Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради "Севелектроавтотранс" ім. О.С. Круподьорова звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза" про визнання угоди недійсною.

Позов обґрунтований укладенням відповідачами по даній справі Договору купівлі-продажу боргових зобов’язань від 01.06.2007, який, на думку позивача є удаваною угодою, як такої, що укладена для приховання іншого правочину –договору факторингу; крім того, предметом спірного договору є право грошової вимоги, яке підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, тому реалізація цього права можлива виключно на підставі норм виконавчо-процесуального законодавства та не може бути предметом цивільно-правового зобов’язання.

Ухвалою суду від 25.10.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-4/210, розгляд справи призначений на 08.11.2010, цією ж ухвалою до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Севастопольську міську Раду.

У судовому засіданні 08.11.2010 відповідач (ВАТ "ЕК "Севастопольенерго") у порядку статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу надав відзив на позовну заяву, згідно з яким проти позовних вимог заперечував, посилаючись, зокрема, на сплив трьохрічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України, та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні 22.11.2010 позивач надав пояснення по суті відзиву відповідача (ВАТ "ЕК "Севастопольенерго") на позовну заяву, зазначивши, що про укладення спірного договору купівлі-продажу №225-03/07 від 01.06.2007 позивачу стало відомо лише в липні 2008 року при розгляді Господарським судом міста Севастополя заяви ТОВ "СК-Яуза" про заміну сторони виконавчого провадження. Тому, вважає, що підстави для застосування вимог статті 267 Цивільного кодексу України відсутні.

У порядку статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України представник відповідача (ТОВ "СК-Яуза") до початку судового засідання 22.11.2010 надав відзив на позовну заяву (вх. №15370-д від 19.11.2010), зазначивши, що оскільки на момент укладення спірного договору купівлі-продажу боргових зобов’язань №225-03/07 від 01.06.2007 грошове зобов’язання позивача перед відповідачем (Відкритим акціонерним товариством "Енергетична компанія "Севастопольенерго") не було виконане, то це зобов’язання є існуючим та дійсним, тому на нього розповсюджуються положення пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України (передача права вимоги). Крім того, відповідач (ТОВ "СК-Яуза") просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог Комунального підприємства СМР "Севелектроавтотранс" ім. А.С. Круподьорова у даній справі.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладався 08.11.2010 на 22.11.2010, 22.11.2010 на 01.12.2010.

До початку судового засідання 01.12.2010 позивач, у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України надав пояснення по суті відзивів відповідачів, зазначивши, що відповідачами не обґрунтоване та не доведено посилань на належне повідомлення позивачеві факту укладення спірної угоди, належних та допустимих доказів одержання позивачем листа-повідомлення відносно укладення спірного договору відповідачами не надано, тому підстави для застосування строків позовної давності позовної заяви відсутні. Також позивач зазначив, що ВАТ "ЕК "Севастопольенерго", як кредитор за договором про забезпечення електричною енергією №123 від 02.04.1999, вже реалізував своє право вимоги виконання грошового зобов’язання в судовому порядку, а тому не могло здійснити його відступлення у порядку статей 512- 517 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні 01.12.2010 третя особа, у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, надала пояснення по суті спору, зазначивши те, що заміна сторони у зобов’язанні на стадії виконання судового рішення може відбутися лише на підставі та у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом (1798-12) та Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , можливість зміни сторони у зобов’язанні шляхом укладення договору про відступлення права вимоги, на стадії виконавчого провадження законодавством не передбачена, тобто спірний договір є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства, тому підлягає визнанню його недійсним.

Представникам сторін та третьої особи у судових засіданнях були роз`яснені їх процесуальні права, передбачені статтями 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд –

Відповідно до пункту 1.1 Статуту КП СМР "Севелектроавтотранс ім. Круподьорова", Державне комунальне підприємство "Севтроллейбус"переіменоване в Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради "Севелектроавтотранс" ім. Круподьорова.

02.04.1999 між Державною акціонерною енергопостачальною компанією "Севастопольенерго" та СДКП "Севтролейбус" ім. А.С. Круподьорова був укладений договір на постачання електроенергії, в результаті виконання зобов’язань по якому у СДКП "Севтролейбус" утворився борг у сумі - 9239035,00 грн.

рішенням господарського суду міста Севастополя від 07.11.2001 у справі №20-7/1241 позов Відкритого акціонерного товариства "Енергетичної компанії "Севастопольенерго" (правонаступник Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Севастопольенерго") до ДКП "Севтролейбус" (правопопередник КП СМР "Севелектроавтотранс" ім. Круподьорова) про стягнення 13593002,78 грн. задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 13583217,93 грн., 1698,55 грн. –державне мито, 68,94 грн. –витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. Виконання рішення відстрочене до 07.11.2002.

Ухвалою від 08.01.2003 суд надав відстрочку виконання рішення на шість місяців з 09.01.2003 до 09.07.2003.

Ухвалою від 23.09.2003 виконання рішення було відстрочене на шість місяців, наданий наказ.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.10.2003 виконання рішення відстрочене на 12 місяців до 23.09.2004.

Ухвалою від 12.09-14.09.2004 виконання рішення було відстрочене на 12 місяців до 23.09.2005.

Ухвалою від 23.09.2005 виконання рішення було відстрочене на 12 місяців до 23.09.2006.

Ухвалою від 25.09.2006 виконання рішення було відстрочено на 12 місяців до 23.09.2007.

22.05.2007 на виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 07.11.2001 та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 виданий наказ на примусове виконання рішення суду.

01.06.2007 між ВАТ "ЕК "Севастопольенерго" (далі –Кредитор) та ТОВ "СК-Яуза" (далі –Новий кредитор) укладений договір №225-03/07 купівлі-продажу боргових зобов’язань (далі –Договір), відповідно до умов якого ТОВ "СК-Яуза" купує (приймає і зобов’язується заплатити) право вимоги боргу і стає кредитором КП СМР "Севелектравтотранс"ім. О.С. Круподьорова.

Після повного проведення розрахунків кредитор продає (передає у власність), а новий кредитор приймає на себе за Актом приймання-передачі право дійсної вимоги на суму, вказану в додатку №1 до Договору.

Згідно з пунктами 1-2 Договору, цей Договір укладено у відповідності до пункту 3 статті 656, статей 512- 516 Цивільного кодексу України, означений Договір не є Договором факторингу, не передбачає надання фінансових послуг Новим кредитором –Кредитору, щодо стягнення боргу з боржника, встановлює зобов’язання Нового кредитора щодо самостійного (за рахунок власних коштів і на власний ризик) стягнення боргу, тому не підпадає під дію Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) .

Відповідно пунктів 2.2 –2.5 Договору - вимоги до боржника підтверджуються Договором №123 від 02.04.1999 на постачання електроенергії, актом звірення розрахунків між Кредитором та Боржником від 30.05.2007, рішенням господарського суду міста Севастополя від 07.11.2001 у справі №20-7/1241.

За Договором Новий кредитор одержує право замість Кредитора вимагати від Боржника виконання зобов’язань за Договором №123 від 02.04.1999. Кредитором відступається право вимоги, яке визначене станом на 30 травня 2007 року у розмірі 10960072,59 грн., що становить залишок заборгованості відповідача перед ВАТ ЕК "Севастопольенерго", яка була стягнута рішенням господарського суду міста Севастополя у справі №20-7/1241 від 07.11.2001 і наказом у справі №20-7/1241-2-4-7-12.

Відповідно до пункту 2.7 Договору, боргове зобов’язання, яке є предметом купівлі-продажу за цим договором, продається кредитором новому кредитору за ціною 7261436,36 грн.

Згідно з пунктом 3.1 Договору новий кредитор перераховує кредитору плату у розмірі 7261436,36 грн. за відступлення права вимоги не пізніше 60 календарних днів після укладення цього Договору на поточні рахунки, згідно з умовами Договору.

Згідно з пунктом 4.2 Договору, кредитор зобов’язаний протягом 5 календарних днів з моменту підписання Договору повідомити боржника про відступлення права вимоги. Копія повідомлення кредитором у цей же термін, але не пізніше шостого календарного дня, направляється новому кредитору.

Відповідно до пункту 4.5 Договору, кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність вимоги, яка продається за даним договором, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.

За умовами пункту 6.1 Договору, він набуває чинності з моменту укладення договору і діє до повного виконання сторонами.

Відступлення права вимоги з даним Договором не тягне за собою жодних змін у зобов’язанні боржника за документами, переданими новому кредитору у відповідності з Договором (п. 9.1).

рішенням Господарського суду Донецької області від 30.11.2009 по справі №2/331 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза"до Приватного підприємства "Турмалін-маркет" та Комунального підприємства Севастопольської міської Ради "Севелектроавтотранс" ім. А.С. Круподьорова за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Відкритого акціонерного товариства "Севастопольенерго"про стягнення заборгованості 10960072, позовні вимоги ТОВ "СК-Яуза"до приватного підприємства "Турмалін-маркет", Комунального підприємства СМР "Севелектроавтотранс"ім. Круподьорова про стягнення заборгованості були задоволені частково, стягнуто з КП СМР "Севелектроавтотранс"ім. Круподьорова на користь ТОВ "СК-Яуза" заборгованість в розмірі 10960072,59 грн. а також судові витрати, у задоволенні позовних вимог ТОВ "СК-Яуза"до ПП "Турмалін-маркет"було відмовлено (арк.с. 26-32).

Згідно зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

рішенням Господарського суду Донецької області від 30.11.2009 було встановлено, що договір купівлі-продажу боргових зобов’язань від 01.06.2007, укладений між ВАТ "Севастопольенерго"та ТОВ "СК-Яуза"є дійсним та встановлено, що на означені відносини розповсюджується положення про договір купівлі-продажу, відповідно до статті 656 Цивільного кодексу України.

Також означеним рішенням суду було встановлено, що зобов’язання КП СМР "Севелектроавтотранс" ім. Круподьорова щодо сплати грошових коштів у розмірі 10960072,59 грн. виникло, було чинним перед кредитором –ВАТ "ЕК "Севастопольенерго"та не було виконано належним чином на момент укладення договору купівлі-продажу боргових зобов’язань, а, в свою чергу, ТОВ "СК-Яуза"набув у останнього право вимоги сплати суми боргу у розмірі 10960072,59 грн. за договором №225-03/07 від 01.06.2007. Разом з тим, первісний кредитор –ВАТ "ЕК "Севастопольенерго", продавши своє право вимоги до ТОВ "СК-Яуза", фактично втратив право на реальне стягнення заборгованості на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 07.11.2001 по справі №20-7/1241.

Також судом було встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Севастополя від 17.08.2009 по справі №5020-7/1241-2-4-7-12 наказ Господарського суду міста Севастополя від 22.05.2007 по справі №20-7/1241-2-4-7-12 визнано таким, що не підлягає виконанню, оскільки між ВАТ "ЕК "Севастопольенерго"та ТОВ "СК –Яуза" був укладений договір купівлі-продажу боргового зобов’язання та обов’язок боржника щодо оплати ним на користь стягувача суми 13583217,93 грн., відповідно до наказу Господарського суду міста Севастополя від 22.05.2007 №20-7/1241-2-4-7-12 –відсутній.

Тобто, наказ суду було визнано таким, що не підлягає виконанню саме з тих підстав, що між ВАТ "ЕК "Севастопольенерго"та ТОВ "СК-Яуза"було укладено спірний договір купівлі-продажу боргових зобов’язань.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2010 рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2009 по справі №2/331 було залишено без змін.

Означеною постановою Донецький апеляційний господарський суд підтвердив той факт, що за договором №225-03/07 від 01.06.2007 ТОВ "СК-Яуза"набув у ВАТ "ЕК "Севастопольенерго"право вимоги до КП СМР "Севелектроавтотранс"ім. Круподьорова щодо сплати суми заборгованості у розмірі 10960072,59 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2010 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2010 по справі №2/331 залишено без змін.

Постановою відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби від 26.04.2010 було відкрито виконавче провадження з виконання наказу №2/331 щодо стягнення з КП СМР "Севелектроавтотранс"ім.. Круподьорова на користь ТОВ "СК –Яуза"заборгованості у розмірі 10960072,59 грн та судових витрат (арк.с. 33-34).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.10.2010 було змінено спосіб виконання рішення господарського суду від 30.11.2009 по справі №2/331 шляхом звернення стягнення на групу будівель та споруд бази відпочинку "Батиліман", що розташовані на земельній ділянці площею 10,8327 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-КМ №005802, та знаходяться в Балаклавському районі міста Севастополя в урочищі Батиліман та належать Комунальному підприємству СМР "Севелектроавтотранс" ім. Круподьорова та обліковуються на його самостійному балансі (арк.с. 47-50).

На думку позивача договір купівлі-продажу №225-03/07 боргових зобов’язань від 01.06.2007 є удаваною угодою, яка приховує справжній правочин –договір факторингу, предметом якого є право грошової вимоги, виконання якої вже реалізовано в судовому порядку та укладений суб’єктами, які не мають повноважень на укладення такої угоди, що і стало підставою для звернення позивача до суду з вимогами про визнання цього договору недійсним.

Суд вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третьої особи, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями) надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Пункт 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України називає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів "визнання правочину недійсним".

З наведеною нормою узгоджується стаття 20 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб’єктів визнання господарської угоди (правочину) недійсною.

За змістом статей 202, 204 Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Частинами другою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені в параграфі 2 глави 16 Цивільного кодексу України (435-15) .

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону (ст. 48 ЦК України ).

Також згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України такими загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, є:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з постановою № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) відповідно до статей 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до пункту 25 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Надаючи оцінку доводам позивача про удаваність правочину на невідповідність його вимогам закону, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі Кодекс), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 202 Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивліьного кодексу України).

За змістом пункту 3 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі по відповідному правочину (поступці права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (п. 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 514 Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, відповідно до вищеназваних норм цивільного законодавства допускається можливість поступки права, заснованого на цивільно-правовому матеріальному зобов’язанні.

Статтею 515 Цивільного кодексу України визначені зобов’язання, у яких не допускається зміна кредитора, а саме: зобов’язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

У спірному договорі кредитор був змений іншою особою, грошова вимога заснована на цівільно-правовому матеріальному зобовязанні, яке не повязано з відшкодуванням шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров’я або смертю, що не суперечить вимогам статей 512- 515 Цивільного кодексу України.

Боргове зобовязання, яке є предметом спірного договору купівлі продажу було продано ВАТ "ЕК "Севастопольенерго"- Товариству з обмеженою відповідальністю "СК –Яуза" за ціною 7261436,36 грн, встановленою за домовленістю сторін договору, що повністю відповідає нормам статей 632 та 691 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом, взаємовідносини сторін за договором носять разовий характер. Новий кредитор (ТОВ "СК-Яуза") за умовами договору №225-03/02 від 01.06.2007 діє в особистих інтересах, зобов’язується за рахунок власних грошових коштів та на свій різик реалізувати набуте право вимоги боргу, тому набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза"боргових зобовязань за даним договором не може вважатися фінансовою послугою у разумінні Закону України "Про фінансові послуги та державном регулюванні ринку фінансових послуг" (2664-14) , та не є договором факторінгу, у разумінні глави 73 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором.

Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Фактором, у разумінні статті 1079 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 350 Господарського кодексу України, може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа —суб’єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про фінансові послуги" фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами –суб’єктами підприємницької діяльності.

Статутом Товаритства з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза"не передбачено у якості предмету діяльності товариства здійснення факторингових операцій, також відповідач не є фінансовою установою.

Крім того, відповідно до аудиторського висновку про результати виконання узгоджених процедур у відношенні фінансової інформації документів по оформленню угоди купівлі боргових зобов’язань за Договором №225-03/07 від 01.06.2007 –сума оплати за боргове зобов’язання за спірним договором відповідає номінальній вартості проданої електроенергії ВАТ "ЕК "Севастопольенерго"боржнику КП СМР "Севелектроавтотранс" ім. Круподьорова.

В той час як послуга за договором факторингу по передачі певної грошової суми надається за відповідну плату, розмір якої визначається у договорі, при цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу. Така правова позиція визначена у Постанові Судової палати з господарських справ Верховного суду України від 10.07.2007 у справі №26/347-06-6531, що підтверджується практикою Вищого господарського суду України, зокрема Постановою ВГСУ від 10.10.2007 у справі №10/282.

Таким чином, твердження позивача про те, що спірний договір є договором факторингу являється безпідставним.

Суд заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши надані докази, дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин порушення оспорюваною угодою його прав та законних інтересів зі сторони відповідачів, а також невідповідності спірної угоди вимогам статті 203 Цивільного кодексу України та ознак удаваності спірного правочину.

За викладених обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Клопотання відповідачів про застосування до позовних вимог КП СМР "Севелектроавтотранс"ім. Круподьорова строку позовної давності –не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статей 256- 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно частин третьої та четвертої стаття 267 Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до пункту 28 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) до окремих видів вимог, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК — від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК (435-15) встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

У даному випадку відповідачами не надано належних доказів письмового повідомлення КП СМР "Севелектроавтотранс" ім. Круподьорова про укладення спірної угоди –договору купівлі-продажу боргових зобов’язань №225-03/07 від 01.06.2007 у порядку статей 32- 34 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Докази відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" (v0009700-90) зазначається, що при судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку, відповідачами не надано суду доказів, які свідчили би про отримання позивачем повідомлення про уступку права вимоги протягом 5 календарних днів, як вимагає пункт 4.2 договору купівлі-продажу боргових зобов’язань №225-03/07 від 01.06.2007.

Враховуючи вищевикладене, судом не вбачається підстав для задоволення клопотання відповідачів про застосування для позовних вимог строку позовної давності, а також, приймаючи до уваги необґрунтованість позовних вимог, суд відмовляє у задоволенні позову КП СМР "Севелектроавтотранс"ім. Круподьорова у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) покладаються на позивача і стягненню з відповідача не підлягають.