ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
18 листопада 2010 року
справа № 5020-3/163
( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs14637324) ) ( Додатково див. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду (rs13503714) )
За позовом Державного підприємства " Севастопольський
морський торговельний порт ",
ідентифікаційний код 01125548
(99011, м. Севастополь, пл. Нахімова, 5)
до Приватного підприємства " Красотель Девелопмент ",
ідентифікаційний код 34680472
(99029, м. Севастополь, вул. Курганна, 24)
про визнання договору та додаткових угод до нього недійсними,
Суддя Головко В.О.,
За участю представників:
позивача (ДП "Севастопольський морський торговельний порт") –Жих Т.Ю., начальник юридичного сектору, довіреність №ДВ 42 від 11.10.2010;
позивача (ДП "Севастопольський морський торговельний порт") –Ісаєва Н.О., юрисконсульт, довіреність №ДВ 33 від 16.08.2010;
відповідача (ПП "Красотель Девелопмент") –Молчанов А.О., представник, довіреність № б/н від 14.10.2010;
відповідача (ПП "Красотель Девелопмент") –Вігріянов А.О., представник, довіреність № б/н від 14.10.2010;
відповідача (ПП "Красотель Девелопмент") –Бородатов В.В., директор, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Київським РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму 10.12.1996.
Обставини справи:
18.10.2010 Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" (далі –позивач) звернулось до господарського суду м. Севастополя із позовом до Приватного підприємства "Красотель Девелопмент" (далі –відповідач) про визнання недійсним договору про спільну часткову участь в будівництві № 710/237а від 05.10.2007 з додатковими угодами до нього № 1 від 09.07.2010, № 2 від 14.07.2010.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір укладений без погодження із Міністерством транспорту та зв’язку України як органом, уповноваженим управляти державним майном.
Ухвалою від 20.10.2010 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі; розгляд справи призначений на 09.11.2010.
В судовому засіданні 09.11.2010 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 17.11.2010, а 17.11.2010 –до 18.11.2010.
Згідно зі статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, відповідач надав відзив на позовну заяву /арк. с. 40-44/, в якому заперечує проти позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію тим, що він жодним чином не порушував права чи охоронювані законом інтереси позивача. Більше того, на думку відповідача, спірний договір не є договором про спільну діяльність, а отже не потребує погодження з органом управління державним майном –Міністерством транспорту та зв’язку України.
Крім того відповідач вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, що є додатковою підставою для відмови в позові. Заяву про застосування строків позовної давності надано відповідачем і долучено до матеріалів справи /арк. с. 59-60/.
У доповненні до позовної заяви позивач звертає увагу суду на те, що предметом позову є вимога про визнання недійсним не лише договору № 710/237а від 05.10.2007, а й додаткових угод до нього № 1 від 09.07.2010, № 2 від 14.07.2010, які змінюють правовідносини сторін і також є правочинами /арк. с. 63-64/.
У судовому засіданні 09.11.2010-18.11.2010 представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням наданих доповнень.
Представники відповідача заперечували проти позову, просили відмовити в задоволені позовних вимог та застосувати строки позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –
ВСТАНОВИВ:
05.10.2007 між Державним підприємством "Севастопольський морський торговельний порт" (Сторона-1) та Приватним підприємством "Красотель Девелопмент" (Сторона-2) укладений договір про спільну часткову участь у будівництві № 710/237а (далі –Договір) /арк. с. 21-27/.
Згідно з пунктом 1.1 Договору предметом договору є часткова участь у розробці проектно-кошторисної документації, будівництві, реконструкції та введенні в експлуатацію капітальних будов морського вокзалу "Центральний" (далі –Об’єкт), з подальшою реєстрацією в КП "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради відповідно до часток, визначених в пункті 2.4 цього Договору.
Метою цього Договору є створення сучасного комплексу морвокзалу міста Севастополя, який відповідає всім сучасним вимогам щодо процедури переміщення пасажирів і вантажів через державний кордон (пункт 1.2 Договору).
Комплекс морвокзалу передбачає:
- будівництво нового терміналу, який включає приміщення для розміщення офісів адміністрації та служб порту, а також зали очікування, відпочинку та обслуговування пасажирів із влаштуванням зон прикордонного та митного контролю;
- реконструкцію старої будівлі морвокзалу з метою створення готельно-торгівельно-розважального центру (підпункти 1.2.1, 1.2.2 пункту 1.2 Договору).
Об’єкт буде побудований на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні ДП "Севастопольський морський торговельний порт", площею 16667 м2 згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-КМ № 005163 (пункт 1.3 Договору).
Згідно з пунктом 2.3 Договору Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" для досягнення поставленої мети надає Приватному підприємству "Красотель Девелопмент" для реконструкції будівлю морського вокзалу загальною площею 1417,7 м2, розташовану за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова, 5.
09.07.2010 сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 710/237а від 05.10.2007 про спільну часткову участь в будівництві /арк. с. 65/, а 14.07.2010 –Додаткову угоду № 2 /арк. с. 66/, згідно з якими попередньо розподілено площі об’єкта, що має бути побудований і зданий в експлуатацію. При цьому, відповідно до пункту 4 Додаткових угод № 1 від 09.07.2010 і № 2 від 14.07.2010 корегування розподілу часток за фактично побудованими площами об’єкта здійснюється після завершення будівництва.
На думку позивача, Договір спрямований на здійснення сторонами функцій по розпорядженню нерухомим державним майном, яке знаходиться у господарському віданні позивача. Оскільки зазначений Договір був підписаний сторонами без погодження з органом управління державним майном –Міністерством транспорту та зв’язку України, він може бути визнаний недійсним як такий, що за своїм змістом суперечить актам цивільного законодавства.
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" до Приватного підприємства "Красотель Девелопмент" про визнання недійсним договору про спільну часткову участь у будівництві, з додатковими угодами до нього. Отже, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню відповідні норми глави 16 Цивільного кодексу України (435-15) , які визначають загальні вимоги до правочинів та встановлюють правові наслідки недодержання сторонами правочину цих вимог. Правове регулювання спільної діяльності здійснюється нормами глави 77 Цивільного кодексу України (435-15) , тому норми даної глави також підлягають застосуванню до спірних відносин.
Відповідно до частин першої, другої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Судом встановлено, що між сторонами укладено договір № 710/237а від 05.10.2007 про спільну часткову участь у будівництві, який в контексті статті 202 Цивільного кодексу України є двостороннім правочином.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, у статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов’язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак повинні не порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов’язків. Однак, така презумпція може бути спростована у двох випадках.
По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.
Відповідно до абзацу третього пункту 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
В якості підстави для визнання недійсним спірного Договору позивач називає лише те, що даний Договір в порушення статей 1, 3, 6 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" не погоджений із органом управління державним майном –Міністерством транспорту та зв’язку України.
Суд вважає ці доводи позивача неспроможними, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" управління об’єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Стаття 3 цього Закону відносить до об’єктів управління державної власності майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям, а статтею 4 зазначеного Закону визначені суб’єкти управління об’єктами державної власності, до яких, зокрема, належать міністерства та інші органи виконавчої влади.
Як вбачається зі Статуту ДП "Севастопольський морський торговельний порт", Порт є державним унітарним транспортним підприємством –морським портом і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України (Розділ "Загальні положення") /арк. с. 12/.
Таким чином, майно ДП "Севастопольський морський торговельний порт" є об’єктом управління державної власності.
Згідно з пунктом 4.4 Статуту ДП "Севастопольський морський торговельний порт", позивач має право відчужувати, надавати під заставу, в оренду, управління, спільну діяльність закріплене за ним майно відповідно до вимог законодавства та за погодженням із Уповноваженим органом управління /арк. с. 16/, яким є Міністерство транспорту та зв’язку України.
При укладанні спірного Договору сторони визначили його як "договір про спільну часткову участь у будівництві".
Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників.
Частиною другою статті 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.
Виходячи з наведеного, договором про спільну діяльність може бути визнаний правочин, який має такі ознаки:
- об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети;
- визначення учасника, уповноваженого згідно з договором на ведення спільних справ (в тому числі ведення бухгалтерської звітності);
- реєстрація в органах податкової служби, якщо це передбачено договором.
Зі змісту Договору вбачається, що він не передбачає ані об’єднання внесків його сторін, ані статусу будівлі морвокзалу як внеску позивачем в спільну діяльність. Так само оспорюваним Договором не визначено, що є внеском відповідача у спільну діяльність.
Водночас, згідно з пунктом 2.2 Договору фінансування діяльності щодо розробки проектно-кошторисної документації, отримання необхідних для будівництва Об’єкта документів та відповідних дозволів на початок будівельних робіт, здійснення будівництва та введення в експлуатацію побудованого Об’єкта та інших витрат –покладаються на Відповідача.
Крім того, відповідно до пункту 3.1 Договору Сторона-1 (ДП "Севастопольський морський торговельний порт") передає Стороні-2 (ПП "Красотель Девелопмент") всі права генерального замовника робочого проекту безпосереднього будівництва Об’єкта та здавальника закінченого будівництвом Об’єкта. В свою чергу, згідно з розділом 4 Договору, Сторона-2 зобов’язана прийняти від Сторони-1 всі права генерального замовника робочого проекту безпосереднього будівництва Об’єкта та виконати інші дії, спрямовані на будівництво, реконструкцію та введення в експлуатацію капітальних будівель морського вокзалу "Центральний".
Згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта.
Аналіз змісту оспорюваного Договору у взаємозв’язку зі статтями 875, 1130, 1131 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що Договір № 710/237а від 05.10.2007 за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, а є змішаним договором (ст. 628 ЦК України) з елементами договору будівельного підряду, відповідно до якого одна сторона Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" передає іншій стороні договору –Приватному підприємству "Красотель Девелопмент" всі права генерального замовника будівництва, а також фронт робіт –будівлю морського вокзалу загальною площею 1417,7 м2, розташовану на земельній ділянці площею 16667 м2 за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова, 5 –з метою здійснення підрядних робіт по її реконструкції та технічному переоснащенню.
Так само оспорюваний Договір не є договором застави (ст. 572 ЦК України) і не містить елементів договору оренди (ст. 759 ЦК України) як і інших договорів, спрямованих на відчуження будівлі морського вокзалу загальною площею 1417,7 м2, розташованої на земельній ділянці площею 16667 м2 за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова, 5, або самої земельної ділянки, оскільки передача будівельного майданчику (фронту робіт) для проведення підрядних робіт не породжує припинення майнових прав замовника будівництва щодо цих об’єктів.
Додаткові угоди № 1 від 09.07.2010 та № 2 від 14.07.2010 не змінюють правової природи основного Договору № 710/237а від 05.10.2007 і також не спрямовані на відчуження вищезазначених об’єктів (будівлі та земельної ділянки).
Наведені обставини спростовують доводи позивача щодо необхідності отримання погодження органу управління ДП "Севастопольський морський торговельний порт" –Міністерства транспорту та зв’язку України, оскільки ані Статутом позивача, ані Законом України "Про управління об’єктами державної власності" (185-16) не встановлений обов’язок щодо отримання погодження органу управління державним майном на укладання позивачем договору будівельного підряду.
Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності /арк. с. 59-60/ суд зазначає наступне.
Визначення поняття позовної давності надається в статті 256 Цивільного кодексу України. Так, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Виходячи зі змісту частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Зважаючи на принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України) та вільного визначення його умов (ч. 1 ст. 628 ЦК України), позивач мав право і об’єктивну можливість надати всебічну юридичну оцінку умовам оспорюваного Договору, в тому числі –щодо необхідності отримання дозволу (погодження) уповноваженого органу управління на укладення цього Договору.
Оспорюваний Договір укладений сторонами 05.10.2007, отже перебіг строку позовної давності починається з 06.10.2007 та закінчується 06.10.2010.
Позовна заява ДП "Севастопольський морський торговельний порт" про визнання Договору недійсним датована 07.10.2010, тобто подана після спливу загального трирічного строку позовної давності.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідачем у справі заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності /арк. с. 59-60/, що є додатковою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові в частині визнання недійсним основного Договору № 710/237а від 05.10.2007 про спільну часткову участь в будівництві.
Також суд вважає за необхідне зауважити на тому, що за змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України умовою виникнення права на звернення до господарського суду є наявність факту порушення прав і охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання.
В поданій позовній заяві ДП "Севастопольський морський торговельний порт" жодним чином не обґрунтовує, в чому полягає порушення відповідачем прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обов’язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Отже, саме позивач повинен був довести невідповідність оспорюваного Договору та додаткових угод до нього вимогам чинного законодавства України, як і факт порушення відповідачем прав чи законних інтересів позивача.
Підсумовуючи вищевикладене та зважаючи на недоведеність наведених позивачем обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають як необґрунтовані.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати –державне мито в розмірі 85,00 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. –покладаються на позивача.
Керуючись статтями 49, 82, 84- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
В И Р І Ш И В :
У позові відмовити повністю.
Суддя
В.О.Головко
Повне рішення в порядку
статті 84 ГПК України
оформлено і підписано 23.11.2010.