Розпорядженням № 02.03-10/422 від 29.07.2009р. змінено склад колегії суддів у справі № 33/412, призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя – Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П. утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя –Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б., Ковтонюк Л.В.

У жовтні 2008 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія"Укртранслізинг" про стягнення пені в сумі 705081,97 грн. за прострочення передачі предмету сублізингу машини для глибокого очищення щебеню СЧ-1000/ПА лізингоодержувачеві - залізниці.

Позовні вимоги були вмотивовані простроченням передачі предмета в сублізинг та порушенням умов Договору фінансового сублізингу від 18.06.2007 № 68ПР/П-071607/ню, отриманого лізинговою компанією раніше за договором фінансового лізингу від 14.06.2007 № 87-ФЛ із лізингодавцем ПП " ВТБ Лізинг Україна".

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.01.2009 ( суддя Мудрий С.М.), залишеним в силі Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2009 ( головуючий суддя Григорович О.М., суддів Гольцової Л.А., Рябухи В.І.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення обґрунтоване тим, що прострочення виконання відповідачем умов договору фінансового сублізингу сталося не з вини Лізингової компанії "Укртранслізинг", оскільки на стадії укладання Договору фінансового сублізингу позивач та відповідач свої господарські відносини поставили в залежність від поведінки лізингодавця –приватного підприємства " ВТБ Лізинг Україна", який не виконав вчасно свої зобов'язання по передачі предмета лізингу за договором фінансового лізингу перед лізингоодержувачем.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Порушенням норм процесуального права Придніпровська залізниця вважає неправильною оцінку доказів по справі в частині залежності поставки предмета лізингу від волі " ВТБ Лізинг Україна", оскільки це є два різні договори, недоведеність заперечень відповідача і нехтування судами приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

Неправильним застосуванням норм матеріального права Придніпровська залізниця вважає неправильне тлумачення ст. 808 Цивільного кодексу України, безпідставність застосування ст. 218 Господарського кодексу України та незастосування ст. 526, 610, 612 Цивільного кодексу України щодо відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові і рішенні та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та матеріалів справи, що 18.06.07 між Відкритим акціонерним товариством Лізинговою компанією "Укртранслізинг" (за текстом договору "сублізингодавець") та Придніпровською залізницею (за текстом договору "сублізингоодержувач") був укладений договір фінансового сублізингу № 68Пр/П-071608/ню (далі –Договір сублізингу).

Відповідно до умов пункту 2.1 Договору сублізингу сублізингодавець взяв на себе зобов’язання передати в тимчасове платне володіння і користування сублізингоодержувачу- залізниці предмет лізингу, отриманий ним за договором фінансового лізингу із лізингодавцем –приватним підприємством " ВТБ Лізинг Україна".

Відповідно до п.12.1 Договору сублізингу договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами всіх зобов’язань, передбачених даним договором.

Згідно з п. 5.2 Договору сублізингу передача предмета лізингу здійснюється сублізингодавцем відповідно до графіка передачі предмету лізингу в сублізинг (додаток № 3 до договору), а пунктом 5.1 Договору cублізингу сторони передбачили, що сублізингоодержувач набуває право користування предметом лізингу на умовах цього договору з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі предмету лізингу в сублізинг.

В п.15.2 Договору сублізингу зазначено, що зміни і доповнення в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформлюються додатковими угодами до цього договору.

29.05.08 між відповідачем і позивачем укладено додаткову угоду № 2 до договору фінансового сублізингу, якою сторони погодили внести зміни до договору сублізингу, передбачивши, що додатки № 3б "Графік передачі майна в сублізинг ВАТ "Укртранслізинг" на адресу позивача у 2008 році" та № 4б "Базовий графік нарахування лізингових платежів за 1 машину для глибокого очищення щебеню СЧ-1000/ГІА" є його невід’ємними частинами, а додатки № За та № 4а до договору є такими, що втратили чинність.

Відповідно до додатку № 3б до Договору сублізингу сублізингодавець повинен був передати сублізингоодержувачу - залізниці предмет лізингу в серпні 2008 році.

Придніпровська залізниця виконала свої фінансові зобов’язання в частині сплати авансового платежу та перерахувала сублізингодавцю Лізинговій компанії "Укртранслізинг" суму авансового платежу в сумі 4675000,00 грн. платіжними дорученнями від 25.06.07 № 733 та № 735.

Пунктом 9.4 Договору сублізингу сторони встановили, що за несвоєчасну передачу предмета лізингу, встановленого графіком, сублізингодавець сплачує сублізингоодержувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов’язань за кожен день прострочення виконання зобов’язань.

Станом на момент звернення до суду відповідач не передав предмет лізингу позивачу –Придніпровській залізниці, в зв’язку з чим залізницею були нараховані штрафні санкції (пеня) в сумі 705081,97 грн. за період з 01.09. по 16.10.2008 року.

Однак, судами встановлено, що 14.06.07 між Приватним підприємством "ВТБ Лізинг Україна" (за текстом договору "лізингодавець") та відповідачем ВАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (за текстом договору "лізингоодержувач") був укладений договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого лізингодавець зобов’язався передати лізингоодержувачу машину для глибокого очищення щебеню СЧ-1000/ГІА згідно графіка передачі предмету лізингу в лізинг в серпні 2008 року.

Судами також встановлено, що предмет лізингу від Приватного підприємства "ВТБ Лізинг Україна" на виконання умов договору фінансового лізингу від 14.06.07 ВАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" не отримала, а відтак і не передала його у сублізинг сублізингоодержувачеві - Придніпровській залізниці.

Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг –це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 5 цього Закону визначено, що сублізинг –це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (сублізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Пункт 2 статті 5 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що у разі передачі предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить лізингоодержувачу за договором сублізингу.

Крім того, в п.1 ст. 808 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язань щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновком апеляційного суду про те, що ст. 231 Господарського кодексу України не забороняє сторонам у договорі визначити відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання будь-якого (не лише грошового) зобов'язання в натурі.

Однак, передбачені статтею 611 даного Кодексу правові наслідки порушення зобов'язань, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди є заходами відповідальності і застосовуються, за загальним правилом, при наявності вини порушника. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Також відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Підпунктами 1.2 та 6.2 Договору сублізингу сторони (позивач і відповідач) закріпили положення про те, що власником предмета лізингу є ПП "ВТБ Лізинг Україна", а тому суди дійшли висновку, що сторони погодилися з тим, що поставка предмета лізингу залежить від волі власника, оскільки згідно із ст. 319 ЦК України лише за власником закріплено право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Також в п.6.2 договору зазначено, що протягом усього строку дії цього договору право власності на предмет лізингу належить лізингодавцю –ПП "ВТБ Лізинг Україна". Таким чином, на стадії укладення договору фінансового сублізингу позивач і відповідач свої господарські взаємовідносини поставили у залежність від волі і поведінки лізингодавця –ПП "ВТБ Лізинг Україна".

Судами встановлено, що саме з вини лізингодавця сублізингодавець –ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" не мало можливості передати сублізингоодержувачу "Придніпровській залізниці" предмет лізингу в сублізинг. Прострочення виконання ВАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" умов договору фінансового сублізингу сталося не з вини відповідача.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Придніпровська залізниця", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення та постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.