ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2009 р.
№ 9/97-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Кота О.В.
Суддів
Шевчук С.Р. (доповідач) Владимиренко С.В.
розглянувши касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе"
на рішення
господарського суду Сумської області від 29.04.2009р.
у справі
№9/97-09
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе"
до
Відкритого акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М.Кузьміна
про
визнання договору недійсним
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з?явились
- відповідача: не з?явились
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" звернулось до господарського суду з позовом про визнання договору від 13.02.2008 року № 4/53, укладеного з Відкритим акціонерним товариством "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М.Кузьміна недійсним.
Рішенням господарського суду Сумської області від 29.04.2009р. (суддя Лущик М.С.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та передати справу на новий розгляд.
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.
Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Місцевим господарським судом встановлено, що 13.02.2008р. між сторонами у справі укладено договір №4/53 на переробку давальницької сировини, згідно умов якого виконавець –позивач у справі, зобов'язався провести перекув злитків з наступною попередньою механічною обробкою, виготовить заготовки колового сечіння, вказаних в доданих до договору специфікаціях, із злитків замовника –відповідача у справі, які належать йому на праві власності та передати готову продукцію у власність замовника, а замовник, в свою чергу, зобов'язався передати давальницьку сировину виконавцю, прийняти та оплатити готову продукцію на умовах, в порядку та в строки, вказані в договорі.
Втім, вважаючи, що даний договір не відповідає вимогам чинного законодавства позивач звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним, оскільки в порушення вимог ст. ст. 628, ч.1 п.2 ст. 638, ст. 840 та ст. 843 ЦК України ціна договору не включає в себе відшкодування понесених позивачем витрат пов’язаних із збиранням і зберіганням залишків давальницької сировини, договір не містить умов по відшкодуванню відповідачем витрат по збиранню і зберіганню відходів давальницької сировини та порядку і строків повернення відходів давальницької сировини.
Крім цього, на думку позивача, договір підписано особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а визначення в п.6.2. договору пені в розмірі 0,2% суперечить вимогам ч.1 ст. 231 ГК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що жодна із зазначених позивачем статей ЦК України (435-15) не передбачає необхідною умовою договору підряду положення щодо витрат на збирання та зберігання залишків давальницької сировини, а отже відсутні передбачені законом підстави для визнання оспореного договору недійсним.
Як зазначив суд першої інстанції, визначення поняття "давальницька сировина" є у декількох нормативно правових актах України, як то: Декрет КМУ "Про акцизний збір" від 26.12.92р. № 18-92 (18-92) - давальницька сировина - це сировина, яка є власністю одного суб'єкта підприємницької дальності (замовника) і передається іншому суб'єкту підприємницької діяльності (виробнику) для виготовлення підакцизних товарів (продукції) без переходу права власності на таку сировину), згідно Наказу Державної податкової адміністрації "Про затвердження податкового роз'яснення від 28.08.01р. № 337 (z0759-01) давальницька сировина - це сировина (матеріали напівфабрикати, комплектуючі, енергоносії та ін.), яку надано замовником (власником) виробникові (переробникові) та прийняту останнім для переробки, обробки, збагачення чи використання без отримання права власності на неї та без оплати її вартості. Передана сировина після переробки передається замовнику або іншій особі в іншому якісному стані та ін.
Тобто давальницька сировина, яка належить на праві приватної власності замовнику, передається на переробку до виконавця, а після виконання робіт готова продукція та усі залишки давальницької сировини, що залишаються після перероблення у виконавця, підлягають поверненню до замовника.
Відтак, суд дійшов висновку, що відсутність у договорі положень про порядок та строки повернення відходів давальницької сировини ніяким чином не суперечить вимогам ч. 2 ст. 840 ЦК України (якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишків та основних відходів,...) та ч. 3 ст. 843 ЦК України (ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану роботу), оскільки, по-перше, норми витрат давальницької сировини було погоджено між сторонами шляхом підписання Протоколу № 1420-08 (п.4 додатку № 1 від 17.04.08г.), відповідно до якого сторони визначили норми витрат сировини під час обробки металу; по-друге, частина 3 ст. 843 ЦК України не містить жодного посилання на необхідність визначення у договорі підряду витрат підрядника на зберігання відходів. Усі залишки та відходи давальницької сировини після переробки підлягають поверненню замовнику разом з виготовленою продукцією або на запит замовника, так як право власності на давальницьку сировини та вироблену з неї продукцію та всі залишки не переходить до переробника.
В даному ж випадку, позивачем фактично розмежовуються поняття залишків та відходів давальницької сировини, що не відповідає вищезазначеним нормам.
Також, як зазначив місцевий господарський суд, не знайшло свого підтвердження посилання позивача на те, що договір суперечить вимогам ч. 1 ст. 231 ГК України та положенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (543/96-ВР) , оскільки текст договору № 4/53 (який в подальшому було підписано сторонами) було запропоновано самим позивачем - ВАТ "СМНВО ім.М.В. Фрунзе", тобто позивач самостійно визначив саме такий розмір пені, що не протирічить нормам Цивільного кодексу України (435-15) щодо свободи умов договору.
До того ж, ст. 217 ЦК України передбачає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Пункт 6.2 договору не впливає на чинність всього договору № 4/53, оскільки, по-перше, така редакція була запропонована самим позивачем, по-друге, розмір штрафних санкцій ніяким чином не вплинув на виконання сторонами своїх обов'язків.
Судом попередньої інстанції безпідставним визнано і посилання позивача на те, що спірний договір було підписано особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме: спірний договір було підписано з боку відповідача не Генеральним директором відповідача Панченком А.І., а іншою –третьою особою, не уповноваженою на його підписання, оскільки відповідно до ст. 92 ЦК України, у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Оспорений договір було скріплено оригіналом печатки підприємства, що є свідченням його дійсності, оскільки згідно до ч.2 ст. 207 ЦК України підпис на правочині, який вчиняє юридична особа, скріплюється печаткою, а відтак печатка є підтвердженням підпису, що проставляється на документі.
За таких обставин місцевий господарський суд, дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, а тому відмовив в задоволенні позову.
При цьому судом першої інстанції враховано, що спірний договір № 4/53 було повністю виконано позивачем і на момент виконання умов договору ніяких зауважень з боку позивача не було, як не було ніяких вимог про недотримання закону і при укладенні договору № 4/53 та вимог про його розірвання, що також опосередковано свідчить про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час встановлення судом першої інстанції того, чи є підстави для визнання оспореного договору на переробку давальницької сировини недійсним, не було допущено порушень ст. 43 ГПК України та оскільки в силу ст. 111 -7 ГПК України колегія суддів позбавлена можливості самостійно оцінювати зібрані судом попередньої інстанції докази погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що спірний договір №4/53 від 13.02.2008р. укладений з додержанням усіх вимог закону, необхідних для чинності правочину.
Щодо доводів касаційної скарги позивача, то вони не спростовують вказаних висновків суду, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 29.04.2009р. у справі №9/97-09 залишити без змін.
Головуючий Кот О.В. С у д д я Шевчук С.Р. С у д д я Владимиренко С.В.