У квітні 2004р. Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася в господарський суд з позовом та заявою про збільшення позовних вимог до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" про стягнення 5196393,31грн. заборгованості за поставлений в 2001 році природний газ відповідно до договору №10/16-1402 від 25.12.2000р., 1139077,08грн. - втрат від інфляції за період з 01.07.2001р. по 01.07.2004р., 449763,38грн. - трьох відсотків річних за період з 19.08.2001р. по 19.08.2004р. та 739605,19грн. - пені за період з 19.08.2003р. по 19.08.2004р.

19.08.2004р. позивачем до господарського суду Чернігівської області подана заява б/н від 17.08.2004р., в якій він збільшив розмір своїх позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 7524838,96грн., з них: 5196393,31грн. –основний борг, 1139077,08грн. –інфляційні нарахування за період з 01.06.2001р. по 01.07.2004р., 739605,19грн. –пеня за період з 19.08.2003р. по 19.08.2004р., 449763,38грн. –3% річних за період з 19.08.2001р. по 19.08.2004р.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.06.2008р. у справі №7/91(10/105/12/115/4/3) (суддя Скорик Н.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 3848942,4грн. боргу, 571294,65грн. інфляційних, 323004,05грн. річних, 1700грн. державного мита, 118грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду у судах. В решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2009р. у справі №7/91(10/105/12/115/4/3) (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Рєпіної Л.О., Синиці О.Ф.) рішення скасовано частково. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "1. Позовні вимоги задовольнити частково. 2.Стягнути з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 179121грн.40коп. основного боргу, 24897грн.87коп. інфляційних, 16150грн.37коп. річних, 1700грн. державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 3. Наказ доручити видати господарському суду Чернігівської області". Справу №7/91(10/105/12/115/4/3) повернуто до господарського суду Чернігівської області.

Не погодившись з прийнятими у справі рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2009р., рішення господарського суду Чернігівської області від 17.06.2008р. в частині відмови у задоволенні суми основного боргу, інфляційних збитків та 3% річних та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач не скористався правом, наданим статтею 111-2 ГПК України, та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржених судових актів у касаційному порядку.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 25.12.2000р. між ДК "Торговий дім "Газ України" НАК "Нафтогаз України", як постачальником, (правопопередник ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") та ВАТ "Чернігівгаз", як покупцем, було укладено договір на постачання природного газу для потреб установ і організацій, що фінансуються з Державного та місцевих бюджетів у 2001р. в об’ємі до 32464тис.куб.м., в тому числі - по кварталах.

Водночас, як зазначено судом першої інстанції, п.3.3 цього договору передбачено, що приймання передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місці оформлюється щомісячними актами приймання–передачі газу.

Попередніми судовими інстанціями також зазначено, що за умовами п.5.1 цього договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ покупець здійснює до 10 числа наступного за звітним місяця.

Пунктом 6.2 договору визначено, що за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені у п.5.1 даного договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Як вірно встановлено попередніми судовими інстанціями, на виконання умов договору позивач передав відповідачу у період з січня по грудень 2001р. природного газу в обсязі 34398,37тис.куб.м. газу на суму 5834520,67грн., що підтверджується двохсторонніми актами прийому-передачі газу, підписаними сторонами.

При цьому, місцевим господарським судом підставно зазначено про відсутність у відповідача заперечень щодо обсягів та вартості отриманого від позивача газу.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано врахував положення п.1 Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13.11.1998р. №1785 (1785-98-п) "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" (в редакції від 27.05.2000р. №840), яким передбачено відкриття в уповноваженому банку розподільного рахунку та консолідованого розподільного рахунку для зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, в тому числі і від підприємств, установ, організацій, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів. Кошти, що надійшли протягом операційного дня від споживачів природного газу, установи банків зараховують на розподільні рахунки газозбутових і газотранспортних підприємств постачальників природного газу. Ці кошти установи банків розподіляють згідно з алгоритмом розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований розподільний рахунок.

З наданих відповідачем копій платіжних документів щодо перерахування коштів позивачу з розподільного рахунку в 2001р. місцевим господарським судом вірно встановлено, що загальна сума надходжень грошових коштів на розподільний рахунок відповідача в 2001р. становила 22729419,13грн. В рахунок оплати за газ спожитий підприємствами, установами, організаціями, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів в 2001р. на користь позивача було перераховано 4260874,91грн., з яких позивачем зараховано в рахунок оплати боргу відповідача за спожитий газ в 2000р. - 3669821,4грн. та за спожитий в 2001р. –591053,51грн.

Водночас, з посиланням на положення ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", вірно з’ясувавши, що в призначеннях платежу доданих до справи копій платіжних доручень вказано "за постачання природного газу згідно постанови КМУ №840 від 27.05.2000р. (840-2000-п) та довідки НАК "Нафтогаз України" без зазначення номера та дати договору, періоду, за який сплачується борг за поставлений газ, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірне зарахування частини платежів відповідача на суму 3669821,4грн. в рахунок оплати боргу за попередній період за газ, поставлений в 2000р. за договором постачання природного газу №10/16–35 від 18.01.2000р.

При цьому, твердження відповідача про неправильність зарахування позивачем в рахунок оплати боргу за поставлений в 2000р. газ коштів в сумі 3669821,4грн., сплачених в 2001р., обґрунтовано не прийнято до уваги місцевим господарським судом, із зазначенням, що питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому ці послуги чи товар надані, згідно з роз’ясненням Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів –згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення (лист № 06-10/10-1215 від 29.10.2004).

Однак з таким зарахуванням не погодився суд апеляційної інстанції при прийнятті оскарженої постанови, пославшись на Бюджетний кодекс України (2542-14) , який прийнятий Верховною Радою України 21.06.2001р. та набрав чинності з моменту опублікування в газеті "Голос України" 24.07.2001р., що свідчить про неправильність його застосування судом апеляційної інстанції до вказаних спірних правовідносин.

Невірним є і посилання суду апеляційної інстанції на Інструкцію про безготівкові розрахунки в України в національній валюті, в якій не визначений та не обмежений порядок здійснення вказаних зарахувань платниками.

Враховуючи вищевикладене, невірним є зменшення судом апеляційної інстанції заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений в 2001р. газ на суму 3669821,4грн.

Водночас, з аналізу наданих відповідачем виписок банку, суд першої інстанції правильно встановив, що суми платежів бюджетних установ в 2001р. ввійшли до складу суми платежів, зарахованих позивачем в рахунок оплати вартості газу, поставленого в 2001р. Для перевірки правильності та відповідності фактичній заборгованості бюджетних установ зазначення останніми в платіжних дорученнях підстав платежу, відповідачем не надано повного об'єму документів, що супроводжували ці платежі.

При цьому, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що на суму 252249,69грн. та на суму 35427,85грн. в 2001р. сторонами здійснено взаємозаліки однорідних вимог за протоколами №27/2-2-1391 від 31.07.2001р. та №27/2-2-32-4-Г від 02.03.2001р. за природний газ по договору від 25.12.2000р. №10/16-1402, із зазначенням, що за спільним протокольним рішенням №07/03-020 СФ від 15.07.2003р. проведено взаємозалік на суму 11646грн. за природний газ по договору від 25.12.2000р. №10/16-1402.

Водночас місцевим господарським судом вказано про безпідставне незарахування позивачем в рахунок оплати за спожитий в 2001р. газ підприємствами, установами, організаціями, які фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів, платіж на суму 252249,69грн. за протоколом №27\2-2-1391 від 31.07.2001р., оскільки в ньому безпосередньо зазначено, що це взаємозалік за отриманий за договором від 25.12.2000р. №10\16-1402 природний газ, проте доказів досягнення між сторонами згоди щодо зарахування зазначеної суми в рахунок оплати по іншому договору позивач суду не надав. На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заборгованість відповідача за поставлений в 2001р. газ становить 4944143,62грн.

Крім того, в обґрунтування не прийняття до уваги доводів відповідача, що він не є власником коштів, які надходять на розподільчий рахунок від бюджетних установ та розрахунки за надані послуги безпосередньо не проводив, оскільки розподіл коштів здійснювався згідно алгоритму, суд першої інстанції послався на положення Постанови НКРЕ "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ" від 12.07.2000р. №759 (v0759227-00) , із зазначенням, що алгоритм, що визначає послідовність дій підприємств та банків при надходженні коштів за поставлений природний газ на розподільні рахунки підприємств, не впливає на домовленість сторін договору щодо строків оплати вартості переданого природного газу та не припиняє зобов’язань боржника по сплаті боргу, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу зі споживачів природного газу.

Поряд з цим, судом першої інстанції, з урахуванням дати звернення позивачем до суду з позовом у цій справі, обґрунтовано при визначенні заборгованості за поставлений газ по вказаному договору було зменшено заявлену до стягнення позивачем заборгованість на суму 1095201,22грн., строк позовної давності по стягненню якої пропущений, вірно встановив вартість спожитого в січні та лютому 2001р. газу на суму 1985578,27грн., за який було частково сплачено відповідачем 890377,05грн., з чим підставно погодився суд апеляційної інстанції, пославшись на положення ст.ст. 71, 76 ЦК УРСР (чинного на момент спірних правовідносин).

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений в січні та лютому 2001р. газ по вказаному договору на суму 1095201,22грн., з чим вірно погодився і суд апеляційної інстанції при здійсненні апеляційного провадження.

Внаслідок вірного встановлення вказаних обставин, здійсненням всебічного, повного та об’єктивного їх розгляду в сукупності, з правильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено вимоги позивача про стягнення 3848942,40 грн. боргу за газ, поставлений в 2001р. по вказаному договору.

Водночас врахувавши положення ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, пунктів 4 та 6 ст. 231, ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, умови п.6.2 вказаного договору, зазначивши, що відповідач зобов’язаний був щомісячно до 10 числа наступного за звітним місяцем здійснювати остаточний розрахунок за спожитий газ та умовами договору визначено лише порядок, а не період нарахування пені, відповідно нарахування пені за спожитий природний газ припинилось через шість місяців від настання строку оплати по кожному місяцю поставки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 739605,19грн. за прострочку виконання зобов’язання за період з 19.08.2003р. по 19.08.2004р., з чим підставно погодився і суд апеляційної інстанції.

Врахувавши положення ст. 214 Цивільного кодексу УРСР, ст. 625 Цивільного кодексу України, часткову сплату відповідачем заборгованості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача втрат від знецінення грошових коштів в розмірі індексу інфляції за період з 01.06.2001р. по 01.07.2004р. у сумі 1139077,08грн. та 3% річних за період з 19.08.2001р. по 19.08.2004р. у сумі 449763,38грн., підлягають задоволенню в частині стягнення 3% річних у сумі 323004,05грн. за період з 19.08.2001р. по 19.08.2004р. та інфляційні у сумі 571294,65грн. за період з 01.06.2001р. по 01.07.2004р., з чим обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції.

Поряд з цим, місцевим господарським судом не прийнято до уваги твердження позивача, що інфляційні втрати повинні нараховуватись за цілий місяць, оскільки розмір індексу інфляції встановлюється на місяць в процентному співвідношенні, з якого арифметичним шляхом вираховуються інфляційні втрати за певну кількість днів прострочки, стверджуючи про неправильність здійснення нарахувань інфляційних втрат, без урахування дати і суми здійснених щоденних проплат, що не буде відповідати фактичним інфляційним втратам позивача у зв'язку з прострочкою оплати відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку внаслідок правильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права про часткове задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача на користь позивача 3848942,4грн. боргу, 571294,65грн. інфляційних, 323004,05грн. річних, 1700грн. державного мита, 118грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду у судах. Тоді як суд апеляційної інстанції внаслідок неправильного встановлення обставин справи, що зумовило порушення норм процесуального права, а саме: ст. 43 ГПК України, невірного застосування вищевказаних норм матеріального права, прийняв постанову, якою необґрунтовано частково скасував рішення суду першої інстанції у даній справі, з невірним викладенням його резолютивної частини в іншій редакції.

Здійснив касаційне провадження у даній справі, суд касаційної інстанції, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, виходячи з меж повноважень суду касаційної інстанції, вважає, що касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" слід задовольнити частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2009р. як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права слід скасувати, а рішення господарського суду Чернігівської області від 17.06.2008р. у справі №7/91(10/105/12/115/4/3) слід залишити без змін, як таке, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.