договір був підписаний сторонами без погодження з органом управління державним майном –Міністерством транспорту та зв’язку України, він може бути визнаний недійсним як такий, що за своїм змістом суперечить актам цивільного законодавства.

Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пилот" про визнання недійсним договору про часткову участь у реконструкції будівлі, з додатковими угодами до нього. Отже, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню відповідні норми глави 16 Цивільного кодексу України (435-15) , які визначають загальні вимоги до правочинів та встановлюють правові наслідки недодержання сторонами правочину цих вимог. Правове регулювання спільної діяльності здійснюється нормами глави 77 Цивільного кодексу України (435-15) , тому норми даної глави також підлягають застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до частин першої, другої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір № 707/167б від 27.07.2007 про часткову участь у реконструкції будівлі, який в контексті статті 202 Цивільного кодексу України є двостороннім правочином.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов’язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак повинні не порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов’язків. Однак, така презумпція може бути спростована у двох випадках.

По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до абзацу третього пункту 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

В якості підстави для визнання недійсним спірного Договору позивач називає лише те, що даний Договір в порушення статей 1, 3, 6 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" не погоджений із органом управління державним майном –Міністерством транспорту та зв’язку України.

Суд вважає ці доводи позивача неспроможними, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" управління об’єктами державної власності –здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Стаття 3 цього Закону відносить до об’єктів управління державної власності майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям, а статтею 4 зазначеного Закону визначені суб’єкти управління об’єктами державної власності, до яких, зокрема, належать, міністерства та інші органи виконавчої влади.

Як вбачається зі Статуту ДП "Севастопольський морський торговельний порт", Порт є державним унітарним транспортним підприємством –морським портом і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України (Розділ "Загальні положення") /арк. с. 33, зворотний бік/.

Таким чином, майно ДП "Севастопольський морський торговельний порт" є об’єктом управління державної власності.

Згідно з пунктом 4.4 Статуту ДП "Севастопольський морський торговельний порт", позивач має право відчужувати, надавати під заставу, в оренду, управління, спільну діяльність закріплене за ним майно відповідно до вимог законодавства та за погодженням із Уповноваженим органом управління /арк. с. 35, зворотний бік/, яким є Міністерство транспорту та зв’язку України.

При укладанні спірного Договору сторони визначили його як "договір про часткову участь у реконструкції будівлі".

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників.

Частиною другою статті 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом (ч. 1 ст. 1134 ЦК України).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.

Виходячи з наведеного, договором про спільну діяльність може бути визнаний правочин, який має такі ознаки:

- об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети;

- визначення учасника, уповноваженого згідно з договором на ведення спільних справ (в тому числі ведення бухгалтерської звітності);

- реєстрація в органах податкової служби, якщо це передбачено договором.

Враховуючи положення Додаткової угоди № 707/167б/1 від 09.10.2007, якою були виключені статті і пункти Договору № 707/167б від 27.07.2007, що так чи інакше містили вказівки на спільну діяльність, оспорюваний Договір за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність.

Так, жодне з положень оспорюваного Договору не містить посилань на те, що будівля з ТП-62 ДП "Севастопольський морський торговельний порт" (інв. № 52), що розташована по вул. Портова, 13 в м. Севастополі, чи земельна ділянка № 3 загальною площею 0,3445 га, на якій розташована будівля, є внеском позивача у спільну діяльність та, як наслідок, набуває статусу спільної часткової власності сторін Договору.

Водночас, пунктом 2.3.5 Договору відповідачеві надані права та функції замовника будівництва, а пунктом 2.3.6 Договору –права генерального підрядника та інвестора будівництва.

Згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта.

Аналіз змісту оспорюваного Договору у взаємозв’язку зі статтями 875, 1130, 1131 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що Договір № 707/167б від 27.07.2007 за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, а є змішаним договором (ст. 628 ЦК України) з елементами договору будівельного підряду, відповідно до якого одна сторона Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" передає іншій стороні договору –Товариству з обмеженою відповідальністю "Пилот" (правонаступник ТОВ "Портланд") частину прав генерального замовника будівництва, права і функції генерального підрядника і інвестора будівництва, а також фронт робіт –будівлю з ТП-62 ДП "Севморторгпорт" (інв. № 52), що розташована по вул. Портова, 13 в м. Севастополі на земельній ділянці № 3 загальною площею 0,3445 га, –з метою здійснення підрядних робіт по її реконструкції та технічному переоснащенню.

Так само оспорюваний Договір не є договором застави (ст. 572 ЦК України) і не містить елементів договору оренди (ст. 759 ЦК України) як і інших договорів, спрямованих на відчуження будівлі з ТП-62 ДП "Севморторгпорт" (інв. № 52), що розташована по вул. Портова, 13 в м. Севастополі на земельній ділянці № 3 загальною площею 0,3445 га, або самої земельної ділянки, оскільки передача будівельного майданчику (фронту робіт) для проведення підрядних робіт не породжує припинення майнових прав позивача щодо цих об’єктів.

Додаткові угоди № 1 (Суперфіцій) від 29.12.2007, № 1/2 від 28.04.2010, № 2 від 12.07.2010 не змінюють правової природи основного Договору № 707/167б від 27.07.2007 і також не спрямовані на відчуження вищезазначених об’єктів (будівлі та земельної ділянки).

Наведені обставини спростовують доводи позивача щодо необхідності отримання погодження органу управління ДП "Севастопольський морський торговельний порт" –Міністерства транспорту та зв’язку України, оскільки ані Статутом позивача, ані Законом України "Про управління об’єктами державної власності" (185-16) не встановлений обов’язок щодо отримання погодження органу управління державним майном на укладання позивачем договору будівельного підряду.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності /арк. с. 96-97/ суд зазначає наступне.

Визначення поняття позовної давності надається в статті 256 Цивільного кодексу України. Так, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Виходячи зі змісту частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зважаючи на принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України) та вільного визначення його умов (ч. 1 ст. 628 ЦК України), позивач мав право і об’єктивну можливість надати всебічну юридичну оцінку умовам оспорюваного Договору, в тому числі –щодо необхідності отримання дозволу (погодження) уповноваженого органу управління на укладення цього Договору.

Оспорюваний Договір укладений сторонами 27.07.2007, а Додаткова угода № 707/167б/1 – 09.10.2007, отже перебіг строку позовної давності починається з 28.07.2007 і 10.10.2007 та закінчується 28.07.2010 і 10.10.2010 відповідно.

Позовна заява ДП "Севастопольський морський торговельний порт" про визнання Договору і додаткових угод до нього недійсними датована 15.10.2010, тобто подана після спливу загального трирічного строку позовної давності.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем у справі заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності /арк. с. 96-97/, що є додатковою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові в частині визнання недійсними основного Договору № 707/167б від 27.07.2007 про часткову участь в реконструкції будівлі та додаткової угоди до нього № 707/167б/1 від 09.10.2007.

Також суд вважає за необхідне зауважити на тому, що за змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України умовою виникнення права на звернення до господарського суду є наявність факту порушення прав і охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання.

В поданій позовній заяві ДП "Севастопольський морський торговельний порт" жодним чином не обґрунтовує, в чому полягає порушення відповідачем прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обов’язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Отже, саме позивач повинен був довести невідповідність оспорюваного Договору та додаткових угод до нього вимогам чинного законодавства України, як і сам факт порушення відповідачем прав чи законних інтересів позивача.

Підсумовуючи вищевикладене та зважаючи на недоведеність наведених позивачем обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати –державне мито в розмірі 85,00 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. –покладаються на позивача.