ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"заборгованості за договором №97 від 10.01.1991 року про постачання електричної енергії на суму 7 303 812,38 грн. (у тому числі 6 539 484,12 грн. основного боргу; 194 719,10 грн. пені; 78 473,81 грн. інфляційних втрат та 33 371,47 грн. трьох процентів річних; 457 763,89 грн. штрафу).

Позов обґрунтований тим, що Відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за поставлену йому електричну енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 року порушено провадження у справі №23/524 та призначено її розгляд на 26.10.2010 року.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача надав суду відзив на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечував, посилаючись на те, що оскільки договором №97 від 10.01.1991 року не узгоджено порядок розрахунків за поставлену електроенергію, то відсутні правові підстави для стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

У судовому засіданні 07.12.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

Київськими кабельними мережами ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"та підприємством по експлуатації каналізаційних мереж міста Києва, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"було укладено договір про постачання електричної енергії №97 від 10.01.1991 року, відповідно до якого Позивач зобов’язався продати електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Відповідачу, а останній –оплатити вартість використаної електричної енергії згідно з умовами договору.

21 грудня 2009 року сторони уклали додаткову угоду до договору №97 від 10.01.1991 року відповідно до якої договір №97 від 10.01.1991 року викладено у новій редакції з урахуванням протоколу розбіжностей від 29.01.2010 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про електроенергетику"електрична енергія є різновидом енергії, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Стаття 275 Господарського кодексу України встановлює, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до пунктів 2.2.2, 2.3.2, 2.3.3, 2.3.4 договору №97 від 10.01.1991 року Позивач постачає електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього ж договору, з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, згідно з категорією струмоприймачів Споживача відповідно до Правил улаштування електроустановок та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін", а Відповідач зобов’язувався дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 даного договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатків "Перелік об’єктів"та "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", оплачувати Позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач надавав Позивачу звіти про використану активну електроенергію відповідно до яких за період з 01.06.2010 року по 01.09.2010 року Відповідачем спожито активної електричної енергії обсягом 6 162 432 кВт та 2 143 637,20 кВАр реактивної електичної енергії. На підставі наданих звітів за результатами розрахункового періоду Позивач оформив акти приймання-передачі товарної продукції, де визначив фактичний обсяг спожитої Відповідачем електроенергії, її вартість. Загальна вартість спожитої у період з 01.06.2010 року по 01.09.2010 року електроенергії становить 6 539 484,12 гривень. Відповідач документи для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього розрахункового періоду отримував, що зазначено у звітах.

Умовами договору №97 від 10.01.1991 року встановлено, що Відповідач зобов’язується оплачувати Позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків"та "Графік зняття показань засобів обліку електричної енергії".

Пунктом 2 додаткової угоди від 21.12.2009 року сторони погодили, що мають намір привести додатки до договору №97 від 10.01.1991 року у відповідність до чинної редакції "Правил користування електричною енергією" (z0417-96) протягом двох місяців з дня підписання додаткової угоди.

Відповідно до пунктів 6.11, 6.13 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. №28 (z0417-96) остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації та підтверджуються споживачем відповідно до договору. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Сторони не надали суду додатку до договору №97 від 10.01.1991 року "Порядок розрахунків за електроенергією"викладеного у новій редакції з урахуванням чинної редакції "Правил користування електричною енергією" (z0417-96) .

Згідно пункту 2 додаткової угоди від 21.12.2009 року додатки до договору №97 від 10.01.1991 року зазначені у пункті 9.1 та укладені сторонами до моменту укладення угоди є чинними на весь період дії договору та є його невід’ємними частинами. Додатків, які б регулювали порядок проведення розрахунків за електричну енергію за договором №97 від 10.01.1991 року Позивачем суду не надано. Відповідно до позовної заяви Позивач визнає, що порядок проведення розрахунків за спожиту електричну енергію сторонами не визначено.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме звітів про використану електричну енергію Відповідач підтверджував отримання документів для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього розрахункового періоду.

Таким чином, виходячи з вимог законодавства, умов укладеного сторонами договору та на підставі виставлених рахунків та актів приймання-передачі товарної продукції у Відповідача виник обов’язок сплати Позивачу вартість спожитої електричної енергії.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідачем не надано суду доказів оплати наданих послуг за договором №97 від 10.01.1991 року. Враховуючи наведене, суд встановлює, що позовна вимога про стягнення суми основного боргу у розмірі 6 539 484,12 грн. підлягає задоволенню.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Позивач звернувся до суду із вимогою стягнути з Відповідача пеню у розмірі 194 719,10 грн. на підставі пункту 4.2.1 договору №97 від 10.01.1991 року.

Пунктом 4.2.1 договору №97 від 10.01.1991 року за внесення платежів з порушенням термінів, визначених відповідним додатком передбачено нарахування пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України на суму боргу за кожен день прострочення платежу.

Оскільки умовами договору №97 від 10.01.1991 року не визначено порядку розрахунків за спожиту електроенергію сторони відповідних додатків до договору не укладали, у Позивача відсутні правові підстави для стягнення пені за умовами договору.

Позивач звернувся до суду із вимогою стягнути з Відповідача штраф у розмірі 457 763,89 грн. на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Частини другою статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 % від суми боргу за несвоєчасну оплату теплової енергії та пені на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України суд визнає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки, за умовами договору №116 від 10.01.91 року обов’язком Відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги Позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Підтвердженням того, що Відповідач отримав документи для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього розрахункового періоду є звіти за використану електричну енергію.

Судом встановлено, що при нарахуванні інфляційних втрат Позивачем не було враховано, що у період з червня по липень 2010 року інфляційні нарахування мали від’ємне значення, а саме: розрахунок за активну електричну енергію - червень 2010 року –8 335,20 грн.; липень –8 279,51 гривень; розрахунок за реактивну електричну енергію - червень 2010 року –527,27 грн.; липень –548,04 гривень З урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу інфляційні втрати Позивача становлять 60 783,79 гривень. Таким чином, до стягнення підлягає сума інфляційних нарахувань у розмірі 60 783,79 гривень.

Перевіривши розрахунок Позивача, суд встановив, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені ним витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статями 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) на користь акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 6 539 484,12 грн. (шість мільйонів п’ятсот тридцять дев’ять тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні 12 копійки) основного боргу; 33 371,47 грн. (тридцять три тисячі триста сімдесят одну гривню 47 копійок) трьох процентів річних; 60 783,79 грн. (шістдесят тисяч сімсот вісімдесят три гривні 79 копійок) інфляційних втрат; 23 154,00 грн. (двадцять три тисячі сто п’ятдесят чотири гривні 00 копійок) державного мита та 214,35 грн. (двісті чотирнадцять гривень 35 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

Повне рішення складено: 08.12.2010 року.