( Додатково див. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду (rs19986196) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs22225649) )

За позовом – Міністерства оборони Російської Федерації, м.Москва в особі Військової частини 09882 Міністерства оборони Російської Федерації, АР Крим, м.Феодосія

До відповідача - Приватного підприємства "Срібний щіт", АР Крим, м.Феодосія

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фонду державного майна України, м.Київ

про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди

Суддя Мокрушин В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Невідомий В.В. – юрисконсульт військової частини, дов. б/н від 02.03.2010 р.

Від відповідача – Воловая Н.Г. – представник, дов. б/н від 16.08.2010 р.

Від третьої особи – Косарев О.М. – гол.спец.юрисконсульт, дов. №41 від 14.01.2010 р.

Суть спору: Позивач – Міністерство оборони Російської Федерації в особі Військової частини 09882 Міністерства оборони Російської Федерації звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Срібний щіт", згідно якого просить суд визнати недійсною додаткову угоду до договору № 2 від 17.09.1999 р. у частині встановлення строку дії договору до 17.09.2017 р., а також просить стягнути з відповідача судові витрати. Позовні вимоги мотивовані тим, що укладена додаткова угода не відповідає чинному законодавству України, у зв’язку з чим позивач просить суд визнати додаткову угоду до договору №2 від 17.09.1999 р. недійсною.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 17.08.2010 р. залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фонд державного майна України.

11.10.2010 р. до суду від третьої особи - Фонду державного майна України надійшли пояснення по справі.

18.10.2010 р. до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої він просить визнати недійсним пункт 1.2. договору № 2 оренди нежитлових приміщень від 17.09.1999 р., у частині внесення змін, які стосуються продовження строку дії договору до 17.09.2017 р.

21.10.2010 р. до суду від позивача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи по справі. Вирішення питання щодо призначення по даній справі експертизи відкладено судом на 18.11.2010 р.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 21.10.2010 р. заяву представника позивача про уточнення позовних вимог, у якій позивач просить суд визнати недійсним (нікчемним) надану відповідачем додаткову угоду №1 від 17.09.1999 р. до договору оренди №2 від 17.09.1999 р., укладену між військовою частиною 09882 Міністерство оборони Російської федерації та Колективним підприємством "Серебряний щит", визнати недійсним пункт 1.2. договору №2 оренди нежитлових приміщень від 17.09.1999 р., в частині внесення змін, які стосуються продовження строку дії договору до 17.09.2017 р. прийнято судом до розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні усно уточнену позовну заяву підтримав у повному обсязі та просив суд її задовольнити.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, надіслав на адресу суду клопотання, згідно якого просить суд розгляд справи відкласти, у зв’язку перебуванням керівника підприємства у відрядженні. До клопотання документально підтверджених відомостей, які б свідчили про викладені обставини не представлено.

Суд у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовляє, оскільки суду не представлено документально обґрунтованих відомостей стосовно обставин викладених у клопотанні. Також судом враховано, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін та не вбачає правових підстав для відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи у судовому засіданні просив суд вирішити спір на підставі норм діючого законодавства, з врахуванням необхідності дотримання інтересів держави (а.с.91-92).

Відповідно до ст. 9, 10 Конституції України, ст. 9 Європейської хартії регіональних мов (802-15) (ратифікована Законом України від 15.05.2003 року № 802), ст. 3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 року № 1771), ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (від 07.07.2010 року № 2453), ст. 18 Закону України "Про мови" (від 28.10.1989 року № 8312), ст. ст. 10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 року № 350) та клопотання представників сторін, вони давали пояснення на російський мові.

Клопотань щодо фіксації судового процесу технічними засобами відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями) сторонами не заявлялося.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями). Розгляд справи продовжувався відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, суд –

17.09.1999 р. між Військовою частиною 09882 (Орендодавець) та Колективним підприємством "Срібний щіт" укладено Договір № 2 оренди нежитлових приміщень (а.с.5-6).

Відповідно до п.1.2 Договору строк оренди встановлюється з 17.09.1999 р. по 17.09.2004 р.

17.09.1999 р. між Військовою частиною 09882 (Орендодавець) та Колективним підприємством "Срібний щіт" укладено додаткову угоду № 1 до договору № 2 оренди нежитлових приміщень (а.с.96).

Позивач звернувся до суду із даним позовом про визнання частково недійсною додаткової угоди № 1 до договору № 2 оренди нежитлових приміщень в частині строку її укладення, до 17.09.2017 р.

Дослідивши обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову з огляд на наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) встановлено, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV із змінами і доповненнями) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з вказаних норм закону, недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, яка відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, не суперечить Цивільному кодексу України (435-15) (Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV із змінами і доповненнями), іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 436 із змінами і доповненнями) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладені господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями), відповідно до якої договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно до положень ст. 759 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Особливості укладення та виконання договору найму (оренди) можуть бути передбачені законом. Це стосується перш за все окремих видів договорів найму, таких як оренда державного та комунального майна, регулювання якої здійснюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (№ 2269-ХІІ від 10.04.1992 р. із змінами і доповненнями).

Згідно Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, підписаної 28 травня 1997 р. спірне майно, яке використовує відповідач зазначено у додатку № 3 даної угоди, пункт 2 "Об’єкти забезпечення 31 ВЦ", надано у користування позивачу (а.с.15-17, 35,37).

Суд зазначає, що згідно п.1 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 555-р "Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР" (555-2005-р) на Фонд державного майна покладено функції з управління державним майном, зазначеним у додатках 2 і 3 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, підписаної 28 травня 1997 р. (643_075) у м.Києві, та майном, яке не включено до цих додатків, але фактично використовується Чорноморським флотом Російської Федерації.

Крім того, п.9 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 555-р "Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР" (555-2005-р) уповноважено Фонд державного майна укласти від імені Уряду України договори оренди державного майна, зазначеного у додатках 2 і 3 до Угоди (643_075) .

Враховуючи наведене, суд робить висновок, що майно, яке використовує відповідач є державним майном, органом уповноваженим на укладення від імені Уряду України договори оренди державного майна є Фонд державного майна України.

З письмових пояснень наданих Фондом Державного майна України суд вбачає, що ніяких договорів оренди державного майна, а тим паче додаткових угод до оренди державного майна з Приватним підприємством "Срібний щіт" Фонд Державного майна України не укладав (а.с.91-92).

Зі змісту наведених норм закону слідує, що сторонами у даній справі у передбаченому законом, зокрема ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (№ 2269-ХІІ від 10.04.1992 р. із змінами і доповненнями), не дотримано порядку та форми укладення договорів даного типу.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 № 435 із змінами і доповненнями) встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) встановлено, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Суд не приймає до уваги довід позивача що Договір № 2 оренди нежитлових приміщень від 17.09.1999 р. є діючим, як це встановлено в мотивувальній частині Постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 р. по справі № 2-5/8842-2006, оскільки це питання сторонами не ставилося і судом не вивчалося, а апеляційний суд вирішував спір тільки у межах спору, який існував між сторонами.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що документально підтверджених доказів, які б спростували висновок суду позивачем не представлено, а відтак відсутні правові підставі для задоволення позову.

Стосовно клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої та технічної експертиз по справі, суд у задоволенні даного клопотання відмовляє, оскільки встановлення факту укладення чи не укладення спірної додаткової угоди між сторонами по даній справі не змінить позиції суду щодо нікчемності додаткової угоди до договору № 2 від 17.09.1999 р., а також суд звертає увагу на ту обставину, що позивач просить суд визнати додаткову угоду недійсною в частині зазначення строку її дії, а в цілому її дійсність не оспорює, проте ним надані докази, які свідчать про нікчемність договору.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 33, 82- 84 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями), суд –