В провадженні господарського суду Київської області перебуває справа №13/241-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєдокол Істіл"(далі-ТОВ "Лєдокол Істіл") до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1) про стягнення 250 000,00 грн. штрафу.

03.02.2010р. через загальний відділ господарського суду Київської області від Закритого акціонерного товариства "Телерадіокомпанія "Україна"(далі-ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна"/позивач) надійшла заява про залучення останнього до участі у справі №13/241-09 у якості третьої особи із самостійними вимогами, пред’явленими до ТОВ "Лєдокол Істіл"(далі-відповідач 1) та ФОП ОСОБА_1 (далі-відповдіач 2) про визнання недійсним п. 3.9 договору про використання об’єктів права інтелектуальної власності, виконання робіт, укладеного між відповідачами 01.09.2008р.

Оскільки предметом позову у справі №13/241-09 є вимога ТОВ "Лєдокол Істіл"про стягнення з ФОП ОСОБА_1 штрафу, з підстав неналежного виконання останнім умов договору №б/н від 01.09.2008р., а предметом позову ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна"є вимога про визнання недійсним п. 3.9 зазначеного договору, господарським судом Київської області зазначену заяву ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна"прийнято до розгляду у загальному порядку, шляхом порушення 05.02.2010р. провадження у справі №17/014-10 та призначення її до розгляду.

Відповідач 1 позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач 2 позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.04.2010р. дану справу прийнято до свого провадження суддею Мальованою Л.Я., справі присвоєно №17/014-10/11 та призначено її до розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.06.2010р. позовну заяву ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна"залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.08.2010р. ухвалу господарського суду Київської області від 09.06.2010р. скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до резолюції виконуючого обов’язку голови господарського суду Київської області від 29.09.2010р. дану справу передано до розгляду судді Яремі В.А.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.10.2010р. справу №17/014-10/11 прийнято до свого провадження суддею Яремою В.А., справі присвоєно №17/014-10/11/21 та призначено її до розгляду на 20.10.2010р.

Ухвалами господарського суду Київської області від 20.10.2010р. та 03.11.2010р. розгляд даної справи відкладався на 03.11.2010р. та 17.11.2010р. відповідно.

03.11.2010р. через загальний відділ господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме від відповідача 1 оригіналу для огляду та належним чином завірену копію договору про використання об’єктів права інтелектуальної власності, виконання робіт, укладеного між відповідачами 01.09.2008р. Зазначене клопотання задоволено ухвалою господарського суду Київської області від 03.11.2010р.

17.11.2010р. через загальний відділ господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, яка полягає у заявлені позивачем вимоги про встановлення нікчемності п. 3.9 договору про використання об’єктів права інтелектуальної власності, виконання робіт, укладеного між відповідачами 01.09.2008р.

Приписами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зі змісту зазначеної норми слідує, що зміна предмету або підстави позову допускається лише до початку розгляду справи по суті.

Початок розгляду справи по суті співпадає з початком розгляду безпосередньо позовних вимог, тобто після відкриття судового засідання, роз'яснення сторонам їх прав та обов'язків, з'ясування наявності відводів складу суду, розгляду інших клопотань та заяв (про відкладення розгляду справи, залучення інших осіб до участі у справі, витребування додаткових доказів тощо), а також з ' ясування питання наявності у третіх осіб самостійних вимог у відповідній справі та необхідності уточнення позовних вимог (ч. 4 п. 1.4 рішення зборів суддів Вищого господарського суду України №4 від 04.08.2010р.).

Оскільки розгляд даної справи по суті судом розпочато в судовому засіданні 20.10.2010р., суд дійшов висновку, що заява позивача про зміну предмету позову, яка подана після початку розгляду даної справи по суті задоволенню не підлягає в силу її невідповідності вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

В судові засідання 20.10.2010р., 03.11.2010р. та 17.11.2010р. представник відповідача 1 не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, суд

01.09.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лєдокол Бахматов Груп", правонаступником якого є ТОВ "Лєдокол Істіл"(далі-замовник) та ФОП ОСОБА_1 (далі-виконавець) укладено договір про використання об’єктів права інтелектуальної власності, виконання робіт (далі-Договір), умовам якого передбачено, що виконавець зобов’язується на свій ризик за завданням замовника приймати участь у виробництві об’єктів права інтелектуальної власності з наступним переданням замовнику виключних майнових прав на такі об’єкти, а замовник зобов’язується приймати і вчасно здійснювати оплату якісно виконаних робіт і виключних майнових прав на результат таких робіт.

Відповідно до п. 3.9 Договору виконавець зобов’язується протягом всієї дії даного договору утримуватись від продажу, надання у майновий найм та/або інших форм уступки права власності та розпорядження всіма та будь-якими майновими авторськими правами на літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо) та аудіовізуальні твори, що виникли у виконавця протягом дії даного договору третім особа без дотримання пріоритетного права замовника на набуття таких прав на умовах, розмір яких не можу бути зменшеним для третіх осіб.

Посилаючись на те, що п. 3.9 Договору за своїм змістом містить обмеження щодо вибору відповідачем 2 кола контрагентів при здійсненні ним своєї господарської діяльності, а 01.10.2009р. між позивачем та відповідачем 2 укладено договір про виконання робіт (надання послуг) №091608, зазначені обмеження можуть вплинути на виконання відповідачем 2 своїх обов’язків перед позивачем, позивач просить суд визнати зазначений пункт Договору недійсним з підстав ст. 215 ЦК України як такий, що порушує законні інтереси останнього.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, визнання правочину недійсним.

Дана норма кореспондується з положень статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право звертатися до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Частиною другою статті 21 ГПК України позивачами визначено ті підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 (v018p710-04) поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Втім, судом встановлено, що позивач не є стороною Договору.

Сама ж по собі наявність укладеного між позивачем та відповідачем 2 договору про виконання робіт (надання послуг) №091608 не є доказом наявності у позивача інтересу, який підлягає захисту шляхом визнання частково недійсним Договору.

До того ж, при винесенні даного рішення судом враховано той факт, що договір №091608, який покладено в основу обґрунтування позовних вимог, укладено між позивачем та відповідачем 2 після укладання спірного Договору (01.10.2009р.), що унеможливлює порушення умовами Договору прав та охоронюваних інтересів позивача.

За таких обставин, оскільки позивачем не доведено факт порушення умовами п. 3.9 Договору його прав та законних інтересів, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання п. 3.9 Договору недійсним є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Судові витрати, відповідно до статті 49 ГПК України, у разі відмові у позові покладаються судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 21, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України суд

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.