Київська обласна спілка споживчих товариств звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Кагарлицького районного споживчого товариства про визнання за нею права власності на цілісний майновий комплекс громадського харчування, до складу якого входять ресторан "Колос" та кафе "Колосок" з належними будівлями, спорудами, іншими об’єктами, обладнанням та інвентарем, що знаходяться за адресою: Київська область, м. Кагарлик, пл. Незалежності, 6, загальною площею 1799,20 м2.

Рішенням господарського суду Київської області від 03.02.2009р. (суддя Щоткін О.В.) у задоволенні позову Київської облспоживспілки відмовлено повністю. Рішення суду було мотивовано тим, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів того, що він виступав замовником реконструкції спірних об’єктів нерухомого майна або ним було здійснено фінансування такої реконструкції, а тому суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виникнення у нього права власності на нерухоме майно.

В апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду сторонами не оскаржувалось.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Київська обласна спілка споживчих товариств звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить рішення господарського суду Київської області від 03.02.2009р. у справі №4/189-08 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд прийняв помилкове рішення у зв’язку з невірним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Так, на думку касатора, судом першої інстанції в порушення ст. 43 ГПК України не було враховано те, що спірні об’єкти нерухомого майна були повністю реконструйовані за рішенням позивача та за рахунок фонду фінансування капітальних вкладень Київської облспоживспілки, які є коштами позивача. Оскільки в результаті проведення позивачем реконструкції будівель було створено нову річ, то касатор вважає, що саме у нього виникло право власності на цілісний майновий комплекс, що знаходиться на пл. Незалежності, 6 у м. Кагарлик.

Кагарлицьке районне споживче товариство проти касаційної скарги заперечує з підстав, що викладені у відзиві на касаційну скаргу, і просить суд залишити рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2009р. без змін, а касаційну скаргу Київської облспоживспілки без задоволення.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України Демченко С.Ф. від 29.07.2009р. змінено колегію суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого Шевчук С.Р., суддів Владимиренко С.В., Барицької Т.Л.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 16.07.2009р. по 30.07.2009р.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання господарським судом Київської області норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що правлінням Київської облспоживспілки було прийнято розпорядження про капітальний ремонт кафе "Колосок" в м. Кагарлик №16 від 13.03.1986р., згідно якої на капітальний ремонт кафе було передбачено витратити 42,94 тисячі крб. Правлінням Київської облспоживспілки №129-Л від 10.08.1987р. були також прийняті розпорядження про створення робочої комісії про приймання в експлуатацію ресторану "Колос" в м.Кагарлик та розпорядження №134-КС від 20.08.1987р. про створення державної комісії про приймання в експлуатацію ресторану "Колос".

Реконструйовані об’єкти нерухомого майна були введені у експлуатацію згідно Акту державної приймальної комісії по прийманню завершеного будівництвом об’єкта в експлуатацію від 1987р.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем було надано письмову заяву з проханням надати право на оформлення права власності на ресторан "Колос" та кафе "Колосок" зі спорудами, що знаходяться в м. Кагарлик та подано додаткові документи згідно діючих на той час вимог. Також до переліку документів було додано довідку про балансове перебування зазначених об"єктів на балансі районного споживчого товариства з моменту його державної реєстрації.

Розглянувши подані документи, орган місцевого самоврядування- Кагарлицька міська рада визнала їх достатніми для визнання права власності на об’єкти оспорювання достатніми та такими, що відповідають дійсності і надала дозвіл на виготовлення та отримання права власності на ресторан "Колос" і кафе "Колосок", які знаходяться в м. Кагарлик, про свідчить свідоцтво на право власності від 13.11.2002р. № 124 на нежитлове приміщення, яке розташоване по вул. Незалежності, 6 в м. Кагарлик.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розпорядження правління Київської облспоживспілки про реконструкцію нерухомості, утворення нею робочої та державної комісій з прийняття у експлуатацію реконструйованого нерухомого майна не є правовстановлюючими документами на спірне нерухоме майно та доказами, які підтверджують право власності або на підставі яких виникає право власності.

Згідно положень ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію", власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.

Тобто суб’єктами права власності на нерухоме майно можуть бути споживчі товариства та їх спілки.

Відповідно до п.4 "Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (n0001303-66) ", затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР від 31.01.1966 р., яка була чинною на момент введення у експлуатацію спірних об’єктів нерухомого майна у 1987р., реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селиш міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих. А згідно п. 7 цієї ж Інструкції встановлено, що реєстрація будинків та домоволодінь провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком N 1.

В п. 2.1. "Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02. 2002 р. N 7/5 (z0157-02) , який був чинним у 2002 році на момент оформлення права власності Кагарлицького районного споживчого товариства на спірне нерухоме майно, були передбачені аналогічні положення законодавства про те, що для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нього особі до БТІ необхідно подати правовстановлюючі документи на таке майно.

Серед правовстановлюючих документів, які передбачені вказаними вище нормативними актами, що діяли на момент введення будівель у експлуатацію після їх реконструкції та на дату фактичної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно, були відсутні такі документи, як рішення юридичної особи про капітальний ремонт нерухомого майна або про створення робочої комісії про приймання в експлуатацію нерухомого майна або про створення державної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту.

З огляду на вище викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що надані позивачем розпорядження правління Київської облспоживспілки №16 від 13.03.1986р., №129-Л від 10.08.1987р., №134-КС від 20.08.1987р. не є правовстановлюючими документами, які б могли підтвердити право власності позивача на спірне нерухоме майно.

Судом першої інстанції встановлено, що правовстановлюючим документом, який міг бути доказом здійснення позивачем реконструкції спірного нерухомого майна і виникнення у позивача права власності на нього, є Акт державної приймальної комісії про приймання нерухомого майна у експлуатацію.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що наданий позивачем Акт введення у експлуатацію нерухомого майна, у якому замовником реконструкції була вказана Київська облспоживспілка, містив підтертості у тому місці, де було вказано замовника будівельних робіт. Разом з тим, місцевим господарським судом було дано оцінку іншому такому ж Акту, який був наданий відповідачем, у якому замовником реконструкції ресторану було вказано Кагарлицьку райспоживспілку, а не позивача. А тому господарський суд Київської області взяв до уваги як належний доказ Акт державної приймальної комісії про приймання закінченого будівництвом об’єкту в експлуатацію, який був наданий відповідачем, оскільки у ньому були відсутні будь-які підтертості.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 111 -7 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час встановлення судом першої інстанції того, хто саме виступав замовником будівельних робіт, не було допущено порушень ст. 43 ГПК України, а в силу ст. 111 -7 ГПК України колегія суддів позбавлена можливості самостійно оцінювати зібрані судом попередньої інстанції докази. За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що Акт державної приймальної комісії про приймання закінченого будівництвом об’єкту в експлуатацію не може бути правовстановлюючим документом виникнення у позивача права власності на спірне нерухоме майно, оскільки замовником таких будівельних робіт був відповідач.

Крім того, як вбачається із положень пп. "ж" п. 2 Постанови Ради Міністрів СРСР, від 23.01.1981, № 105 (v0105400-81) "Про прийомку в експлуатацію завершених будівельних об'єктів" приймання в експлуатацію об’єктів виробничого призначення, збудованих на кошти міжгосподарських підприємств (організацій) в сільському господарстві, а також колгоспів здійснюється державними приймальними комісіями, призначеними в порядку, встановленому Радою Міністрів радянських республік, а об’єктів виробничого призначення, збудованих на кошти інших кооперативних та інших суспільних організацій, - державними приймальними комісіями, призначеними в порядку, встановленому центральними органами кооперативних та інших громадських організацій.

Судом першої інстанції було встановлено, що будівництво спірних об’єктів нерухомості здійснювалось за рахунок коштів суб’єктів споживчої кооперації, а тому приймання їх в експлуатацію відбувалось державними приймальними комісіями, які утворювались у порядку, встановленому центральним органом споживчої кооперації.

Пунктом 2 "Правил прийомки в експлуатацію після технічного переоснащення об’єктів виробничого призначення споживчої кооперації", затверджених постановою правління Центросоюзу від 18.08.1983р. №391 було встановлено, що в системі споживчої кооперації приймання в експлуатацію об’єктів виробничого призначення кошторисною вартістю від 0,05 до 0,5 млн. руб. здійснюється державними приймальними комісіями, призначеними правліннями республіканських, крайових та обласних споживчих спілок, а також правліннями споживчих спілок союзних республік, які не мають обласного поділу.

Таким чином, утворення і очолювання Київською облспоживспілкою державної приймальної комісії для прийняття в експлуатацію об’єкту нерухомого майна виробничого призначення, реконструкція якого відбувалась за кошти споживчої кооперації в сумі 42,94 тис. крб., було обов’язком позивача не залежно від того, хто саме із споживчих товариств будував такий об’єкт. Тобто, факт утворення і очолювання представником позивача державної приймальної комісії при введенні в експлуатацію спірного нерухомого майна не може бути беззаперечним підтвердженням того, що Київська облспоживспілка була замовником такої реконструкції.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що проведення Кагарлицькою райспоживспілкою реконструкції спірних об’єктів нерухомого майна за рахунок коштів фонду фінансування капітальних вкладень Київської облспоживспілки, свідчить про виникнення права власності на це нерухоме майно у райспоживспілки.

Відповідно до п.п. "б" п. 10 "Положення про фонд фінансування капітальних вкладень в споживчій кооперації", що було затверджене постановою правління Центроспілки від 28.12.1967р. (яке було чинним на момент будівництва об’єктів нерухомості), кошти фонду фінансування капітальних вкладень, що централізуються у споживчих спілках, використовуються облспоживспілками, зокрема, на безповоротне фінансування капітальних вкладень споживчих товариств та райспоживспілок в сумах, яких не вистачає, з урахуванням коштів, що централізуються в райспоживспілках, а також нецентралізованих коштів.

Таким чином, використання райспоживспілкою, як замовником реконструкції спірних об’єктів нерухомого майна, коштів фонду фінансування капітальних вкладень Київської облспоживспілки, свідчить про надання позивачем коштів райспоживспілці на безповоротній основі. Тобто, реконструйоване нерухоме майно не могло перейти у власність Київської облспоживспілки, оскільки безповоротне надання коштів не передбачає отримання якихось вигод від використання таких коштів іншою особою, якій вони були надані. Відтак, судом першої інстанції було правильно встановлено те, що право власності на спірне нерухоме майно в результаті його капітальної реконструкції виникло у Кагарлицької райспоживспілки.

Інші доводи скаржника, що викладені у його касаційній скарзі, зводяться до оцінки доказів, а не до оцінки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до положень ст. 111 -7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, доводи Київської облспоживспілки з оцінки доказів та надані касатором додаткові докази не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції до уваги, з огляду на імперативні приписи процесуального закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарським судом Київської області не досліджувались інші докази, які б могли підтвердити набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

За таких умов, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд повно встановив обставини справи і правильно вирішив спір по суті, відмовивши позивачу у задоволенні його позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 -10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції було вирішено справу у відповідності до норм матеріального та процесуального права, то у суду касаційної інстанції відсутні передбачені ст. 111 -10 ГПК України підстави для скасування рішення господарського суду Київської області від 03.02.2009р. у справі №4/189-08.