Державне підприємство "Вугілля України" м. Київ в особі філії "Донецьквуглезбут" м.Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Красноармійськвугілля" м. Димитрів-3 про стягнення 2 431, 15 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на претензію №291/10 від 05.02.2009р. на суму 2 385, 72 грн.; договір постачання вугільної продукції №07-08/1-ЕН від 13.07.2007р.; залізничні накладні №№50388078, 36303695; акт загальної форми №137 від 26.05.200/8р.; накопичувальну картку №05060307 від 06.06.2008р.; ТЕХПД-4 від 06.06.2008р.; рішення господарського суду м. Києва №37/52 від 28.04.2009р.; платіжні доручення №16769 від 13.047.2009р., №16764 від 13.07.2009р., №16766 від 13.07.2009р.

Позивач посилається на те, що він зазнав збитків саме з вини відповідача, вважає, що умовами договору №07-08/1-ЕН від 13.07.2007р. обов’язок завантажувати вугілля однорідним шаром покладається саме на відповідача (без залишків попереднього вугілля, без сміття тощо). Вважає, що спір виник внаслідок невиконання відповідачем умов Договору та п.п.4.3 п.4 глави №1 Правил щодо рівномірного розміщення вантажу у вагоні. Підставами для стягнення збитків вважає протиправність дії чи бездіяльності, яка полягає у порушенні договірного зобов’язання (направлення вантажу з нерівномірним навантаженням вугільної продукції); заподіянні збитків в результаті зазначених вище дій; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, які понесені позивачем; презумпція вини правопорушника – відповідача (позивач не повинен доводити наявності вини відповідача у заподіянні шкоди, а навпаки, відповідач повинен довести відсутність своєї вини чи її наявність).

Відповідач у відзиві та у судових засіданнях проти позовних заперечив, посилаючись на той факт, що він не є відправником вагонів, умовами Договору не визначено зобов’язання відповідача подати під вивантаження Бурштинській ТЕС вугілля, яке рівномірно розміщено у вагонах. Вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки з боку відповідача не було протиправної поведінки за договором №07-08/1-ЕН від 13.07.2007р., зауважив, що спірний вантаж прийнято до перевезення без будь-яких зауважень.

Також, відповідач надав заяву №4-155 від 14.09.2010р. про застосування до спірних правовідносин спеціального строку позовної давності в 1 рік, оскільки позовні вимоги позивача випливають з угоди перевезення вантажу. В обґрунтування заяви послався на приписи статей 258, 925 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 04.10.2010р. призначено колегіальний розгляду справи у складі: головуючий суддя – Е.В.Сгара, судді – Г.Є. Курило, В.М. Татенко.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд

Відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Між позивачем та ДП "Добропіллявугілля" укладений договір постачання вугільної продукції №07-08/1-ЕН від 13.07.2007р. (далі по тексту Договір).

Строк дії Договору встановлений з 01.01.2008р. по 31.12.2008р., а в частині розрахунків – до їх повного здійснення (р.8 Договору).

Таким чином, суд дійшов висновку, що у період поставки спірної продукції сторони перебували у договірних відносинах.

Згідно р.1 Договору, постачальник (відповідач по справі) зобов’язується поставити покупцю вугільну продукцію (далі вугілля) в асортименті, по реквізитах і з якісними характеристиками, приведеними у цьому договорі. Покупець (позивач по справі) зобов’язується прийняти вугілля, оплатити його вартість на умовах встановлених цим договором.

Умови поставки, кількість, якість та асортимент вугілля, порядок приймання вугілля по якості та кількості узгоджені сторонами у розділах 2 – 4 Договору.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що постачальник зобов’язаний завантажувати вугілля однорідним шаром по всій глибині в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо вагони відповідно до їх вантажопідйомності.

Поставка вугілля здійснюється залізничним транспортом у відкритих піввагонах (п.2.1 Договору).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок та зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу (435-15) та інших актів цивільного законодавства.

Позивач, посилаючись на порушення відповідачем умов Договору в частині рівномірного завантаження вугілля, поставленого у травні 2008р. за залізничною накладною №50388078 звернувся до суду та просить стягнути з ДП "Красноармійськвугілля" збитки у розмірі 2 431, 15 грн.

Між позивачем по справі та ВАТ "Західенерго" (вантажоотримувач по спірній накладній), в свою чергу, укладено договір поставки № 02-НЕ/08 від 20.07.2007р., а між відповідачем по справі та ТОВ "Димитріввантажтранс" (вантажовідправник по спірній накладній) – договір на перевезення вантажів № 21 від 01.06.2005р.

Отже, вантажовідправником по вищезазначеній залізничній накладній є ТОВ "Димитріввантажтранс", а отримувачем – Бруштинська ТЕЦ ВАТ "Західенерго".

Під час перевірки маси вантажу залізничною станцією Бурштин було встановлено, що, в порушення технічних умов розміщення та кріплення вантажів, вугілля у вагоні №65335655 за залізничною накладною №50388078 завантажене нерівномірно.

На підставі зазначеного, станцією Бурштин було нараховано суму за проведені роботи в розмірі 2 385, 72 грн.

Зазначені кошти були списані з рахунку вантажоотримувача – Бурштинської ТЕС ВАТ "Західенерго".

рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2009р. по справі №37/52, яке набрало законної сили, було стягнуто з ДП "Вугілля України" (позивача по справі 7/186) на користь ВАТ "Західенерго" (вантажоотримувач за залізничною накладною №50388078) збитки, у тому числі, у вищевказаній сумі 2 385, 72 грн., а також судові витрати (23,86 грн. державного мита та 21,57 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – згідно розрахунку суми позову наданого позивачем), понесені останнім при зверненні з позовом до господарського суду м. Києва.

Цим судовим актом, також, було встановлено, що ДП "Вугілля України" відшкодовує збитки у зв’язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов’язань за договором №02-НЕ/08 від 20.07.2007р.

Позивач вважає, що відповідач зобов’язаний відшкодувати понесені витрати, оскільки з його вини, як постачальника, товар не був завантажений належним чином.

Оцінюючи доводи позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний вантаж прийнято до перевезення на станції відправлення без будь-яких зауважень. У графі "3" залізничної накладної №50388078 вказано – "груз погружено согласно разд.4 сб.17 ППГ Р-2 параграфа 1-1, 5, 6, 8, 9".

Посилання позивача на пункт 2.2 Договору, яким передбачено, що постачальник зобов’язаний завантажувати вугілля однорідним шаром по всій глибині в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо вагони відповідно до їх вантажопідйомності, судом до уваги не приймається з огляду на те, що:

- виявленим порушенням по спірному вугіллю є нерівномірне завантаження, тоді як вказаним вище пунктом Договору передбачений обов’язок однорідного завантаження, що за своїми ознаками є зовсім різними поняттями;

Відповідно до п. 6.3 Договору, постачальник несе відповідальність перед покупцем у вигляді повного відшкодування збитків лише за постачання неякісного вугілля, вугілля пошарово завантаженого в вагони з домішками продукції інших класів чи сортів, або вугілля, асортимент якого не відповідає вимогам Договору.

Отже, умовами Договору сторони по справі не передбачили ані обов’язок відповідача завантажувати вугілля рівномірно, ані відповідальність за його нерівномірне завантаження.

Вугілля вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем тільки після одержання покупцем оригіналів посвідчень про якісь, рахунків-фактур, податкових накладних та підписання сторонами акта приймання-передачі вугільної продукції (п.2.8 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників обох сторін, факт отримання вугілля позивачем визнаний обома сторонами та доведений належними доказами, у тому числі двостороннім актом приймання-передачі вугільної продукції від 31.05.2008р.

Таким чином, факт підписання позивачем вищевказаного акта підтверджує відсутність в останнього претензій щодо поставки продукції, та, як слід - належне виконання відповідачем своїх зобов’язань за Договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (п.п.4) п.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частинами 1 та 2 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Разом з цим, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Збитки, у свою чергу, - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 ЦК України).

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування. При цьому, збитки визначаються, як втрата, якої особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, в тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення збитків, суд виходить з того, що складовою збитків є наявність збитків, протиправна поведінка боржника, причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками.

Таким чином, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме – наявність збитків, протиправна поведінка заподіювача збитків, причинний зв’язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача, вина.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 623 Цивільного кодексу України.

З представлених обома сторонами документів не вбачається протиправної поведінки відповідача, зокрема порушень умов Договору.

До того ж, матеріалами справи доведено, що відповідач не був вантажовідправником вугілля.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки, як встановлено судом вище, з боку відповідача відсутнє будь-яке порушення умов Договору, на станції відправлення спірний вантаж прийнято до перевезення без зауважень, позивач не довів належними доказами факту спричинення йому збитків саме з вини відповідача та самого факту наявності вини відповідача по справі, суд дійшов висновку, що вимоги задоволенню не підлягають, у зв’язку з недоведеністю вини відповідача та причинно-слідчого зв’язку між діями відповідача та збитками.

Судом розглянуті заява відповідача №4-155 від 14.09.2010р. про застосування до спірних правовідносин спеціального строку позовної давності в 1 рік, оскільки позовні вимоги позивача випливають з угоди перевезення вантажу. В обґрунтування заяви послався на приписи статей 258, 925 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України. Позивач проти застосування вказаного строку позовної давності заперечив.

Розглядаючи дане клопотання судом враховано, що підставою виникнення позовних вимог є не правовідносини стосовно умов перевезення вантажу, а правовідносини, що виникли при виконанні договору поставки вантажу (вугільної продукції) та на які не розповсюджується скорочений строк позовної давності. До того ж, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог з обставин, викладених вище, тому клопотання відповідача щодо застосування строку позовної давності в 1 рік судом не задоволено.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст.ст. 22, 526, 527, 610, 623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, Статуту залізниць України, Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту від 21.11.2000р. №644 (z0861-00) , керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 24, 33, 34, 43, 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарський суд, -

Відмовити у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Вугілля України" м. Київ в особі філії "Донецьквуглезбут" м. Донецьк до Державного підприємства "Красноармійськвугілля" м. Димитрів-3 про стягнення 2 431, 15 грн. збитків.