Фізична особа –підприємець ОСОБА_1, м. Стрий, Львівська область, звернувся із позовом до Стрийської міської ради, м. Стрий, Львівська область, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Головне управління державного казначейства України у Львівській області, м. Львів, про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,4549 га по АДРЕСА_1, а саме в частині п. 3 в частині, що перевищує розмір нормативної грошової оцінки 505803,31 грн.; п. 7 в частині суми орендної плати, що перевищує 1264,51 грн.; п. 13 в частині, що стосується "комерційного використання"; стягнення зайво сплаченої орендної плати в сумі 87287,58 грн..

Ухвалою господарського суду Львівської області від 18.08.2010 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд на 23.09.2010 р. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 23.09.2010 р., 12.10.2010 р.

Позивачу роз’яснено зміст прав та обов"язків згідно зі ст. 22 ГПК України. У відповідності до ст. 75 ГПК України, справа слухається за наявними у ній матеріалами.

У судових засіданнях представник позивача позов підтримав, з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, на підставі рішення Стрийської міської ради № 42 від 08.06.2006 р. між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від 06.07.2006 р., зареєстрований у Стрийському міському відділі ЛРФ ДП ЦДЗК при Держкомземі України, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 17.08.2006 р. №04:06:444:00058. За вказаним договором позивач отримав в оренду земельну ділянку площею 0,4549 га у АДРЕСА_1, на якій розташована належна позивачу будівля незавершеного будівництвом складального цеху, готовність якого складає 88%. Відтак, використання земельної ділянки для комерційних цілей до завершення будівництва неможливе. Така земельна ділянка мала відноситись до "інших земель" з функціональним призначенням –землі, зайняті поточним та відведені під майбутнє будівництво, а тому при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки мав застосовуватись коефіцієнт 0,5 згідно із Методикою нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №213 від 23.03.1995 р. (213-95-п) та Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом №18/15/21/11 від 27.01.2006 р. (z0388-06) . З урахуванням наведеного, позивач сплачував завищену орендну плату. Просить позов задовольнити.

Відповідач вимог ухвал суду не виконав, відзиву по справі не надав, участь уповноважених представників у судових засіданнях не забезпечив, хоча був належно повідомлений про час та місце слухання справи.

Представник третьої особи позов заперечив, з мотивів, зазначених у відзиві. Ствердив, зокрема, що третя особа не перебувала в жодних відносинах із позивачем. Просить у позові відмовити.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, створивши, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

15.04.2005 р. між позивачем (покупець) та торговельно-промисловою компанією "Пірс" товариство з обмеженою відповідальністю (продавець) був укладений договір купівлі-продажу, за яким позивач придбав незавершену будівництвом будівлю складального цеху, позначену на плані літ. "П-4" готовністю 74% за адресою АДРЕСА_2. Право власності було зареєстровано за позивачем, що підтверджується відповідною відміткою. Станом на дату розгляджу справи судом право власності позивача на вказаний об’єкт припинилось, що підтверджується договором дарування незавершеного будівництва від 09.04.2009 р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.05.2009 р. №22722419.

Заявою від 10.06.2005 р. позивач звертався до міського голови про надання в користування земельної ділянки, яка прилягає до придбаної будівлі у АДРЕСА_2. У відповідності до виписки з рішення Стрийської міської ради №42 від 08.06.2006 р. "Про вилучення і надання земельних ділянок суб’єктам підприємницької діяльності та громадянам", було вирішено передати позивачу в оренду терміном на три роки земельну ділянку площею 0,4549 га по АДРЕСА_1 для комерційних цілей (складський цех) (з урахуванням рішення Стрийської міської ради №355 від 22.01.2009 р. були внесені зміни у вказаний пункт із зазначенням функціонального використання земельної ділянки для комерційних цілей (реконструкція складських приміщень)). Заперечуючи підставність визначення функціонального використання земельної ділянки для комерційних цілей, позивач, водночас, зазначене рішення не оскаржував, недійсним воно не визнавалось, натомість, з матеріалів справи вбачається, що на реалізацію цього рішення позивач добровільно погодився укласти оспорюваний договір оренди на умовах, які відповідають зазначеному рішенню, у тому числі в частині функціонального використання земельної ділянки –для комерційних цілей. Згідно із ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

06.07.2006 р. між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) був укладений договір оренди землі, згідно із п. 1 якого позивач на підставі рішення Стрийської міської ради №42 від 08.06.2006 р. отримав в оренду терміном на три роки зазначену земельну ділянку. Договір укладено по 08.06.2009 р. (п. 6). Доказів пролонгації цього договору суду не надано, з урахуванням чого суд приходить до висновку про припинення його дії станом на дату розгляду справи. Цільове призначення земельної ділянки –для комерційних цілей (п. 13). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2135482,56 грн. (п. 3) (з врахуванням додаткової угоди від 06.05.2009 р. –505803,31 грн.). Пунктом 7 договору визначено розмір орендної плати.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані пункти договору містять дані, обчислені виходячи з встановленого функціонального призначення земельної ділянки як ділянки для комерційних цілей.

Згідно із п. 1 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №213 від 23.03.1995 р. (213-95-п) , нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється лише з метою визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. Згідно із Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом №18/15/21/11 від 27.01.2006 р. (z0388-06) затверджені відповідні коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки та використовуються при визначенні, зокрема, розміру орендної плати, як один із елементів визначеної Методикою формули (комерційне використання –коефіцієнт 2,5). Відтак, позовні вимоги стосуються, по-суті, оскарження погодженого договором оренди розміру орендної плати.

Згідно із ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Відтак, визнання недійсними оспорюваних позивачем пунктів договору тягне за собою недійсність договору в цілому. Вимог про внесення змін до договору позивач не заявляв і така можливість втрачена, враховуючи факт припинення договору оренди землі станом на дату розгляду справи.

Згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є лише недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 –3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. У відповідності до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Належних доказів порушення порядку встановлення функціонального використання землі суду не надано. При цьому, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. З урахуванням цього не доведено також факт переплати позивачем належної до сплати орендної плати. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.