В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на розрахунок індексу інфляції та 3% річних, розрахунок пені, договір поставки № 4 від 29.01.2009, рахунки-фактури № СФ-0000132 від 07.09.2009, № СФ-0000098 від 20.07.2009, № СФ-0000106 від 15.07.2009, № СФ-0000110 від 27.07.2009, № СФ-0000112 від 06.08.2009, № СФ-0000153 від 28.09.2009, № СФ-0000142 від 22.09.2009, видаткові накладні № РН-0000132 від 07.09.2009, № РН-0000098 від 20.07.2009, № РН-0000106 від 15.07.2009, № РН-0000110 від 27.07.2009, № РН-0000112 від 06.08.2009, № РН-0000153 від 28.09.2009,№ РН-0000142 від 22.09.2009, податкові накладні № 132 від 07.09.2009, № 98 від 20.07.2009, № 106 від 15.07.2009, № 110 від 27.07.2009, № 121 від 06.08.2009, № 153 від 28.09.2009, № 142 від 22.09.2009, довіреності на отримання товарно-матеріальних № 41 від 03.08.2009, № 29 від 01.07.2009, № б/н від 01.09.2009, банківські виписки в підтвердження часткової оплати, акт звірки розрахунків від 30.09.2009, підписаний обома сторонами, лист ПВКФ "Санава" за вих. № 02-3 від 02.03.2009, талони на дизельне пальне, свідоцтва про право власності на АЗС.

рішенням господарського суду Донецької області від 11.02.2010 року (суддя Сгара Е.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.06.2010 року (судді: Шевкова Т.А., Величко Н.Л., Діброва Г.І.), позов КП "УПМС" м. Макіївка задоволено; стягнуто з приватної виробничо-комерційної фірми "САНАВА" на користь колективного підприємства "УПМС" заборгованість у сумі 239669,00грн., 4 793,38грн. інфляційних витрат, 3% річних у розмірі 1 201,63грн., 8 211,12грн. пені, державне мито у сумі 2 538,75грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2010р. у справі № 7/264 касаційна скарга приватної виробничо-комерційної фірми "Санава" задоволена частково: постанова Донецького апеляційного господарського суду від 22.06.2010 року у справі № 7/264 та рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2010 року у справі № 7/264 - скасовані, а справу № 7/264 передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.

28.10.2010р. справа № 7/264 надійшла на адресу господарського суду Донецької області.

Ухвалою від 28.10.2010 суд (суддя Бойко І.А.) прийняв справу № 7/264 до свого провадження та розгляд справи призначив на 23.11.2010.

12.11.2010 позивач через канцелярію господарського суду подав заяву про збільшення позовних вимог (вих. № 12/38 від 08.11.2010), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлене за договором поставки № 4 від 29.01.2009 дизельне пальне в сумі 235149грн.00коп., пеню в сумі 24006грн.72коп., 3% річних в сумі 7677грн.42коп., індекс інфляції в сумі 28707грн.46коп.; судові витрати покласти на відповідача. До заяви додав платіжне доручення № 269 від 10.11.2010 на доплату державного мита в сумі 422,57грн., квитанцію (фіскальний чек) № 0496 від 11.11.2010 в підтвердження направлення даної заяви на адресу відповідача, пояснення згідно постанови ВГСУ по справі № 7/264, копію рахунку-фактури № б/н від 30.09.2009, копію банківської виписки, копію довідки Макіївської ОДПІ від 06.08.2010 № 6526/23-3/23779888.

Відповідач через канцелярію господарського суду подав клопотання про призначення почеркознавчої експертизи (вих. № 1811/01 від 18.11.2010). В якості підстави для подання зазначеного клопотання відповідач зазначає про підробку договору поставки № 4 від 29.01.2010 (абзац 1 сторінки 2 клопотання).

В поясненнях (вих. № 2211/02 від 22.11.2010) відповідач проти позовних вимог заперечує у повному обсязі з наступних підстав. Договір поставки, на який посилається позивач, є неукладеним, тому як в ньому відсутні такі істотні умови, як найменування товару, кількість та вимоги щодо якості. Спірний договір фактично не виконувався, оскільки жодна видаткова накладна не містить посилання на цей договір. В справі відсутні докази, які доводять пов’язаність наявних в справі видаткових накладних з договором поставки. Позивачем не надані довіреності на осіб, які приймали товар по талонам. Наведені обставини свідчать про недоведеність позовних вимог та про те, що відповідач товару від позивача не отримував.

В судовому засіданні 23.11.2010 було оголошено перерву до 09.12.2010 до 11год.00хв. для надання сторонами додаткових документів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та для дослідження судом додатково поданих сторонами документів, пояснень, заяв та клопотань.

09.12.2010 судове засідання було продовжено.

Стосовно заяви позивача про збільшення позовних вимог (вих. № 12/38 від 08.11.2010): суд розглянув вказану заяву та відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняв її, як таку, що відповідає приписам господарського процесуального законодавства.

Позовні вимоги розглядаються виходячи з загальної ціни позову 295540грн.60коп., у тому числі заборгованість за поставлені за договором поставки № 4 від 29.01.2009 паливно-мастильні матеріали в сумі 235149грн.00коп., пеня в сумі 24006грн.72коп., 3% річних в сумі 7677грн.42коп., індекс інфляції в розмірі 28707грн.46коп.

Щодо клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи (вих. № 1811/01 від 18.11.2010): суд розглянув зазначене клопотання та дійшов висновку про те, що, по-перше, в даній справі підставою позову є договір поставки № 4 від 29.01.2009, а не договір № 4 від 29.01.2010.

По-друге, суд не вбачає доцільності в задоволенні зазначеного клопотання, тому як часткова оплата за товар, отриманий за цим договором, відповідачем здійснювалась.

По-третє, директор відповідача, який підписував договір та отримував товар, помер. Отже, відібрати оригінальні власноручні зразки підпису колишнього директора відповідача не уявляється можливим, як і, відповідно, не уявляється можливим провести експертизу на предмет належності чи неналежності підпису директору ПВКФ "Санава".

По-четверте, лист позивача, скерований на адресу ВДВС Совєтського РУЮ в м. Макіївка, на який посилається відповідач у своєму клопотанні, не має жодного відношення до предмету розгляду у даній справі.

Відносно клопотання відповідача про витребування доказів (вих. № 0712/01 від 07.12.2010), в якому останній просив витребувати у КП "УПМС" та залучити до матеріалів справи оригінали наступних документів: довіреностей, за якими ПВКФ "Санава" отримала від КП "УПМС" дизельне пальне в період з січня по вересень 2009р.; накладних або актів приймання-здачі, або інші аналогічні документи із зазначенням номеру довіреностей та дат їх видачі, згідно яких паливо КП "УПМС", за його твердженням, відпускалось працівникам ПВКФ "Санава"; додаткових угод, за якими змінювалась вартість товару за договором поставки № 4 від 29.01.2009; специфікацій, якими встановленого загальну кількість товарів, що підлягали поставці за наданим позивачем договором поставки № 4 від 29.01.2009, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами; письмової угоди, якою було змінено місце поставки за договором поставки № 4 від 29.01.2009, договору поставки № 4 від 29.01.2009; видаткових накладних № РН- від 20.07.2009 та № РН- від 22.09.2009, акту звірки від 30.09.2009; та витребувати у КП "БТІ м. Макіївки" довідку із відомостями, чи існує АЗС за адресою: 86126, м. Макіївка, вул. ХХ партз’їзду, споруда 2, то, суд розглянув це клопотання та не задовольняє його, оскільки, по-перше, позивач надав суду всі документи, якими останній обґрунтовує свої вимоги. Інші документи, про які вказує відповідач у своєму клопотанні (специфікації, додаткові угоди, акти, письмові угоди), то відповідач не вказує, з яких підстав він вважає, що такі документи взагалі існують та, зокрема, є в наявності у позивача. Адже, витребувати документи тільки виходячи з припущень відповідача про їх існування, приписами ст. 38 ГПК України не передбачено. З приводу витребування у КП "БТІ м. Макіївки" довідки із відомостями, чи існує АЗС за адресою: 86126, м. Макіївка, вул. ХХ партз’їзду, споруда 2, то суд не вбачає обґрунтованих підстав для витребування цієї довідки, оскільки не зрозуміло, яке відношення вона має до предмету позову у даній справі та які обставини, необхідні для розгляду справи по суті, вона може підтвердити.

Представник відповідача в засідання суду 09.12.2010 не з’явився, посилаючись у заяві (вих. № 0912/03 від 09.12.2010) на хворобу. Одночасно, просив розгляд справи відкласти на іншу дату.

Суд розглянув зазначену заяву в частині прохання відкласти розгляд справи на іншу дату та не задовольняє її, з огляду на відсутність обґрунтованих підстав для відкладення розгляду справи та на достатність документів, наявних в справі, для прийняття мотивованого та обґрунтованого рішення. Відповідно, з тих же підстав, не підлягає задоволенню клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи за вих. № 0912/02 від 09.12.2010.

У відзиві на пояснення позивача (вих. № 0912/01 від 09.12.2010) відповідач зазначив про те, що довідка Макіївської ОДПІ, на яку посилається позивач, є неналежним доказом у розумінні ст. ст. 34, 35 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи приписи ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язковості вказівок, що містяться в постанові Вищого господарського суду України від 29.09.2010р. у справі № 7/264, господарським судом ВСТАНОВЛЕНО.

29.01.2009 між колективним підприємством "УПМС" (Постачальник) та приватною виробничо-комерційною фірмою "САНАВА" (Покупець) був укладений договір поставки № 4, відповідно до якого Постачальник зобов’язався поставити Покупцю, а Покупець – отримати та оплатити ПММ (бензин, дизельне пальне, масло моторне) - товар. Термін дії договору – до 31.12.2009.

Ціна товару договірна, згідно рахунку-фактуру (п. 2.1. договору).

Товар передається Покупцю від Постачальника по накладним, які є невід’ємною частиною цього договору (п. 1.4. договору).

Крім того, сторони у п. 3.1. договору домовились, що передача (прийом-здача) товару здійснюється на АЗС Покупця по супровідним документам, за адресою: 86141, м. Макіївка, вул. ХХ партз’їзду, споруда 2.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Майново-господарські зобов’язання, у відповідності до ст. 179 Господарського кодексу України, які виникають на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Статтею 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ГК України (436-15) , з врахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством.

Приписами статей 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними при укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів.

Зокрема, ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України, надає право стороні, яка не згодна з окремими умовами договору, скласти протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі...

Як вбачається з умов спірного договору, сторони в договорі узгодили такі істотні умови договору як предмет, ціна, строк дії договору.

Договір з боку покупця (відповідача по справі) підписаний без протоколу розбіжностей, що свідчить про те, що відповідач погодився з усіма запропонованими позивачем умовами та підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.

Наступним схваленням договору поставки № 4 від 29.01.2009р. є зокрема прийняття товару за цим договором, про що свідчать належним чином завірені копії видаткових накладних на отримання товару із підписами представників сторін, в тому числі і відповідача, якій діяв на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, товар не був повернутий відповідачем позивачеві. До того ж, відповідачем здійснювались часткові оплати поставленого товару.

Отже, зміст спірного договору не суперечить вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, тому маються всі підстави вважати, що договір укладений з дотриманням загального порядку укладення господарських договорів та його умови були націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором.

Таким чином, відсутні підстави вважати договір поставки № 4 від 29.01.2009р. неукладеним.

На виконання умов зазначеного договору позивач за видатковими накладними № РН-0000132 від 07.09.2009, № РН-0000098 від 20.07.2009, № РН-0000106 від 15.07.2009, № РН-0000110 від 27.07.2009, № РН-0000112 від 06.08.2009, № РН-0000153 від 28.09.2009, № РН-0000142 від 22.09.2009 поставив відповідачу дизельне пальне на загальну суму 315799грн.00коп., виставив рахунки-фактури на оплату № СФ-0000132 від 07.09.2009, № СФ-0000098 від 20.07.2009, № СФ-0000106 від 15.07.2009, № СФ-0000110 від 27.07.2009, № СФ-0000112 від 06.08.2009, № СФ-0000153 від 28.09.2009, № СФ-0000142 від 22.09.2009 та виписав на зазначені поставки податкові накладні № 132 від 07.09.2009, № 98 від 20.07.2009, № 106 від 15.07.2009, № 110 від 27.07.2009, № 121 від 06.08.2009, № 153 від 28.09.2009, № 142 від 22.09.2009.

Товар був поставлений в період дії договору поставки № 4 від 29.01.2009.

Факт поставки товару та, відповідно, факт його прийняття з боку відповідача підтверджується наведеними видатковими накладними, які за умовами договору є його невід’ємними частинами, з відмітками про отримання - підписом уповноваженої особи про отримання, скріпленим печаткою підприємства, яка діяла на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей довіреності на отримання товарно-матеріальних № 41 від 03.08.2009, № 29 від 01.07.2009, № б/н від 01.09.2009.

Стосовно поставки товару за видатковими накладними № РН-0000098 від 20.07.2009 та № РН-0000142 від 22.09.2009, то в доповнення слід зазначити, що листом (вих. № 02-3 від 02.03.2009) відповідач просив у відповідності з договором поставки № 4 від 29.01.2009 додатково здійснити відпуск ПММ з АЗС позивача та зазначив номери автомобілів, які будуть здійснювати заправку на АЗС; оплату гарантував.

На підставі листа відповідача позивачем з його АЗС було відпущено ПВКФ "Санава" дизельне пальне. Відпуск пального здійснювався за видатковими накладними № РН-0000098 від 20.07.2009 та № РН-0000142 від 22.09.2009 по талонам відповідача.

Відпуск товару на АЗС по талонам відповідача цілком відповідає п. 3.1. поставки та характеру взаємовідносин сторін, пов’язаних з такими відношеннями, коли товар постачається на АЗС, а талони, в даному випадку, є підставою для заправки автомобілів відповідача та документу в підтвердження того, що ці автомобілі належать відповідачу та заправляються в рамках укладеного між сторонами договору.

Пунктом 1.3. договору визначено, оплата здійснюється на розрахунковий рахунок Постачальника в день отримання товару.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, суб’єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог –згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

За своєю правовою природою договір, укладений між позивачем та відповідачем, є договором поставки через АЗС.

В силу положень ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 692 Цивільного кодексу України визначає обов’язок Покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В свою чергу, ст. 530 Цивільного кодексу України встановлює, якщо в зобов’язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

В порушення умов договору, вимог зазначених статей Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) , відповідач виставлені рахунки оплатив частково.

Загальна сума заборгованості становить 239669грн.00коп.

Відповідач акт звірки від 30.09.2009, відповідно до якого сальдо на користь позивача становить 239669,00грн., підписав.

Після здійснення відповідачем часткової оплати позивачем був виставлений відповідачу рахунок № б/н від 30.09.2009 на загальну суму боргу 239669,00грн.

Рахунок № б/н від 30.09.2009 відповідачем був сплачений частково в сумі 4520,00грн. (оплати були здійснені 05.02.2010, 17.06.2010 та 18.06.2010).

Таким чином, на момент прийняття рішення по справі заборгованість відповідача перед позивачем за товар, поставлений за договором поставки № 4 від 29.01.2009, склала 235149,00грн.

Відповідач заборгованість в сумі 235149,00грн. не погасив, позовні вимоги, в силу положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не спростував, тому заборгованість за поставлений за договором № 4 від 29.01.2009 товар в сумі 235149,00грн. підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Заперечення відповідача судом до уваги не приймаються, оскільки не мають під собою доказового підгрунття та спростовуються вищевикладеним.

До того ж, зокрема, по видатковим накладним № РН-0000098 від 20.07.2009 та № РН-0000142 від 22.09.2009, довідкою Макіївської ОДПІ від 06.08.2010, копія якої міститься в матеріалах справи, встановлено, що поставка за цими накладними здійснювалась саме в рамках та саме на виконання договору поставки № 4 від 29.01.2009.

Відповідно до ст.ст. 216–218 Господарського кодексу України (436-15) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пункт 4.2. договору передбачає, за порушення строків оплати товару Покупець зобов’язується заплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої в цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожен день прострочення.

Окрім стягнення основного боргу, позивач, з посиланням на п. 4.2. договору, пред’явив відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення від суми простроченого платежу, за період з 01.10.2009 по 29.03.2010 (за 179 днів), розрахунок пені здійснений з урахуванням часткових оплат. Відповідно до розрахунку розмір пені становить 24006грн.72коп.

Нарахування пені відповідає умовам договору, приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996.

Суд перевірив розмір пені на правильність розрахунку та дійшов висновку про задоволення вимог позивача в цій частині.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.

З огляду на ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу на суму заборгованості 3% річних за період з 01.10.2009 по 31.10.2010 (за 394 дня) та індекс інфляції за період жовтень 2009р. – жовтень 2010р.; 3% річних та індекс інфляції розраховані з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат. Відповідно до розрахунку 3% річних становлять 7677грн.42коп., індекс інфляції – 28707грн.40коп.

Нарахування 3% річних та індексу інфляції на суму заборгованості законодавчо закріплено, тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, що є підставою для їх задоволення.

Позивач платіжними дорученнями № 392 від 22.12.2009 на суму 2538,75грн. та № 269 від 10.11.2010 на суму 422,57грн. сплатив державне мито на загальну суму 2961грн.32коп.

Сума позову складає 295540грн.60коп. – спір майнового характеру

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 держмито із заяв майнового характеру сплачується в розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

З огляду на це, позивач при зверненні з позовною заявою до суду повинен був сплатити держмито в розмірі 2955грн.41коп.

Тобто, позивачем була сплачена сума державного мита в більшому розмірі, ніж передбачено Декретом.

Тому, зайво сплачена сума в розмірі 5грн.91коп. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Витрати по сплаті державного мита в сумі 2955,41грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн. у відповідності до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі вищенаведеного, згідно ст. ст. 11, 509, 526, 627, 628, 530, 549, 655, 692, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 179, 181, 193, 216- 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996р. (543/96-ВР) № 543-96-ВР (з змінами), керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 44, 49, 77, 81-1, 82 – 85, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Позовні вимоги відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог колективного підприємства "УПМС" м. Макіївка Донецької області до приватної виробничо-комерційної фірми "Санава" м. Донецьк про стягнення 295540грн.60коп., у тому числі заборгованість за поставлені за договором поставки № 4 від 29.01.2009 паливно-мастильні матеріали в сумі 235149грн.00коп., пеня в сумі 24006грн.72коп., 3% річних в сумі 7677грн.42коп., індекс інфляції в розмірі 28707грн.46коп., задовольнити.

Стягнути з приватної виробничо-комерційної фірми "САНАВА" (вул. Щорса, 45, м. Донецьк, 83050, код ЄДРПОУ 13534186) на користь колективного підприємства "УПМС" (вул. Титова, 6, м. Макіївка Донецької області, 86117, код ЄДРПОУ 23779888) основний борг в сумі 235149грн.00коп., пеню в сумі 24006грн.72коп., 3% річних в сумі 7677грн.42коп., індекс інфляції в розмірі 28707грн.46коп., держмито в сумі 2955грн.41коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236грн.00коп.