Справа № 2515/13281/2012 
Провадження № 22-ц/795/322/2013 
Головуючий у I інстанції -Косач І.А. 
Доповідач - Боброва І. О.
Категорія -цивільна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 січня 2013 року
( Додатково див. рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова (rs28091827) )
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді Бобрової І.О., суддів:Лакізи Г. П., Позігуна М. І. при секретарі: Руденко О.М., за участю:позивача ОСОБА_5, представника відповідача Мазана О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Завод «Сільгоспмаш» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Приватного підприємства «Завод «Сільгоспмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі ПП «Завод «Сільгоспмаш» просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні його позовних вимог.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13.12. 2012 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково. На його користь з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 7374 грн. 90 коп. (без врахування обов'язкових платежів).
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду ухвалене при неповному з'ясуванні обставин справи та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права
На думку апелянта, судом не враховано положення ст. 117 КЗпП України в частині виплати працівникові середнього заробітку за наявності вини. Тоді як від отримання розрахунку за період з 12.01.2012 року по 24.10.2012 року ухилявся саме позивач. Підтвердженням правомірності дій апелянта є акти про відмову ОСОБА_5 від одержання заробітної плати, яка була нарахована при звільненні.
Апелянт зазначає, що ухвалюючи рішення, судом не була застосована постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (100-95-п) , а також не були враховані вимоги ст. 233 КЗпП України та Постанова Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.1999 року (v0013700-99) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду та визначення судом середньої заробітної плати.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.
Позивач проти задоволення скарги заперечував і просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши та дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що позивач відповідно до наказу ПП «Завод «Сільгоспмаш» від 19.08.2011 року № 21 був прийнятий на роботу охоронцем з місячним випробувальним терміном. Наказом від 12.01.2012 року № 2 - звільнений із займаної посади за власним бажанням згідно з ст. 38 КЗпП України. Факт роботи ОСОБА_5 в період з 19.08.2011 року по 12.01.2012 року охоронцем на ПП «Завод «Сільгоспмаш» також підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача (а.с.3-4) і сторонами не оспорюється .
Остаточний розрахунок з позивачем був проведений 24.10.2012 року, шляхом направлення йому відповідачем поштового переказу на суму 1545,72 грн. (а.с.6-7). Цей факт не заперечується сторонами.
Згідно з довідками ПП «Завод «Сільгоспмаш» від 10.12.2012 року № 61 та № 60 середньомісячна зарплата ОСОБА_5 за останні два місяці складала 832,00 грн., середньоденна заробітна плата - 37,82 грн., заборгованість станом на 10.12.2012 року - відсутня (а.с.26 та а.с.30).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції послався на те, що проведення розрахунку при звільненні із порушенням строків визначених ст. 116 КЗпП України, є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені визначені ст. 117 КЗпП України.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, враховуючи наступне.
За статтею 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Заперечуючи обґрунтування позову, відповідач послався на акти від 12.01.2012 року, 03.08.2012 року, і 24.10.2012 року, в яких зафіксований факт відмови ОСОБА_5 одержати заробітну плату, яка йому нарахована при звільненні та отримувати її поштовим переказом (а.с. 27-29). Суд першої інстанції надав відповідну оцінку даним доказам та показанням свідків, зазначивши, що відповідач не надав жодного письмового доказу про нарахування позивачу заробітної плати 12.01.2012 р., не обґрунтував причину неможливості виплати або перерахунку заробітної плати поштовим переказом.
Відповідно до п.3.9. постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. N 637 (z0040-05) ( Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за N 40/10320 (z0040-05) «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці за видатковими відомостями, касир зобов'язаний у видатковій відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис "Депоновано"; скласти реєстр депонованих сум; у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену суму та недоодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і засвідчити напис своїм підписом. Бухгалтер робить перевірку записів, зроблених касирами у видаткових відомостях, та здійснює підрахунок виданих і депонованих за ними сум. Депоновані суми, що підлягають здаванню в банк, оформляються шляхом складання одного загального видаткового касового ордера.
Даних щодо депонування коштів, невиплачених позивачу в день звільнення відповідач до суду не надав.
Доводи апелянта щодо недотримання судом першої інстанції вимог ст. 233 КЗпП та п. 21, 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.1999 року (v0013700-99) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у частині пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду є безпідставними.
Відповідно до п. 25 вищезазначеної Постанови, не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-5/2012 від 22.02.2012 року зазначено, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Посилання апелянта на незастосування судом першої інстанції постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (100-95-п) , до уваги судом не приймається, оскільки на спростування інформації, щодо середньомісячної та середньоденної заробітної плати, що надана самим відповідачем, останній не надав жодних розрахунків та доказів. До того ж розмір заробітної плати позивача, за словами представника відповідача, був мінімальним.
Відповідно до абз. 3 п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України у від 06.11.1992 р. № 9 (v0009700-92) «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку та ін. він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (100-95-п) . Відповідно до абз. 3 п. 2, п. 5 даного Порядку, розмір належного позивачеві середнього заробітку за затримку розрахунку належить обчислити виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи позивача до звільнення. За довідкою апелянта від 10.12.2012 року середньоденна заробітна плата позивача до звільнення становить 37,82 грн. * кількість днів затримки 195 (з 13.01.2012 року по 23.10.2012 року) = 7374, 90 грн.
Таким чином, сума розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку, судом першої інстанції визначена відповідно до чинного законодавства.
Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, тобто в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.
Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Завод «Сільгоспмаш» -відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: