Справа № 1490/5590/12 22.01.2013 22.01.2013
Справа № 22ц/784/127/13 Суддя по 1 інстанції -Притуляк І.О.
Категорія 27 Доповідач апеляційного суду -Шолох З.Л.
Апеляційний суд Миколаївської області
Рішення
Іменем України
22 січня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів -Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,
при секретарі судового засідання -Дубовій К.В.,
за участю:
- представника позивача - Банка - Наріжної К.С.,
- відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_4
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 листопада 2012 року у справі за
позовом
публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки,
та за позовом
ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_3, треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 та приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»(далі -Банк ) звернулося з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит»(правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит в сумі 34 000 доларів США під 14 % річних строком до 26 вересня 2022 року.
На забезпечення вказаного кредитного договору, 27 вересня 2007 року з ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, яким вона передала в іпотеку Банка двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, заставною вартістю 214 625 грн.
В серпні 2012 року, уточнюючи позовні вимоги та посилаючись на невиконання позичальником свого зобов'язання, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, яка утворилася станом на 19 серпня 2010 року в сумі 36 428,63 дол. США, що еквівалентно 391 834,68 грн., шляхом проведення публічних торгів за початковою ціною, яка зазначена в договорі іпотеки.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 серпня 2012 року в якості співвідповідача до участі у справі залучено ОСОБА_4
В серпні 2012 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Банку та ОСОБА_3 про визнання недійсним вищезазначеного договору іпотеки.
В обгрунтування позову ОСОБА_4 посилався на те, що квартира, передана ОСОБА_3 в іпотеку без його згоди, є об'єктом права спільної сумісної власності чоловіка і жінки, які не перебувають шлюбі між собою.
Вказував, що зазначене встановлено рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2012 року, яке набрало законної сили 3 липня 2012 року, та яким за ним визнано право власності на Ѕ частину спірної квартири. Державна реєстрація права власності на Ѕ частину належної йому квартири проведена 25 липня 2012 року.
Посилаючись на викладені обставини та порушення вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України при укладенні іпотечного договору, позивач просив визнати його недійсним.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2012 року позовна заява Банка та ОСОБА_4 об'єднані в одне провадження.
рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 листопада 2012 року позов Банка задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27 вересня 2007 року, укладеним між Банком та ОСОБА_3 на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості станом на 19 серпня 2010 року в сумі 36 428,63 дол. США, що еквівалентно 395 076,81 грн., яка утворилася за кредитним договором, укладеним 27 вересня 2007 року між Банком та ОСОБА_5
Зазначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 214 625 грн., зазначеною як заставна вартість квартири в договорі іпотеки.
Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Банку та задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 572 ЦК України та ч.1 ст. 33, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема й за рішенням суду.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 27 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит в сумі 34 000 доларів США під 14 % річних строком до 26 вересня 2022 року.
На забезпечення вказаного кредитного договору, 27 вересня 2007 року з ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського округу ОСОБА_6, яким іпотекодавець передала в іпотеку Банка двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,8 кв. м, житловою 29,1 кв.м., заставною вартістю 214 625 грн. В цей же день нотаріусом накладена заборона на її відчуження.
Право власності на цю квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 25 грудня 2003 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7
При посвідченні іпотечного договору іпотекодавець підтвердила, що вказане нерухоме майно належить їй на праві особистої приватної власності й права третіх осіб на це майно відсутні (пункт 6 іпотечного договору).
Цим договором також передбачено, що іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником будь-яких умов основного зобов'язання (пункт 8.4).
Судом встановлено, що зобов'язання позичальником не виконується з 2009 року, заборгованість за кредитним договором станом на 19 серпня 2010 року становить 36 428,63 дол. США, із яких: 30 838,68 дол. - заборгованість за кредитом і 5 589,95 дол. заборгованість по відсоткам, а також 103 902,77 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредитних коштів за період з 21 січня 2009 року по 18 серпня 2010 року. А загальний розмір заборгованості у гривневому еквіваленті становить 395 076,81 грн., виходячи із офіційного курсу НБУ станом на 9 листопада 2012 року 1 дол. США = 7,993 грн.
Письмова вимога про усунення порушення, пред'явлена позичальнику та іпотекодавцю 22 квітня 2009 року, залишена без задоволення (а.с.9).
Частиною 1 ст. 35 Закону передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень і попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч.2 ст. 35 Закону).
Судом також встановлено, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2011 року, яке набрало законної сили 23 травня 2011 року, задоволено позов ОСОБА_4 та встановлено факт перебування його у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 з 26 січня 2003 року та по теперішній час, як зазначено в рішенні (а.с.141).
Наступним рішенням того ж суду від 22 червня 2012 року, яке набрало законної сили 3 липня 2012 року, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл майна й визнано за ним право власності на Ѕ частину спірної квартири, яка перебуває в іпотеці Банка. Право власності ОСОБА_4 на Ѕ частку квартири 25 липня 2012 року зареєстровано в Миколаївському МБТІ (а.с. 108-109).
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору, суд першої інстанції правомірно виходив з положень ст.23 Закону про те, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Посилання ОСОБА_4 на недійсність договору іпотеки, оскільки він як співвласник спірного нерухомого майна не надавав своєї згоди на укладення цього договору, є необґрунтованою, оскільки на момент укладення договору іпотеки власником нерухомого майна була лише ОСОБА_3
При цьому, суд першої інстанції вірно виходив з того, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'ю та встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі ст. 74 СК України пов'язується з набранням законної сили рішенням суду, яким такі юридичні факти встановлені. А такі факти встановлені лише у 2011 - 2012 роках.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 7 листопада 2011 року у справі № 6-44цс/11 та від 16 травня 2012 року № 6-36 цс/12, що згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
З врахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано звернув стягнення на нерухоме іпотечне майно шляхом його продажу з публічних торгів, що узгоджується з вимогами ст. ст. 38-39 Закону.
Разом з тим, визначаючи початкову ціну продажу майна у розмірі її заставної вартості, суд першої інстанції жодним чином її не обґрунтував.
Тоді як, у відповідності зі ст. 38 Закону, ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою іпотекодавця та іпотекодержателя або на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
На зазначене не звернув уваги суд першої інстанції, в зв'язку з чим допустив помилку при визначенні початкової ціни продажу предмета іпотеки, тому рішення районного суду в цій частині підлягає зміні на підставі п. 1 ч.1 ст. 309 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 листопада 2012 року змінити в частині визначення початкової ціни продажу предмету іпотеки з публічних торгів, зазначивши в резолютивній частині рішення про продаж предмету іпотеки з публічних торгів за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді