У серпні 2002р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним договору №9 та додаткових угод до нього від 26.06.1995р., укладених з закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" та виробничим об'єднанням "Павлоградський хімічний завод" як таких, що не відповідають вимогам закону на підставі ст. 48 ЦК УРСР. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір та додаткові угоди до нього від імені ЗАТ КБ "ПриватБанк" підписані не головою правління Тігіпко С.Л., про що зазначено безпосередньо в договорі та додаткових угодах, а іншими особами, які не мали повноважень на право підписання.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2005р. у даній справі залучено до участі у справі в якості другого відповідача Виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод".

Справа розглядалась судами неодноразово.

19.03.2008р. під час нового розгляду справи позивачем подана до суду заява про доповнення підстав позову, в якій в обгрунтування недійсності спірного договору та додаткових угод до нього позивач, пославшись на ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність", вказав, що спірна угода та додаткові угоди до неї не відносяться не до однієї із перелічених у даній нормі Закону операцій, які дозволені до здійснення банками, тому укладення цих угод між відповідачами є порушенням вимог ст.3 вказаного Закону, і тому до неї мають застосовуватися наслідки, передбачені ст. 48 ЦК УРСР. Із зазначенням, при цьому, що предмет позову позивач залишає незмінним, але вважає, що позов має бути задоволеним, як з підстав зазначених у первісному позові, так і з підстав, що викладені додатково у цій заяві.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2008р. у справі №18/140-08(8/24-08(7-Н30/1)) (суддя Петрова В.І.) визнано недійсним договір №9 та додаткові угоди до нього від 26.06.1995р., укладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" з закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" та виробничим об'єднанням "Павлоградський хімічний завод". Стягнуто з Закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" судові витрати у розмірі: 42,5грн. держмита та 59грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Державного підприємства Науково-виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" судові витрати у розмірі: 42,5грн. держмита та 59грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2009р. у справі №18/140-08(8/24-08(7-Н30/1)) (колегія суддів у складі головуючого судді Кузнецової І.Л., суддів Верхогляд Т.А., Сизько І.А.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2008р. у справі №18/140-08(8/24-08(7-Н30/1)) скасовано, у позові відмовлено, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" на користь державного підприємства "Наукове-виробниче підприємство "Павлоградський хімічний завод" 42,5грн. держмита за апеляційною скаргою, видачу наказу доручено господарському суду Дніпропетровської області.

Не погодившись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2009р. та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2008р. у даній справі.

Заступником прокурора Дніпропетровської області подано до Вищого господарського суду України заперечення на касаційну скаргу, із зазначенням, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а касаційна скарга –такою, що не підлягає задоволенню у зв’язку з безпідставністю наведених в ній доводів.

Відзиви згідно статті 111-2 ГПК України на касаційну скаргу відповідачами суду касаційної інстанції надані не були, що не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту в касаційному порядку.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заперечення на неї, заслухавши суддю-доповідача, прокурора, присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963р. (чинної на момент укладення договору з додатковими угодами до нього) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.1991р. (чинної на момент укладення договору з додатковими угодами до нього) банки можуть виконати лише такі операції: 1) залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів; 2) здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування; 3) ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; 4) фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; 5) випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо); 6) купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними; 7) видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі; 8) придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); 9) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг); 10) купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах; 11) купівля і продаж в Україні і за кордоном банківських металів; 12) залучення і розміщення дорогоцінних металів (в тому числі банківських металів) на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики; 13) довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та інші) за дорученням клієнтів; 14) надання консультаційних послуг; 15) проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням Національного банку України; 16) здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України. Операції, передбачені цією статтею, проводяться в грошових одиницях, що знаходяться в обігу на території України, в порядку, встановленому Національним банком України. Банки здійснюють операції, передбачені цією статтею, у межах, встановлених їх статутами. Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування. Комерційний банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 10 відсотків власного статутного фонду (це обмеження не поширюється на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують операції, передбачені цією статтею). Здійснення операцій, передбачених пунктами 1, 2, 3, 11 цієї статті, крім банків, іншими юридичними особами забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України.

У відповідності до ст.ст. 197, 198 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963р. (чинної на момент укладення договору з додатковими угодами до нього) уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання. Кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про право вимоги. Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.

З аналізу приписів наведених норм матеріального права слідує, що уступка вимоги кредитором іншій особі є одним із випадків заміни осіб у зобов'язаннях. Наслідки заміни осіб у зобов'язаннях полягають у тому, що первісний кредитор перестає бути учасником зобов'язання, замість нього в зобов'язання вступає нова особа, змінюється суб'єктивний склад зобов'язання, а зміст його залишається тим самим. Внаслідок уступки вимоги до нового кредитора від первісного переходить право в повному обсязі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.06.1995р. Комерційний банк "ПриватБанк" (правонаступником якого є ЗАТ КБ "Приватбанк"), Товариство з обмеженою відповідальністю будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" та Виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" уклали договір №9 про уступку права вимоги, на підставі п.1 якого, згідно ст. 197 ЦК України, Комерційний банк "ПриватБанк" відступив Товариству з обмеженою відповідальністю будівельно-промисловій компанії "Приват-Інвестор" право вимоги до Виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод" за кредитними договорами: №239 від 15.08.1994р., №242 від 17.08.1994р., №291 від 20.09.1994р., №341 від 13.10.1994р., №346 від 18.10.1994р., №364 від 14.11.1994р., договорами на овердрафтове обслуговування: №001 від 24.11.1994р., №002 від 16.12.1994р. та договором на факторингове обслуговування №008 від 26.01.1995р., між Комерційним банком "ПриватБанк" та Виробничим об'єднанням "Павлоградський хімічний завод", а Товариство з обмеженою відповідальністю будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" прийняло право вимоги в повному обсязі.

Як зазначено судом апеляційної інстанції, пунктом 2 цього договору на банк також покладено обов’язок щодо передачі товариству документів, які засвідчують його право вимоги до заводу.

Попередніми судовими інстанціями також встановлено, що 26.06.1995р. Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариство з обмеженою відповідальністю будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" уклали дві додаткові угоди до цього договору, за однією з яких додатково передано право вимоги до Виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод" за кредитними договорами №175 від 30.05.1994р. та №300273802 від 06.02.1995р., а за іншою - викладено в новій редакції пункт 1 договору, яким визначалося за якими угодами передано Товариству з обмеженою відповідальністю будівельно-промисловій компанії "Приват-Інвестор" право вимоги до Виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод", а саме: за кредитними договорами: №239 від 15.08.1994р., №242 від 17.08.1994р., №291 від 20.09.1994р., №341 від 13.10.1994р., №346 від 18.10.1994р., №364 від 14.11.1994р., договорами на овердрафтове обслуговування: №001 від 24.11.1994р., №002 від 16.12.1994р. та договором на факторингове обслуговування №008 від 26.01.1995р., а також доповнено пунктом 2 договір уступки права вимоги, за яким в рахунок виконання зобов'язань перед Комерційним банком "ПриватБанк" (первісний кредитор) Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" (новий кредитор) зобов'язується перерахувати Банку - 475928812500крб., що еквівалентно 3293625 дол. США за курсом придбання клірингової палати "Експрес" (114500) на 26.06.1995р., даний договір також доповнено пунктом, що він вступає в силу з 26.12.1995р.

Місцевий господарський суд, пославшись на положення ст.ст. 197, 198 ЦК УРСР, Закон України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , без зазначення порушеної норми цього закону при укладенні спірного договору, зазначив, що "банк не міг за спірним договором відступити товариству право вимоги до Виробничого Об'єднання "Павлоградський хімічний завод" за кредитними договорами в повному обсязі, оскільки така угода суперечила б закону", визнав внаслідок цього недійсним спірний договір та додаткові угоди до нього без зазначення норми матеріального права, якою встановлено визнання недійсним договору та на підставі викладеного припущення.

Водночас встановивши, що за додатковою угодою до договору про уступку права вимоги №9 від 26.06.1995р. Товариство (новий кредитор) в рахунок виконання зобов'язання перед Банком (первісний кредитор) зобов'язується перерахувати в Банк суму в розмірі 475928812500крб., що еквівалентно 3293625дол. США, суд першої інстанції дійшов висновку, що "спірний договір містить пункт, який встановлює зобов'язання нового кредитора щодо первісного, такі, як повернути первісному кредитору витребувані від боржника кошти", із зазначенням, що "за первісним кредитором залишився певний обсяг прав стосовно боржника, чому підтвердженням є листування ЗАТ КБ "ПриватБанк" до Національного космічного агентства України, ВО "Павлоградський хімічний завод", ТОВ "Приват-Інвестор" та графік погашення заборгованості ВО "Павлоградський хімічний завод" перед ТОВ "БПК "Приват-Інвестор", затверджений, як стверджує відповідач 2, ЗАТ КБ "ПриватБанк".

Поряд з цим, пославшись на приписи статей 29, 62, 63 ЦК УРСР, положення п.9.4.4 Статуту КБ "ПриватБанк", за яким голова правління банку укладає угоди, підписує контракти й надає довіреності, місцевий господарський суд без з'ясування всупереч положень ст. 111-12 ГПК України обставин вказаних Вищим господарським судом України в постанові від 29.11.2007р. у даній справі при її попередньому розгляді щодо схвалення договору та додаткових угод до нього відповідачем-1 та без надання належної правової оцінки наданому відповідачем-1 поясненню (т.6 а.с.45) на виконання вказаної постанови Вищого господарського суду України, зазначив, що "надані докази щодо схвалення договору та додаткових угод до нього не є належними та допустимими доказами факту наступного схвалення договору уступки вимоги №9 юридичною особою ЗАТ КБ "ПриватБанк", оскільки позивач і відповідач-1 стверджують, а відповідач-2 не спростовує, що в осіб, які підписували документи у якості подальшого схвалення спірної угоди, були права на підписання договорів від імені банку", тоді як позивач при новому розгляді даної справи не відмовився від підстав визнання недійсним спірного договору та додаткових угод до нього, наведених у позові, а виклав й додаткові підстави для визнання недійсними цього договору з додатковими угодами до нього.

Натомість суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційне провадження, встановив, що з боку КБ "ПриватБанк" договір та додаткові угоди до нього укладені головою правління Тигіпко Сергієм Леонідовичем, що діє на підставі Статуту. Між тим, апеляційним господарським судом з висновку криміналістичної судово-почеркознавчої експертизи №123 від 07.07.2006р. зазначено, що підпис-оригінал від імені Тигіпка Сергія Леонідовича, зображення якого виконано за допомогою друкуючого пристрою, в договорі №9 уступки права вимоги від 26.06.1995р. в графі "Банк", двох додаткових угодах від 26.06.1995р. в графах "Банк", виконаний не Тигіпко Сергієм Леонідовичем, а іншою особою.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції зазначено, що 08.01.1998р. КБ "ПриватБанк", ТОВ "Приват-Інвестор" та ВО "Павлоградський хімічний завод" відповідно до договору №9 від 26.06.1995р. складено графік погашення Державним підприємством "Науково-виробниче об’єднання "Павлоградський хімічний завод" заборгованості перед ТОВ "Приват-Інвестор" у сумі 2757184грн. протягом лютого-грудня 1998р. шляхом помісячної сплати грошових сум, узгоджених цими сторонами в даному графіку, підписаному заступником голови правління банку Пікушем Ю.П. та затвердженому головою правління Дубілетом О.В., які станом на момент підписання цього графіку працювали на посадах, відповідно, заступника голови правління та голови правління банку, що підтверджується наказом КБ "ПриватБанк" №6 від 23.05.1997р. та протоколом зборів засновників КБ "ПриватБанк" №6 від 23.05.1997р., вказав, що ці документи наявні в матеріали справи (т.6 а.с.47-48), тоді як матеріали справи, вказані судом апеляційної інстанції (т.6 а.с.48), містять інший документ, ніж зазначений апеляційним господарським судом. При цьому, судом апеляційної інстанції всупереч вимог ст. 111-12 ГПК України та ст. 43 ГПК України не надано оцінки поясненням банку (т.6 а.с.45) відносно обставин, про необхідність з'ясування яких було вказано судом касаційної інстанції при попередньому розгляді справи у наведеній постанові.

Разом з тим, апеляційним господарським судом зі статуту КБ "ПриватБанк", затвердженого в Національному банку України 19.03.1992р., реєстр. №92, з’ясовано, що голова правління банку на підставі статуту керує всією діяльністю банку згідно з повноваженнями, наданими йому загальними зборами засновників і укладеним контрактом. При цьому, судом апеляційної інстанції не з’ясовано та не надано оцінки повноваженням голови правління банку вищезазначеними загальними зборами засновників і укладеним з ним контрактом на момент спірних правовідносин, без витребування та надання оцінки зазначеним документам всупереч ст.ст. 43, 101 ГПК України.

Водночас, судом апеляційної інстанції вказано, що 09.01.2002р. ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" та КБ "ПриватБанк" звернулися до Національного космічного агентства України, до сфери управління якого входить ДП "ВО "Павлоградський хімічний завод" згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.11.2001р. №555-р (555-2001-р) та безпосередньо до заводу з листом №20.1.3.2/10 (підписаним від імені КБ "ПриватБанк" головою правління Дубілетом О.В., який згідно витягу з протоколу засновників №6 від 23.05.1997р. станом на день звернення з даним листом працював на вказаній посаді), з повідомленням Агентства про кредиторську заборгованість ВО "Павлоградський хімічний завод" перед ТОВ "БПК "Приват-Інвестор", питання щодо погашення якої на момент звернення не врегульовано.

При цьому, апеляційним господарським судом з цього листа зазначено про наявність в ньому посилань на укладення 26.06.1995р. договору про уступку права вимоги №9, додаткових угод до нього з визначенням вартості договору в сумі 3293625дол. США, та погашення в процесі виконання цього договору кредитів і процентів по 10-ти кредитних договорах та договору на факторингове обслуговування, про перерахування ВО "Павлоградський хімічний завод" ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" у період з 11.02.1997р. по 06.04.1998р. за договором №9 грошових коштів в сумі 1440125,49грн. та погашення траншу за цим договором 26.06.1997р. в сумі 4250288,12грн. товариством за рахунок кредиту, наданого йому банком, на підставі кредитного договору №П082Г від 26.06.1997р., та про виконання в повному обсязі товариством зобов’язань за договором №9 перед банком.

Водночас судом апеляційної інстанції з цього листа також зазначено, що 09.01.1998р. між банком, товариством та заводом підписано графік погашення заборгованості по договору №9 та останнім не виконано зобов’язань по остаточному погашенню заборгованості за цим графіком в грудні 1998р., товариством виставлено заводу претензії по десяти кредитних договорах і договору на факторингове обслуговування та направлення банком в липні 2000р. на адресу заводу розрахунку відповідної заборгованості, банком прийнято рішення про видачу заводу кредиту, за рахунок якого мав бути погашений кредит по договору №П082Г від 26.06.1997р. з ТОВ "БПК "Приват-Інвест", поновлено заходи по видачі кредиту заводу в липні 2001р. та не проведено запропоновані з боку заводу заходи, вказуючи, що ці обставини дають підстави вважати заборгованість заводу перед банком по 11-ти кредитних договорах не погашеною.

З вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактично в цьому листі зазначено про заборгованість перед КБ "ПриватБанк", що виникла внаслідок невиконання зобов’язань по поверненню кредиту за договором №П082Г від 26.06.1997р. з ТОВ "БПК "Приват-Інвестор", погашення якого мало відбуватися за рахунок коштів, що підлягали сплаті товариству ВО "Павлоградський хімічний завод" на підставі спірного договору.

Пославшись на положення ч.1 ст. 29, ст.ст. 48, 63 Цивільного кодексу УРСР, суд апеляційної інстанції зазначив, що участь КБ "ПриватБанк" у складенні графіку погашення заборгованості ВО "Павлоградський хімічний завод" перед ТОВ "Приват-Інвестор" згідно з договором №9 від 26.06.1995р., підписання даного графіку заступником голови правління КБ "ПриватБанк" та затвердження його безпосередньо головою правління КБ "ПриватБанк", тобто органом банку як юридичної особи, а також направлення банком і ТОВ "Приват-Інвестор" на адресу Національного космічного агентства України та ВО"Павлоградський хімічний завод" листа №20.1.3.2/10, у тому числі, і з посиланнями на укладення договору №9 від 26.06.1995р., додаткових угод до нього та на виконання зобов’язань перед банком за цим договором з боку ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" в повному обсязі свідчать про визнання та підтвердження банком укладення та наявності оспорюваного договору з додатковими угодами до нього.

При цьому, апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції, що зазначені документи є неналежними та недопустимими доказами наступного схвалення спірного договору та додаткових угод до нього. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведеними діями КБ "ПриватБанк" фактично схвалив договір про уступку права вимоги та додаткові угоди до нього, внаслідок чого підстави для визнання такого договору недійсним у зв’язку з укладенням неуповноваженою особою відсутні.

Водночас посилання ДП "Науково-виробниче об’єднання "Павлоградський хімічний завод" на листи КБ "ПриватБанк" №922 від 26.06.1995р. та №1-1/2-405 від 07.10.1997р. як на докази схвалення договору, судом апеляційної інстанції не прийняті до уваги, стверджуючи з аналізу положень ст. 63 ЦК УРСР, що схвалення угоди робить її дійсною тільки при умові, коли таке схвалення було подальшим, тоді як "лист №922 датовано 26.06.2005р.", тобто днем укладення спірного договору та додаткових угод до нього, а в листі №1-1/2-405 від 07.10.1997р. повідомляється про укладення додаткової угоди до договору та про надання цієї угоди як додатку до листа.

При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідний факт в установленому порядку документально не підтверджено, а доводи заводу про направлення цим листом угоди від 26.06.1995р. носять припустимий характер.

Крім того, судом апеляційної інстанції передчасно зазначено, що меморіальні ордери та платіжні доручення про оплату товариством та заводом коштів за договором також не є належними доказами схвалення договору уступки вимоги, із посиланням на відсутність в копіях цих документів підписів відповідальних посадових осіб, відміток банківської установи про проведення відповідної операції, незасвідчених виписками такої установи, без витребування оригіналів цих платіжних документів та надання їм належної правової оцінки у відповідності до положень ст.ст. 43, 101 ГПК України з урахуванням приписів Положення Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" від 24.05.1993р. №22001/116 (чинної на момент укладення спірного договору з додатковими угодами до нього), тоді як судом касаційної інстанції при попередньому розгляді даної справи вказано про необхідність з'ясування наведених в постанові відповідних обставин.

Врахувавши вищевикладене, положення ст.ст. 151, 197, 198 ЦК УРСР, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в договорі уступки права вимоги, укладеному банком та товариством, відбулася заміна первісного кредитора на нового кредитора, в результаті якої новий кредитор отримав право вимоги до боржника грошових коштів у даному конкретному виді зобов’язання, а не право надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції вказано, що місцевий господарський суд в обґрунтування визнання недійсним спірного договору, з врахуванням положень ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення договору) та визначення банку як кредитної установи, послався на неможливість відступлення товариству права вимоги до заводу за кредитними договорами, оскільки юридична особа, яка не має статусу фінансової установи, не може надавати грошові кошти іншій особі на умовах позики зі сплатою відсотків.

Натомість апеляційний господарський суд зазначив, що встановлений ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" перелік операцій, які дозволяється здійснювати банкам, не містить заборони щодо укладення банками договору уступки права вимоги згідно з цивільним законодавством України та взагалі не обмежує реалізацію ними своїх прав та обов'язків на підставі такого законодавства.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції, не погодившись з висновком суду першої інстанції про невідповідність договору уступки права вимоги №9 від 26.06.1995р. та додаткових угод до нього вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , скасував прийняте у справі рішення суду першої інстанції з одночасним прийняттям нового рішення щодо відмови у задоволенні позову.

Однак, місцевий господарський суд, визнавши недійсним спірний договір з додатковими угодами до нього, а суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про відмову позивачу у задоволенні позову, встановивши, що за спірним договором передано право вимоги до відповідача-2, як за кредитними договорами, так і за договором на факторингове обслуговування та договорами на овердрафтове обслуговування, всупереч положень ст. 43 ГПК України не з'ясували відповідності ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.1991р. (чинної на момент укладення договору з додатковими угодами до нього) вказаної уступки права вимоги відповідачем-1 позивачу за договорами на овердрафтове обслуговування та договором на факторингове обслуговування, тоді як позивач в заяві про доповнення підстав позову обґрунтовував недійсність на підставі ст. 48 ЦК УРСР спірного договору та додаткових угод до нього вказаній нормі закону.

При цьому, судами попередніх інстанцій при розгляді заявлених позовних вимог щодо визнання недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР договору про уступку права вимоги з додатковими угодами до нього всупереч положень ст. 43 ГПК України не з’ясовано, чи не суперечить вимогам ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.1991р. (чинної на момент укладення спірного договору з додатковими угодами до нього) здійснена заміна відповідача-1 позивачем у зобов’язаннях за кредитними договорами, за договорами на овердрафтове та факторингове обслуговування.

Водночас, суд першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення щодо визнання недійсним договору з додатковими угодами до нього, не вказав норми матеріального права, якою визначені підстави для визнання його недійсним, та не вказав, на підставі якої норми матеріального права суд дійшов висновку про визнання його недійсним, й не зазначив норми закону, якій спірний договір з додатковими угодами до нього суперечить за наслідками розгляду заявлених позовних вимог.

В порушення ст. 111-12 ГПК України, в якій встановлена обов’язковість вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції, для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суди при прийнятті рішення та постанови у даній справі при новому розгляді, не з'ясували зазначені судом касаційної інстанції обставини, не надали їм належної правової оцінки, внаслідок чого дійшли передчасних висновків щодо заявлених позовних вимог, тоді як у заяві про доповнення підстав позову позивач вказав, що предмет позову залишає незмінним, але вважає, що позов має бути задоволеним, як з підстав зазначених у первісному позові, так і з підстав, що викладені додатково у цій заяві.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, в порушення ст.ст. 38, 43 ГПК України, не встановили істотні обставини у даній справі для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Враховуючи, що рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, які мають істотний значення на правильність застосування норм матеріального права, не з’ясовані, рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати вищенаведене, повно та всебічно з'ясувати усі суттєві обставини справи, надати належну оцінку зібраним доказам та постановити законне й обґрунтоване рішення, оскільки рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини справи, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.