Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." (надалі –"Компанія") звернулася до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ-Транс" (надалі –"Товариства") про стягнення 660 857,83 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконує взяті на себе зобов’язання за договором про надання фінансових послуг №04/01 від 18.11.2004 р., у зв’язку з чим виникла заборгованість по сплаті суми позики у розмірі 328 124,78 євро та 7% річних плати за позику у розмірі 82 006,68 євро. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 127 040,20 євро, інфляції у розмірі 110 765,09 євро та 3% річних у розмірі 4 021,08 євро за прострочення виконання грошового зобов’язання, а також просить включити до складу судових витрат 5000,00 євро –витрати на оплату послуг адвоката.

рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2008 р. у справі №30/384 за позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ-Транс" про стягнення 660 857,83 євро позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ-Транс" на користь Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." суму позики у розмірі 342 708,10 євро, 7% річних плати за позику у розмірі 86 090,00 євро, пеню у розмірі 139 735,90 євро, 3% річних у розмірі 4 438,87 євро, витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4 033,50 євро та державне мито у розмірі 3 146,13 євро.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2010 р. рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2008 р. скасовано, а справу №30/384 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За резолюцією керівництва суду розгляд справи доручено судді Бойко Р.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2010 р. справу №30/384 прийнято до провадження, присвоєно їй новий №30/384-48/546 та призначено до розгляду на 13.10.2010 р.

05.10.2010 р. до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову в якій позивач просить накласти арешт на рухоме майно відповідача.

13.10.2010 р. через канцелярію суду представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача суму позики у розмірі 350 000,00 євро, 7 % річних плати за позику у розмірі 131 158,90 євро, пеню у розмірі 206 345 євро.

В судовому засіданні представник позивача надав для огляду оригінали документів, позовні вимоги та подану заяву підтримав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2010 р. заяву позивача про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на рухоме майно Товариства в межах суми 691 403,90 євро.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2010 р. у зв’язку із необхідністю надання часу відповідачу для ознайомлення із заявою позивача про збільшення розміру позовних вимог розгляд справи відкладено до 25.10.2010 р.

14.10.2010 р. до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява, в якій позивач відмовився від позову в частині стягнення з відповідача інфляції та 3% річних, а також просив не включати до складу судових витрат понесені ним витрати на оплату послуг адвоката.

20.10.2010 р. представником позивача через канцелярії суду для залучення до матеріалів справи подано засвідчені копії документів та їх переклад.

25.10.2010 р. через канцелярію суду представником відповідача подано заперечення на позов, в якому відповідач в задоволенні позову просить відмовити повністю, вказував на відсутність перевищення меж фінансування за контрактом №PV010101 про впровадження проекту в рамках проекту PSO 0/UA/3/14 "Розвиток дистриб'юторського центру" та на те, що Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Верхувен Інтернешнл Транспорт Б.В." виступало лише як посередник між Королівством Нідерланди та ТОВ "ТВ-Транс", а тому не мало права вимоги за вказаним контрактом та як наслідок відступлення його позивачу. Також вказував на не отримання від позивача коштів за договором про надання фінансових послуг №04/01 від 18.11.2004 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2010 р. у зв’язку із необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи відкладено до 15.11.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2010 р. у зв’язку із поданим відповідачем клопотанням про витребування доказів та невиконанням сторонами вимог ухвали суду розгляд справи відкладено до 08.12.2010 р., зобов’язано Департамент міжнародної технічної допомоги та співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями Міністерства економіки України надати суду підсумкову картку проекту PSO 0/UA/3/14.

07.12.2010 р. до канцелярії суду від Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Інтернешнл Транспорт Б.В." на виконання вимог ухвал суду надійшли письмові пояснення, в якому останній вказував на те, що перевищення бюджету проекту PSO 0/UA/3/14 та загальної вартості контракт №PV010101 про впровадження проекту в рамках проекту PSO 0/UA/3/14 "Розвиток дистриб'юторського центру" становить 350 008,56 євро.

08.12.2010 р. до канцелярії суду на виконання вимог ухвали суду від 15.11.2010 р. від Міністерства економіки України надійшов лист до якого додано копії реєстраційних та контрольних карток проекту "Розвиток регіонального центру з митним офісом".

В судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.

Представники відповідача в судове засідання з'явилися, в задоволенні позову просять відмовити повністю.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні 13.10.2010 р. складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, а подальша фіксація судового процесу здійснювалася за допомогою технічних засобів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

01.01.2001 р. на підставі Угоди про технічне та фінансове співробітництво, укладеної між Кабінетом Міністрів України та Урядом Королівства Нідерланди 11.05.1998 р., ратифікованої Україною 17.03.1999 р., між Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Верхувен Інтернешнл Транспорт Б.В." (постачальник), якому відділом з міжнародних проектів агентства "Сентер" (Нідерланди) було дано дозвіл на виконання проекту PSO 0/UA/3/14 "Розвиток дистриб'юторського центру", та Товариством (отримувач) було укладено контракт №PV010101 про впровадження проекту в рамках проекту PSO 0/UA/3/14 "Розвиток дистриб'юторського центру" (надалі –"Контракт").

Відповідно до п.п. 2, 3 Контракту постачальник постачає, а отримувач приймає обладнання. Обладнання постачається згідно специфікації (додаток 1), що є невідємною частиною контракту.

Додатком №1 до Контракту сторонами погоджено специфікацію обладнання, відповідно до якого загальна вартість обладнання становить 501 427,00 євро.

Згідно із п. 4 Контракту загальна вартість проекту PSO 0/UA/3/14 становить 677 267,00 євро, що дорівнює 1 492 500,00 нідерландських гульденів. Загальна вартість обладнання (що є частиною проекту PSO 0/UA/3/14), що постачається за даним контрактом, становить 501 427,00 євро, що дорівнює сумі в 1 105 000,00 нідерландських гульденів.

Положеннями п. 5 Контракту встановлено, що обладнання постачається на умовах DDU Kyiv відповідно до "Інкотермс 1990". Постачальник зобов’язується поставити обладнання в Київ та зберігати не розвантаженим до отримування отримувачем всіх необхідних документів для проведення митних процедур (п.п. 5.1). Постачання відбувається вантажівками, декількома партіями, на протязі дії даного проекту (п.п. 5.2). Обладнання при навантаженні супроводжується наступними документами –оригіналами: інвойс (5 прим.) та CMR (5 прим.) (п.п. 5.3). Постачальник зобов’язується за п’ять діб до відправлення надіслати отримувачу по телефаксу: інвойс (1 прим.), CMR (1 прим.) та вказати пункт перетину кордону України (п.п. 5.4). Часткова чи попередня поставка дозволяється (п.п. 5.5).

За змістом п.п. 8, 10 Контракту обладнання переходить у повну власність отримувача з моменту підписання прийому-здаточного акту після доставки обладнання. Після повного завершення монтажу обладнання ТОВ "ТВ –Транс" підписує "Лист задоволення".

Відповідно до п. 11 Контракту термін дії контракту: до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

На виконання умов Контракту у період з 06.11.2002 р. по 31.08.2004 р. Приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Верхувен Інтернешнл Транспорт Б.В." сплатило на рахунок відповідача грошові кошти з призначенням для проекту PSO; сплатило постачальникам кошти за складське комп’ютерне забезпечення, обладнання, технічні послуги, навчання, транспортні послуги, які були поставлені відповідачу; поставило Товариству обладнання та програмне забезпечення баз даних, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, інвойсами, митними деклараціями, товарно-транспортними документами та свідоцтвами про відповідність ринковій вартості на загальну суму 1 027 275,56 євро.

12.08.2004 р. між Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Верхувен Інтернешнл Транспорт Б.В." (відчужувач) та Компанією (набувач) було укладено договір відступлення права вимоги (надалі –"Договір відступлення").

Відповідно до п.п. 1, 2 Договору відступлення відчужувач передає набувачу право вимог повернення коштів, сплачених відчужувачем ТОВ "ТВ-Транс", а також поставщикам обладнання, яке було поставлене ТОВ "ТВ-Транс", на виконання Контракту, укладеного між відчужувачем та ТОВ "ТВ-Транс". Відчужувач передає набувачу право вимоги повернення коштів у сумі 350 000,00 євро, сплачених відчужувачем ТОВ "ТВ-Транс" понад загальну вартість обладнання, погоджену відчужувачем та ТОВ "ТВ-Транс" у додатку №1 (специфікація) до Контракту. Набувач приймає права вимоги та сплачує за них відчужувачу плату. Відчужувач передає набувачу права кредитора у сумі 350 000,00 євро в зобов’язаннях за Контрактом.

Положеннями п.п. 4, 5, 6 Договору відступлення з дати укладення цього договору відбувається заміна первісного кредитора по Контракту, яким є відчужувач, на нового кредитора, яким є набувач. З дати укладення цього договору набувач здійснює всі права кредитора по відношенню до боржника по Контракту. За передачу прав по цьому договору набувач сплачує відчужувачу суму 350 000,00 євро.

18.11.2004 р. між Компанією (кредитор) та Товариством (клієнт) було укладено договір про надання фінансових послуг №04/01 (надалі –"Договір позики"), відповідно до якого кредитор надав клієнту додаткове фінансування, що виходить за межі бюджету проекту PSO 0/UA/3/14, в розмірі 350 000,00 євро для здійснення монтажу та введення в експлуатацію складської будови строком до 31.12.2008 р. (п.п. 2.1, 3.1, 4.1 Договору позики).

Згідно п. 5.1 Договором позики погашення суми кредиту сплачується наступним чином: протягом 4 (чотирьох) років, починаючи з 2005 року та має бути завершено не пізніше 31.12.2008 р.; перша сума –87 500,00 євро повинна бути повернена до кінця 2005 року, решта повертається щомісячно рівними частинами в сумі 7 291,66 євро, починаючи з січня 2006 року.

Пунктами 7.1, 7.2 Договору позики встановлено, що клієнт сплачує кредитору за кредитом у Євро 7% річних. Відсотки за Кредитом сплачуються наступним чином: процентні платежі сплачуються щомісячно, починаючи з 25 травня 2005 року. Розмір процентних платежів розраховується, починаючи з 25 травня 2005 року.

Відповідно до п. 12.1 Договору позики даний договір регулюється законодавством України та всі спори між сторонами подаватимуться на розгляд компетентного суду України.

Спір у справі виник у зв’язку із невиконанням відповідачем зобов’язань за Договором позики від 18.11.2004 р.

Даний спір підлягає вирішенню господарським судом міста Києва за матеріальним правом України, оскільки сторони на підставі ст.ст. 5, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" пунктом 12.1 Договору позики визначили, що спори вирішуються компетентним судом за законодавством України, в даному випадку господарським судом міста Києва.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

ТОВ "ТВ-Транс" оспорює укладеність договору позики, вказуючи на відсутність доказів передачі грошових коштів за таким договором.

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця ст. 1051 Цивільного кодексу України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.

Оспорювання договору позики здійснюється на підставі наданих суду будь-яких припустимих доказів, що підтверджують так звану безвалютність позики в цілому чи у певній частині.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 1053 Цивільного кодексу України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Тобто, положення ч.1 ст. 1053 Цивільного кодексу України на відміну від загального правила, яке міститься в другому реченні ст. 1046 та ч.2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, передбачають можливість заміни існуючого боргу позиковим зобов’язанням. В такому випадку фактична передача грошових коштів чи інших речей, визначених родовими ознакам, не відбувається, а договір позики є укладеним з моменту погодження сторонами його умов та підписання повноваженими представниками.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку із Договору вбачається, що він укладається з метою заміни погодженого сторонами боргу ТОВ "ТВ-Транс" перед Компанією (з урахуванням договору уступки права вимоги від 12.08.2004 р. та положень ст.ст. 512- 516 Цивільного кодексу України) за Контрактом (внаслідок перевищення погодженого сторонами бюджету Контракту, тобто отримання без достатньої правової підстави) позиковим зобов’язанням.

За змістом ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України підтвердженням укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Існування грошового зобов’язання ТОВ "ТВ-Транс" на визначену в Договорі позики суму перед Компанією (з урахуванням договору уступки права вимоги від 12.08.2004 р. та положень ст.ст. 512- 516 Цивільного кодексу України) підтверджується в т.ч. наявними у справі протоколом від 14.08.2004 р., протоколом 24.02.2005 р. та договором від 12.05.2005 р.

Зокрема, протоколом від 14.08.2004 р. (а.с. 130-132 т.1) сторони погодили суму додаткових витрат, понесених сторонами в процесі виконання PSO проекту, яка перевищує бюджет PSO 0/UA/3/14 на 350 000,00 євро (підписано керівниками ТОВ "ТВ-Транс" та Компанії).

Також, існування додаткових витрат у розмірі 350 000,00 євро підтверджується протоколом зустрічі від 05.10.2004 р.

У протоколі зустрічі від 24.02.2005 р. (а.с. 146-148 т.1) сторони зазначили, що розмір надбюджетних коштів для PSO 0/UA/3/14 підтверджено у розмірі 350 000,00 євро та надано як позика позивача відповідачу під 7% річних. Виплата позики буде зроблена протягом чотирьох років та завершиться не пізніше ніж 31 грудня 2008 року. Перша сума в 87 500,00 євро буде сплачена до кінця 2005 року, решта суми рівними частинами по 7 291,66 євро будуть виплачуватися щомісячно, починаючи з січня 2006 р. Виплати відсотків виплачуватимуться щомісячно починаючи з квітня 2005 р. (підписано керівниками Сторін).

У договорі від 12.05.2005 р. про відступлення частини частки (частки) в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю шляхом купівлі-продажу (а.с. 149-154 т.1) сторони зазначили, що сума, що виходить за межі бюджету проекту PSO 0/UA/3/14 становить 350 000,00 євро та надана у формі кредиту від позивача відповідачу за ціною 7% річних. Погашення суми кредиту повинно відбуватись протягом чотирьох років та завершено не пізніше 31.12.2008 р. Перша сума 87 500,00 євро повинна бути повернена до кінця 2005 року, решта повертається щомісячно рівними частинами в сумі 7 291,66 євро, починаючи з січня 2006 року. Процентні платежі повинні сплачуватися помісячно, починаючи з квітня 2005 року (п. 5.3). (Договір підписано керівником та учасниками ТОВ "ТВ-Транс", а також Компанією).

Крім того, в листі-подяці від 28.09.2004 р. (а.с. 120-124 т.1) відповідач, а в листі №46-74/639 від 10.09.2004 р. (а.с. 125-129 т.1) Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України визнають одержання від виконавця проекту PSO не лише коштів, а й проведення ремонту, одержання матеріальних цінностей, програмного та апаратного забезпечення, навчання працівників тощо.

Тобто, відповідач неодноразово як до, так і після укладання Договору позики визнавав наявність зобов’язань перед позивачем, яке було замінено позичковим зобов’язанням.

Посилання відповідача на те, що такі кошти не були власністю Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Інтернешнл Транспорт Б.В.", а відтак право їх вимоги не могло перейти до Компанії судом відхиляється з огляду на наступне.

За змістом ст. 2 Угоди PSO 0/UA/3/14, укладеної між Агенцією "Сентер" та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Верхувен Інтернешнл Транспорт Б.В.", витрати, понесені під час виконання проекту, можуть біти відшкодовані тільки в тих випадках, якщо вони були виплачені згідно затвердженого бюджету, а згідно ч. 1 ст. 1 даної Угоди бюджет проекту PSO 0/UA/3/14 становить 1 492 500,00 нідерландських гульденів (677 266,97 євро). Наведене також відображено в Контракті.

Відтак, виконавець проекту отримує відшкодування лише у сумі бюджету проекту, а понадбюджетні витрати не покриваються ні Агентством "Сентер", ні Урядом Королівства Нідерланди.

Вказаний Договір позики відповідає вимогам ст. 1053 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням, а також вимогам ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Частиною 2 ст. 1053 Цивільного кодексу України визначено, що заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

З огляду на викладене, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження безвалютності позики, оскільки судом на підставі матеріалів справи встановлено заміну боргу відповідача на позикове зобов’язання, що відповідає приписам ч. 1 ст. 1053 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, з моменту укладення Договору позики зобов'язання сторін в частині погодженого сторонами обов’язку ТОВ "ТВ-Транс" відшкодувати 350 000,00 євро надбюжетного фінансування за Контрактом припинились, а отже, до правовідносин сторін слід застосовувати положення договору позики (внаслідок новації).

Доказів визнання Контракту чи Договору позики недійсними не надано, а тому згідно ст. 204 Цивільного кодексу України такі правочини є правомірними.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 7 Договору позики встановлено зобов’язання відповідача сплачувати позивачу 7% річних на суму кредиту, починаючи з 25.05.2005 р. протягом чотирьох років в термін до 31.12.2008 р., із якого перша сума 87 500,00 євро повинна бути повернена до кінця 2005 року, решта повертається щомісячно рівними частинами в сумі 7 291,66 євро, починаючи з січня 2006 року.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

В Договорі сторони передбачили, що проценти на суму позики визначаються із розрахунку 7 % річних і нараховуються, починаючи з 25.05.2005 р. (ст. 7).

Позивачем заявлено до стягнення проценти за користування позикою у розмірі 131 158,90 євро, нараховані за період з 01.06.2005 р. по 30.09.2010 р.

Відповідач доказів сплати на користь позивача коштів (суми позики та процентів за користування) не надав, що свідчить про порушення умов Договору та ст.ст. 525, 526, 629, 1049 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми позики у розмірі 350 000,00 євро та 7% річних плати за позику у розмірі 131 158,90 євро є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

Також, позивачем заявлено вимогу (з урахуванням заяви від 12.10.2010 р.) про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 206 345,00 євро за прострочення виконання грошового зобов’язання по поверненню позики, нараховану за період 31.05.2005 р. по 31.03.2010 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому такі дії є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Умовами п. 10.1 Договору встановлена неустойка (пеня) у розмірі 0,05% від будь-якої несплаченої, внаслідок невиконання Відповідачем його зобов’язань, суми за кожен день прострочення починаючи від випадку невиконання.

По-перше, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано

Тобто, за загальним правилом нарахування штрафних санкцій (в т.ч. пені) припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Зміст п. 10.1 Договору свідчить, що сторони в Договорі погодили можливість нарахування пені у період, який перевищує, встановлений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, шестимісячний період, а тому визначений позивачем період нарахування пені визнається судом обґрунтованим.

По-друге, відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення пені застосовується спеціальний строк позовної давності в один рік.

Позовна заява у даній справі подана до суду 27.11.2008 р., заява про збільшення розміру позовних вимог –13.10.2010 р., а тому вимоги про стягнення пені, нарахованої до 27.11.2007 р. (включно) та з 01.09.2008 р. по 13.10.2009 р. (включно) (не ввійшли до первісної позовної заяви та заявлені 13.10.2010 р.) заявлено з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем, ні письмово, ні усно, не зроблено заяву про застосування судом строку позовної давності, а тому підстав для застосування судом позовної давності немає.

За перерахунком суду розмір правомірно нарахованої пені становить 206 345,00 євро.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 (v_293800-94) "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань". Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, арбітражний суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд враховує, що сума правомірно нарахованих санкцій у розмірі 206 345,00 євро є надмірною в порівнянні із сумою заборгованості (350 000,00 євро) прострочення з оплати якої допущено відповідачем, а стягнення такої суми може призвести до банкрутства відповідача.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, керуючись п.6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 103 172,50 євро.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ "ТВ - Транс" на користь позивача суми позики у розмірі 350 000,00 євро, 7% річних плати за позику у розмірі 131 158,90 євро, пені у розмірі 103 172,50 євро.

В задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 103 172,50 євро необхідно відмовити.

Під час розгляду справи, позивач, в особі представника –Писаренка О.О., який діє на підставі довіреності від 07.10.2010 р., відмовився від позовних вимог в частині стягнення інфляції та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Суд враховує, що відповідно до ч.6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України вказана відмова від позову в частині стягнення інфляції та 3% річних не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а довіреністю передбачено право представника частково або повністю відмовлятися від позову.

За таких обставин, суд приймає відмову позивача від позову в частині стягнення інфляції та 3% річних, а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню згідно п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем подано заяву про відмову від відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, а тому з урахуванням викладеного та постанови Вищого господарського суду України від 14.09.2010 р. суд не включає такі витрати до складу судових витрат по даній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

1. Позовні вимоги Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ-Транс" (02133, м. Київ, вул. Щорса, 31; ідентифікаційний код 25280457) на користь Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." (Королівство Нідерланди, м. Уден 5405 BW, вул. Ягерсвельд, 4) суму позики у розмірі 350 000,00 євро, 7% річних плати за позику у розмірі 131 158,90 євро, пеню у розмірі 103 172,50 євро, державне мито у розмірі 3 296,26 євро та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 100,29 грн. Видати наказ.

3. Прийняти відмову Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." від позову в частині стягнення інфляції та 3% річних та припинити провадження у справі в цій частині.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.