Позивач – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним п.6.2 договору поставки № ЗАА/2-08/16W від 31.12.08 р., в зв*язку з невідповідністю його вимогам, встановленим законом.

Позивач обгрунтовує позов неправомірним передбаченням умовами договору одночасної відповідальності за порушення грошових зобов*язань, а саме – пунктом 6.2 договору поставки № ЗАА/2-08/16W від 31.12.08 р. – стягнення 1% за кожен день прострочення оплати товару та п. 7.2 договору поставки – 30% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечує, з підстав викладених у відзиві, зокрема, посилаючись на свободу договору; досягнення сторонами згоди при його укладанні з усіх істотних умов та зауважує на тому, що в п. 6.2 договору регламентується стягнення у разі прострочення сплати поставленого товару покупцем, відповідно до ст.ст. 536, 692 ЦК України процентів за користування чужими грошовими коштами, тоді, як п. 7.2 договору містить відповідальність за порушення грошового зобов*язання.

В судовому засіданні, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошувались перерви з 15.11.10 р. до 30.11.10 р. та з 30.11.10 р. до 08.12.10 р.

Дослідивши надані документи та докази, вислухавши пояснення уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

31.грудня 2008 р. між ПФ "Орнатус" ( відповідач) та ФОП ОСОБА_1 (позивач) було укладено договір поставки № ЗАА/2-08/16W ( далі – договір), відповідно до якого, відповідач зобов*язався передати у власність позивача товар, а останній – прийняти та оплатити його на умовах, передбачених договором.

Розділ 6 договору сторони назвали "Проценти", а розділ 7 – "Відповідальність сторін".

Пунктом 6.1 договору сторони дійшли згоди про те, що, в разі прострочення покупцем оплати поставленого товару на строк більш ніж обумовлений п. 3.3 договору ( 14 календарних днів з моменту поставки), покупець зобов*язаний сплатити повну вартість товару, а також, згідно ст. 692 ЦК України, сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких сторони передбачили в п.6.2 договору, а саме – 1% за кожен день від несплаченої суми, за весь час прострочення.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили зобов*язання покупця, в разі прострочення оплати товару, сплачувати пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення та, згідно ст. 625 ЦК України - суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 30% річних від суми заборгованості.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов*язаний сплачувати проценти в розмірі, встановленому договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Тобто, у договорі сторони вправі вказати розмір процентів, які будуть нараховуватись, в разі користування платником чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою проценти мають розглядатися як борг, розмір якого збільшується в зв*язку з порушенням грошового зобов*язання та нарахуванням процентів на суму заборгованості, про що і йдеться в ч.3 ст. 692 ЦК України, на яку є посилання в п. 6.2 спірного договору поставки.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, передбачається відповідальність за порушення

грошового зобов*язання у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлені даною нормою проценти є мірою відповідальності за порушення зобов*язання, які мають сплачуватися тільки при простроченні повернення грошового боргу.

Таким чином, одночасне встановлення в договорі пунктом 6.2 процентів та пунктом 7.2 відсотків річних не може бути визнане неправомірним.

Крім того, суд приймає до уваги норми ст. 6 ЦК України, відповідно до якої, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов*язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договір, укладений між сторонами, не містить положень, які б суперечили чинному законодавству, на чому наполягає позивач, а отже, п. 6.2 даного договору не може бути визнаний недійсним з огляду на норми ст.ст. 203, 215 ЦК України, згідно яких, підставою недійсності правочину є, зокрема, недодержання в момент його вчинення вимог актів цивільного або господарського законодавства.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

У разі відмови від позову, відповідно до чинного господарського процесуального законодавства, сплачені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.