Справа №2/0902/273/2012
Провадження № 22ц/779/30/2013
Категорія 5
Головуючий у 1 інстанції Поляниця М.М.
Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
Апеляційний суд Івано-Франківської області
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2013 року м. Івано-Франківськ
( Додатково див. ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (rs35337407) )
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Фединяка В.Д., Ясеновенко Л.В.
секретаря Драганчук У.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на цю частку за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Болехівського міського суду від 24 жовтня 2012 року,-
в с т а н о в и л а:
В березні 2012 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання за нею права власності на цю частку.
Рішенням Болехівського міського суду від 24 жовтня 2012 року позов задоволено. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на 1/8 частину в спільному майні - житловому будинку, загальною площею 213,3 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1. Виплачено ОСОБА_3 компенсацію вартості цієї частки з рахунку територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області в розмірі 64331 грн., внесених ОСОБА_2 згідно квитанції № 77_168_1/94 від 27.01. 2012 року на
розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 УДК в Івано-Франківській області МФО 836014 код ЗКПО 26289647. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частину житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 213,3 кв.м. Вирішено також питання судових витрат.
Ухвалою Болехівського міського суду від 30 жовтня 2012 року виправлено арифметичну помилку, допущену судом в резолютивній частині рішення щодо розміру судового збору.
На дане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Зазначає, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, судом неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд не врахував, що позивач в спірному будинку ніколи не проживала, там не зареєстрована, в ньому проживає внучка позивача. Позивач фактично проживає в будинку АДРЕСА_2, який є її власністю. Натомість, судом не прийнято до уваги, що будинок № 3 є єдиним місцем постійного проживання його сім'ї в складі чотирьох осіб, в т. ч. сина ОСОБА_4 - інваліда дитинства. Тому припинення права власності на частку в житловому будинку завдасть істотної шкоди особливо інтересам сина. Також в будинку є можливість проживати двом сім'ям, оскільки в ньому існує два окремі входи. Надуманим є і висновок суду щодо забезпечення його сім'ї іншим житлом, оскільки там проживає його дочка з сім'єю в складі 3 чоловік, тому таке не є достатнім для всієї його сім'ї. При вирішенні справи судом не враховано вимог ч. 1 ст. 365 ЦК України, вищезазначених обставин та відсутності підстав для припинення права власності на його частку у спільному майні, а тому безпідставно задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 Тому просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В засідання апеляційного суду апелянт не з'явився повторно, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи. В зв'язку із цим є підстави для розгляду справи в його відсутності.
Представник ОСОБА_2 доводів скарги не визнала посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що частина житлового будинку, який належить відповідачу, є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне проживання сторін у будинку є неможливим та що припинення права власності на частку в цьому майні не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_3
Вислухавши доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановлене судом рішення відповідає обставинам справи та нормам матеріального права виходячи з наступного.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони є співвласниками житлового будинку № 3 загальною площею 213,3 кв.м. та відповідної частини огорожі, що знаходиться по АДРЕСА_1. Зокрема, позивачу належить 7/8 частки, а відповідачу- 1/8 частка в цьому майні. Наведені обставини підтверджуються рішенням Болехівського міського суду від 12.08.2009 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.12.2009 року, договором дарування №2527 від 08.11.2010 року, відповідними витягами про державну реєстрацію прав (а.с.6-16).
Крім того, як з'ясовано в судовому засіданні відповідач згідно свідоцтва про право власності № б/н від 13.08.2009 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Тисівської сільської ради № 42 від 30.07.2009 року є власником в цілому домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.98,103). Зі змісту вказаного рішення вбачається, що це домоволодіння складається із житлового будинку загальною площею 50,6 кв.м., житловою - 20,7 кв.м., літньої кухні, стодоли, вбиральні, криниці.
Згідно ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
За змістом зазначеної норми для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї .
Вказаний висновок, висловлений в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 р. у справі N 6-81цс11 та прийнятий за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів України.
При цьому висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд прийшов до правильного висновку про наявність передбачених законодавцем умов для цього. Зокрема, як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи №2472/2473/2474 (а.с.16-24) відсутня технічна можливість розподілу житлового будинку на окремі житлові повноцінні приміщення з врахуванням ідеальних часток. Такий висновок зроблено згідно ДБН В.2.2-15-2005 враховуючи мінімальну площу однокімнатної квартири, що повинна становити не менше 30 кв. м. (п.2.22ДБН), тоді як співвласнику 1/8 частки можливо виділити тільки 26,6 кв. м. загальної площі житлового будинку, в т.ч. 7,5 кв. м. житлової площі та 19,16 кв. м. допоміжної площі житлового будинку.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, та інших осіб, які беруть участь в справі. При цьому як передбачено ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивач проживає в іншому належному їй на праві власності будинку, спірне житло є постійним місцем проживання його сім'ї, іншого повноцінного житла для забезпечення інтересів сім'ї (в тому числі сина інваліда дитинства) він не має, тому припинення права на частку в домоволодінні завдасть істотної шкоди його інтересам та інтересам членів його сім'ї.
Поясненнями позивача та матеріалами справи підтверджено, що між сторонами склалися неприязні стосунки, а тому спільне володіння і користування будинком є неможливим.
Виходячи з того, що відповідач є власником значно більшого житлового будинку - АДРЕСА_1, ніж його частка в спірному майні, доводи про порушення його та членів його сім'ї, в т. ч. сина інваліда, права на проживання в окремому ізольованому приміщення є надуманими і будь-якими об'єктивними доказами не підтверджуються.
Вищенаведеними обставинами спростовуються також твердження апелянта щодо постійного проживання та реєстрації його сім'ї у спірному будинку, що є єдиним житловим приміщенням, оскільки в АДРЕСА_1 проживає сім'я його дочки, оскільки один лиш факт реєстрації за місцем проживання не породжує набуття права користування ним чи власності .
При вирішенні спору суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 214, 215 ЦПК України належним чином перевірив всі доводи відповідача, у достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин, звернув увагу на їх особливість - припинення права особи на частку житлового приміщення, а тому належним чином вмотивував свій висновок про те, що припинення права ОСОБА_3 на частку в спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам.
Присуджуючи на користь відповідача грошову компенсацію його 1/8 частки в спільному майні, що становить 64331 грн., внесених ОСОБА_2 згідно квитанції № 77_168_1/94 від 27.01. 2012 року на депозитний рахунок, суд обґрунтовано врахував висновок експертизи щодо дійсної вартості спірного будинковолодіння. При цьому будь-яких доказів на спростування цієї суми ОСОБА_3 не представлено.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Болехівського міського суду від 24 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді:
Г.П. Мелінишин
В.Д. Фединяк
Л.В. Ясеновенко