Розпорядженням № 02.03-10/422 від 29.07.2009. змінено склад колегії суддів у справі № 26/462, призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П. утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б., Ковтонюк Л.В.

У вересні 2008 року Одеська залізниця звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства "ВТБ Лізинг Україна" про стягнення пені в сумі 515618,00грн. за прострочення передачі предмету лізингу фарбувально-сушильної камери лізингоодержувачеві - Одеській залізниці.

Позовні вимоги були вмотивовані укладеним сторонами Договором фінансового лізингу, яким було встановлено графік передачі предмета лізингу до 31.12.2007, але фактично фарбувально-сушильна камера була передана у лізинг залізниці тільки 03.06.2008.

Пунктом 9.3 Договору встановлена пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасну передачу предмета лізингу в лізинг; за період з 01.01.2008 по 15.01.2008 "ВТБ Лізинг Україна" пеню в сумі 53278,68 грн. сплатило добровільно, а за період з 16.01.2008 по 03.06.2008 пеню в сумі 515618,00грн. добровільно не сплатило.

Рішенням господарського суду м. Києва від 05.02.2009 ( суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 ( головуючий суддя Отрюх Б.В., судді ВерховецьА.А.,Тіщенко А.І.) позовні вимоги задоволені: стягнуто з Приватного підприємства "ВТБ Лізинг Україна" на користь Одеської залізниці 515618,00грн. пені та судові витрати.

Судові рішення обґрунтовані умовами п.9.3 укладеного сторонами Договору фінансового лізингу та ст. 526 Цивільного кодексу і ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з якими зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Приватне підприємство "ВТБ Лізинг Україна" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, а також на те, що рішення суду протирічить обставинам справи, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог Одеської залізниці відмовити повністю.

Касаційна скарга вмотивована відсутністю вини "ВТБ Лізинг Україна" в порушенні зобов'язання у відповідності із ст. 614 Цивільного кодексу України, також наявністю у справі доказів того, що між позивачем та відповідачем був укладений договір непрямого лізингу, оскільки продавець( постачальник) був вибраний Одеською залізницею на конкурсі, а за таких умов відповідач в силу ст. 808 Цивільного кодексу України не несе відповідальність за несвоєчасну поставку предмету лізингу.

Крім того, "ВТБ Лізинг Україна" в касаційній скарзі посилається на те, що суд не дав оцінки доводам відповідача про те, що у затримці передачі предмета лізингу винен сам позивач, котрий не виконав покладених на нього обов'язків з приймання предмету лізингу.

Заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали на предмет правильності юридичної оцінки обставин та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 28.11.2007р. між позивачем - Одеською залізницею (лізингоодержувач за договором) та відповідачем "ВТБ Лізинг Україна" (лізингодавець за договором) був укладений договір фінансового лізингу № 247-ФЛ № ОД/П-07-1631/НЮ, згідно якого предмет договору –фарбувально-сушильна камера з форсунками широкого радіусу розпилення моделі Fk/L 32х7х8 виробництва фірми Gmb (Hімеччина), згідно зі специфікацією –додаток №1, відповідно до встановлених лізінгоодержувачем технічних вимог, визначених додатком № 4, передається лізингодавцем в строкове платне володіння, користування з правом викупу лізингоодержувачу на умовах, визначених цим договором.

Загальна кількість предмета лізингу 1 (одна) одиниця. Рік випуску предмета лізингу –2007 рік. Загальна вартість предмета лізингу за договором складає 6500000, 00 грн. в тому числі ПДВ 1083 333,33 грн.

Пунктом 2.2 договору сторони погодили кількість, виробника товару, модель та строк передачі предмета лізингу і визначили додатком № 2 до договору.

У разі зміни строків постачання предмету лізингу виробником, графік передачі предмета лізингу може змінюватися шляхом укладення додаткової угоди. Додатком № 2 до договору сторони погодили графік передачі предмета лізингу листопад-грудень 2007р., тобто до 31.12.2007р. Додаткові угоди про зміну графіка передачі предмета лізингу сторонами не укладались.

Однак, в порушення умов Договору фінансового лізингу від 28.11.2007 відповідач "ВТБ Лізинг Україна" передав залізниці предмет лізингу - фарбувально-сушильну камеру лише 03.06.2008, що підтверджується Актом приймання-передачі від 03.06.2008, підписаним сторонами.

Відповідно до п.9.3 Договору фінансового лізингу за несвоєчасну передачу предмета лізингу в лізинг в терміни, встановлені у додатку № 2, лізингодавець сплачує лізингоодержувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на дату передачі, за кожний день прострочення.

Судами встановлено, що відповідач "ВТБ Лізинг Україна" сплатив Одеській залізниці пеню, передбачену п.9.3 Договору № 247-ФЛ-ОД/Л-1631/НЮ від 28.11.2007 за порушення договірних зобов'язань за період з 01.01.2008 по 15.01.2008 в сумі 53278,68 грн., кошти перераховані платіжним дорученням № 1035 від 18.04.2008, чим відповідач визнав факт порушення умов договору.

Разом з тим пеню за порушення строків виконання зобов'язання за період з 16.01.2008 по 03.06.2008 в сумі 515619 грн. відповідачем не було сплачено.

05.06.2008 Одеська залізниця направила відповідачу претензію з вимогою сплатити пеню за порушення договірних зобов'язань за період з 16.01.2008 по 03.06.2008 в розмірі 515619 грн., але відповідач "ВТБ Лізинг Україна" відповідь на претензію залізниці не направив і пеню не сплатив.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій виходили із приписів ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 806 ЦК України та Закону України " Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізінгоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізінгоодержувачем ( прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізінгодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізінгоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

У ст. 808 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язань щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, посилання "ВТБ Лізинг Україна" в касаційній скарзі на те, що лізингодавець за договором непрямого лізингу не несе відповідальність за несвоєчасну передачу предмета лізингу, ґрунтуються на приписах ст. 808 Цивільного кодексу України.

Однак, ст. 3 Цивільного кодексу України серед загальних засад цивільного законодавства передбачає свободу договору.

Стаття 6 Цивільного кодексу України надає право сторонам врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Зазначені норми загальних засад цивільного законодавства свідчать про те, що поряд з відповідальністю, встановленою приписами ст. 808 Цивільного кодексу України, сторони Договору фінансового лізингу не позбавлені права встановити у договорі умову про додаткову відповідальність лізингодавця за дотримання строків передачі предмета в лізинг, виходячи із відсутності прямої заборони в чинному законодавстві для встановлення такої додаткової відповідальності.

Посилання "ВТБ Лізинг Україна" в касаційній скарзі на відсутність своєї вини в порушенні зобов'язання у відповідності із ст. 614 Цивільного кодексу України, було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції. Згідно із ч.2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Апеляційний суд встановив, що відповідач платіжним дорученням № 1035 від 18.04.2008р. сплатив позивачу 53278,68 грн. пені за порушення договірних зобов'язань за період з 01.01.2008р. по 15.01.2008р., чим визнав факт порушення умов договору.

Однак, статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, і господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги приватного підприємства "ВТБ Лізинг Україна", оскільки доводи касаційної скарги стосуються не тільки застосування норм права, а і зводяться до переоцінки доказів, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення та постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.