За позовом Дочірнього підприємства "Санаторій "ПОБЕДА" для дітей з батьками" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

До відповідача Закритого акціонерного товариства "Союз"

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору ЗАТ ЛОЗПУ України "Укрпрофоздоровниця"

про стягнення грошових коштів

Суддя В.І. Гайворонський

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - Якубов І.С., представник

Від відповідача - Косенко Ю.В., представник

Сутність спору: Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 28 562,37 грн. у тому числі 26 923,38 грн. основної заборгованості, 1393,17 грн. пені, 245,82 грн. трьох відсотків річних, у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за Договором оренди № 0102010/2004-16 споруд фонтану, насосної станції та асфальтового покриття ДП "Санаторій "Перемога" для дітей з батьками, що належить на праві власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Згідно з заявою від 06.04.2010 року позивач просить стягнути з відповідача 26 923,38 грн. збитків.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, та вказує, що Договір Договором оренди № 0102010/2004-16 споруд фонтану, насосної станції та асфальтового покриття ДП "Санаторій "Перемога" для дітей з батьками, що належить на праві власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є неукладеним, що також підтверджується рішенням Господарського суду АР Крим № 2-4/11084-2008. Визнання договору неукладеним свідчить про відсутність правовідносин між сторонами договору, тобто, про відсутність прав і обов’язків сторін договору, та позбавляє сторони можливості вимагати стягнення заборгованості, штрафів, пені та відсотків на підставі норм права, що регулюють договірні відносини, оскільки договірних відносин не існує.

Відповідач також вказує про те, що позивач не вправі змінювати одночасно предмет та підставу позову.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст. 129 Конституції України надання до справи матеріалів є правом сторони, а не обов’язком.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд -

Згідно Договору оренди № 0102010/2004-16 споруд фонтану, насосної станції та асфальтового покриття ДП "Санаторій "Перемога" для дітей з батьками, що належить на праві власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" Орендодавець (ДП "Санаторій "Перемога" для дітей з батьками ЗАТ "Укрпрофоздоровниця") від 30 квітня 2004 року передає, а Орендар (Закрите акціонерне товариство "Союз") приймає у строкове платне користування споруди фонтану площею – 153,8 кв.м., насосної станції – 23,1 кв.м., покриття асфальтового – 236,4 кв.м., та з тротуарної плитки – 115,7 кв.м. (Майно) загальною площею 529 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Євпаторія, вул. Фрунзе 4 з метою використання для організації ресторану для громадського харчування відпочиваючих.

Згідно п. 7.1 Договору строк дії договору встановлюється на 5 років, з 2 квітня 2004 року до 31 березня 2009 року включно.

Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних підстав:

Ст. 793 ч. 2 ЦК України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на 3 роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. На дату укладення договору вказаний строк складав 1 рік.

Вказані в договорі об’єкти оренди відносяться до нерухомих речей.

Так, згідно ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Окрім цього, згідно рішення по справі № 2-4/11084-2008 від 10.11.2009 року (за позовом ЗАТ "Союз" до відповідача Дочірнього підприємства "Санаторій "Перемога"для дітей з батьками ЗАТ "Укрпрофоздоровніця" про визнання угоди недійсною, за зустрічним позовом Дочірнього підприємства "Санаторій "Перемога"для дітей з батьками ЗАТ "Укрпрофоздоровніця" до відповідача ЗАТ "Союз" про визнання договору дійсним) по справі призначалась будівельно-технічна експертиза, згідно якої вказане майно є нерухомим.

Однак, дані про нотаріальне посвідчення в доданій до позову копії договору відсутні.

Зацікавленою особою також не надано доказів нотаріального засвідчення договору.

Більш того, із рішення по справі № 2-4/11084-2008 від 10.11.2009 року та заяви позивача від 06.04.2010 року витікає, що договір не був нотаріально посвідченим.

Таким чином, є підстави вважати, що спірний договір нотаріально не посвідчений.

Про те, що в даному випадку договір повинен бути нотаріально посвідченим вказується також в постанові Верховного Суду України від 26.09.06р. №15/96-05 (v6_05700-06) .

Вказана правова позиція також викладена в листі Вищого господарського суду України від 27.07.2010 року № 05-05/78/455.

Ст. 220 ч.1 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Ст. 215 ч. 2 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України (постанова Вищого господарського суду України від 04 листопада 2009 року по справі № 2-17/9430-2008). Цивільним Кодексом України (435-15) прямо встановлено, що правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом (ч. 3 статті 215 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Згідно статті 6 Конституції України суд є органом державної влади, та, відповідно, повинен діяти на підставі Закону.

Таким чином, договір оренди між позивачем та відповідачем є нікчемним в силу Закону, та визнавати його недійсним судом підстав не існує.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Однак, підставою як позову, так і заяви позивача від 06.04.2010 року, є невиконання зобов’язань по Договору оренди № 0102010/2004-16.

Так, в позові позивач посилається на договір як на невиконання зобов’язань по сплаті за оренду майном, а в заяві посилається на невиконання відповідачем п. 4.14 договору, в результаті чого позивачу завдані збитки у вигляді упущеної вигоди, тому що згідно ст. 1166 ЦК України йому заподіяна шкода у зв’язку з неправомірними діями відповідача, який безпідставно займав та використовував майно.

Таким чином, з тієї підстави, якою позивач обґрунтовує позов, а саме – невиконання відповідачем зобов’язань за договором, позовні вимоги – стягнення грошових коштів, задоволені бути не можуть.

Окрім цього, щодо упущеної вигоди необхідно відмітити, що згідно ст. 623 ЦК України, та ст.ст. 224, 225 ГК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання, в той час, як жодних доказів про це позивачем суду під час розгляду справи надано не було, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України (постанова Вищого господарського суду України від 04 листопада 2009 року по справі № 2-17/9430-2008).

Окрім цього, суд вважає, що позивач не довів обставин, на які посилається.

Так, позивач не довів час користування відповідачем майном.

Так, в матеріалах справи є тільки копія акту повернення майна відповідачем позивачу.

Акту отримання майна відповідачем від позивача зацікавленою особою не надано, незважаючи на те, що про необхідність надання такого акту вказувалось в постанові Вищого господарського суду України від 20 травня 2008 року по цій справі, та в ухвалах суду при новому розгляді справи.

Неуважність сторони поважною причиною не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) . (п.19).

При цьому також необхідно відмітити, що рішення не може бути засновано на припущенні.

Тобто, суд з власного розсуду не може припускати точний період користування майном без достовірних доказів.

Про необхідність надання вказаного акту в аналогічних випадках також вказується в постанові Вищого господарського суду України від 04 листопада 2009 року по справі № 2-17/9430-2008.

Окрім цього, щодо копії акту повернення майна, також не існує підстав вважати її доказом, оскільки вона не засвідчена.

Так, згідно ч.2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, надані позивачем документи в обґрунтування позовних вимог не засвідчені.

Так, в копії вказаного акту відсутні будь-які реквізити щодо її засвідчення, а в інших копіях не вказується посада особи, що її засвідчила, її прізвище, а також відсутній підпис.

Тобто, відсутні докази засвідчення копії уповноваженою особою.

Таким чином, з цієї підстави позивач також не довів обставин, на які посилається.

Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) . (п.19).

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року (v0009700-96) "Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя" вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції (254к/96-ВР) як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Оскільки підстав для задоволення позову не існує, відповідно, у позові відмовляється.

При цьому необхідно відмітити, що існує декілька обставин, кожна із яких є самостійною підставою для відмові у позові.

Суд вважає необхідним відмітити, що діючим Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) не передбачено прийняття будь-яких процесуальних документів щодо заяв, що відносяться до підстав та предмету позову, наданих в процесі розгляду справи.

Щодо зміни підстав позову необхідно відмітити, що як в позовній заяві, так і в заяві від 06.04.2010 року позивач обґрунтовує позов невиконанням зобов’язань по договору.

Окрім цього, предметом позову є стягнення грошової суми, та уточнення формулювання щодо її стягнення згідно практики Вищого господарського суду України зміною предмету позову не вважається.