АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/1882/2013 Головуючий у 1 інстанції - Пономаренко Н.В.
Суддя-доповідач - Соколова В.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 лютого 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Нежури В.А.,
при секретарі Охневській Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва 06.06.2012 у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК Медіа", за участю третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення на роботі, видачу трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
13.05.2011 позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача в якому просить:
§ поновити його на посаді головного редактора в ТОВ "МК Медіа";
§ зобов'язати відповідача завести на нього трудову книжку з датою прийняття на роботу 30 листопада 2010 року;
§ зобов'язати відповідача надіслати йому довідки про його доходи, розрахункові листи, копії всіх наказів, які його стосуються та завірену копію трудової книжки;
§ стягнути на підставі незаконної затримки видачі трудової книжки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2011 року по день рішення суду, виходячи із суми 8000,00 грн. за місяць;
§ стягнути із відповідача моральну шкоду пов'язану із його незаконним звільненням у сумі 10000 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 30.11.2010 він прийняв пропозицію про роботу на посаді головного редактора відповідача з окладом 8000,00 грн. та з умовою заведення нової трудової книжки на заміну тієї, що зникла, приступивши до фактичного виконання трудових обов'язків, підписавши заяву про прийняття на роботу та два примірники трудового договору. Нарікань на роботу ніяких не було, на його ім'я замовили візитки і видали посвідчення головного редактора, проте 31.01.2011 йому було повідомлено про звільнення, в зв'язку з чим ним була подана заява про звільнення. Оскільки законодавством передбачений випробувальний термін 3 місяці, тому він не заперечував проти свого звільнення, однак вважає незаконним не повідомлення йому причин звільнення, не направлення йому копій наказів про прийняття і звільнення, відмову у видачі трудової книжки.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2012 відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог.
Позивач, вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга позивача мотивована упередженістю судді відносно нього, у зв'язку з чим вважає, що ухвалене рішення є незаконним та неправосудним.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Відповідач в судове засідання свого представника не направив. Також в судове засідання не з'явились треті особи. Про час і місце розгляду справи вказані особи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення судових повісток, причини неявки суду не повідомили. Тому, в порядку ст. 305 ч. 2 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених позовних вимог, адже відсутні будь-які належні і допустимі докази щодо фактичного прийняття позивача на роботу та звільнення (заява про прийняття, трудовий договір (контракт), відповідні накази про прийняття та звільнення, штатна відомість із зазначенням займаної ним посади, підтвердження розрахунку за роботу в разі її виконання чи розрахунку при звільненні, підтвердження ознайомлення з правилами трудового розпорядку, своїми обов'язками, тощо.
Вказані висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає такими, що відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін
В порядку ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Разом з тим, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що факт фактичного допущення працівника до роботи може бути підтверджений шляхом доказування факту виконання працівником певної роботи та факту виконання працедавцем обов'язків виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.
Відповідно до ст. 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
Судом встановлено, що наказ про зарахування позивача на посаду головного редактора відповідачем не видавався, що підтверджується журналом наказів по особовому складу, оглянутим судом першої інстанції, показами свідків та не спростовано позивачем. Крім того, згідно штатних розкладів на 2010, 2011 роки не існувала посада головного редактора саме
ТОВ "МК Медіа", відсутня така посада і в табелях обліку використання робочого часу за листопад - грудень 2010 року і січень 2011 року (а.с.129- 132).
Згідно листа аудиторської фірми "Аудіт-оптім", яка проводила аудиторську перевірку фінансового стану відповідача, на ТОВ "МК Медіа" в період з 30.11.2010 по 31.01.2011 виплата заробітної плати здійснювалась шляхом перерахування грошових коштів на банківські картки працівників, що підтверджується також відомостями про перерахування коштів з відмітками обслуговуючого банку та відомостями про виплату грошей із каси товариства працівникам, у яких на той час були відсутні карткові рахунки. Із змісту вказаних документів вбачається, що відомості про позивача ОСОБА_2 як отримувача заробітної плати - відсутні (а.с.34-42).
Роздруківка переписки, що здійснювалась в електронному вигляді з адресою від імені позивача не є доказом наявності чітко визначеного робочого місця позивача на підприємстві, оскільки така поштова скринька може використовуватись будь-де. Крім того, вбачається, що вся електронна переписка в той же день протягом години переадресовувалась на особисту скриньку ОСОБА_2 (а.с.25-33). З наведеної переписки також не вбачається наявність поставлених відповідачем перед позивачем завдань та/або обсягів роботи, зазначені у переписці адресати також не були ідентифіковані та не надано доказів на підтвердження трудових правовідносин вказаних осіб з відповідачем. А отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав ці докази неналежними і недопустимими.
Таким чином в ході розгляду справи не є доведеними, як факт виконання позивачем роботи за дорученням відповідача, так і факти оплати відповідачем заробітної плати позивачу, а також забезпечення відповідачем умов праці, необхідні для виконання роботи позивачем.
Наявність лише посвідчення, виданого на ім'я позивача не може вважатися підтвердженням фактичних трудових відносин із ТОВ "МК Медіа" без доведення інших складових частин таких правовідносин.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 стверджували, що позивач не перебував з відповідачем в трудових відносинах, а свідок ОСОБА_7, яка працювала у відповідача начальником відділу кадрів, пояснила, що немає жодного документу, який би свідчив про прийняття позивача на посаду головного редактора, так як трудовий договір не укладався. Показання свідків про відомі їм обставини, які мають значення по справі, оцінені судом у їх сукупності з наявними письмовими доказами та поясненнями сторін. Підстави для іншої оцінки доказів колегія суддів не вбачає.
Факт видання відповідачем у щотижневику "Мир квартир" статей, автором яких є позивач ОСОБА_2 та статей його дружини під псевдонімом ОСОБА_2 у щотижневику "Дома дачі" не свідчить про існування саме трудових правовідносин між сторонами у даній справі, оскільки регулюються відповідним законодавством у галузі видавничої справи.
Посилання позивача, як на відсутність трудового договору у письмовій формі на домовленість сторін про випробувальний термін з метою перевірки відповідності його роботі, яка йому доручається не узгоджуються з положеннями ст. 26 КЗпП України, щодо необхідності застереження такої умови в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу та поширення законодавства про працю в період випробування.
За правилом ст. 10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У контексті одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін - вирішальним фактором є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, та прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва 06.06.2012 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: