У лютому 2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НІКО" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного комерційного банку "Трансбанк" про зобов’язання вчинити дії по виконанню умов договору банківського рахунку №4373 12/12/2008 від 12.12.2008р. шляхом негайного перерахування коштів за отриманими платіжними дорученнями №20, 21 від 13.02.2009р., №23 від 16.02.2009р., №24-29 від 19.02.2009р. та про стягнення з відповідача судових витрат.

Під час розгляду даної справи позивачем подано до суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача на суму 34228385,44грн., посилаючись в обґрунтування необхідності вжиття таких заходів на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов’язань, передбачених вищезазначеним договором, відповідачем залишені без задоволення вимоги позивача про виконання отриманих платіжних доручень, в той час, коли таке невиконання останнім зобов’язань, як наслідок, на думку позивача, може спричинити настання штрафних санкцій для позивача за прострочення ним кредитних зобов’язань перед третіми особами.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.02.2009р. у справі №32/132 (суддя Хрипун О.О.) частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "НІКО" про вжиття заходів забезпечення позову та з метою забезпечення позову до вирішення спору по суті та набрання рішенням у даній справі законної сили накладено арешт на грошові кошти Акціонерного комерційного банку "Трансбанк", які можуть знаходитись на рахунку, виявленому державним виконавцем під час виконавчого провадження, в межах суми позову –34228385,44грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2009р. у справі №32/132 (колегія суддів у складі головуючого судді Корсака В.А., суддів Коршун Н.М., Авдеєва П.В.) апеляційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Трансбанк" на ухвалу господарського суду м. Києва від 27.02.2009р. залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду м. Києва від 27.02.2009р. у справі №32/132 залишено без змін. Матеріали справи №32/132 направлено до господарського суду м. Києва.

Не погодившись з прийнятими у справі ухвалою та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджуючи про порушення судами норм процесуального права, зокрема ст. 66 ГПК України, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2009р. та ухвалу господарського суду м.Києва від 27.02.2009р. у справі №32/132 про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Позивач не скористався правом, наданим статтею 111-2 ГПК України, та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржених судових актів в касаційному порядку.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є зобов’язання вчинити дії по виконанню умов договору банківського рахунку №4373 12/12/2008 від 12.12.2008р. шляхом негайного перерахування коштів за отриманими платіжними дорученнями №20, №21 від 13.02.2009р., №23 від 16.02.2009р., №24-29 від 19.02.2009р.

Частково задовольняючи клопотання позивача про забезпечення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що невжиття заходів по забезпеченню даного позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача може порушити майнові права та охоронювані законом інтереси позивача.

В обґрунтування задоволення вказаного клопотання суд першої інстанції зазначив, що значна імовірність виникнення перешкод у цій справі пов’язана з значним розміром позовних вимог, існуючим ускладненням ситуації на фінансовому ринку, дійшовши висновку, що існують усі підстави для припущення про неможливість виконання судового рішення чи утруднення його виконання у майбутньому у випадку задоволення позову. Водночас місцевим господарським судом було зазначено про завдання позивачу значних збитків, наявність зв'язку між визначеним предметом спору й заходами до забезпечення позову, їх адекватність позовним вимогами та співмірність на попередження порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача й забезпечення виконання рішення суду.

В обґрунтування відмови у накладенні арешту на майно, суд першої інстанції зазначив, що п.1 ч.1 ст. 67 ГПК України є альтернативним, із зазначенням, що позивачем не надано перелік майна з його грошовою оцінкою, яке належить відповідачу.

Апеляційний суд погодився з місцевим судом, що вказані підстави є достатніми для вжиття заходів до забезпечення позову, стверджуючи також, що розмір коштів, що підлягає перерахуванню відповідачем, складає 34228385,44грн., є досить значним, та у банку, як зазначає відповідач, склалось скрутне фінансове становище, яке може призвести до банкрутства, у зв'язку з чим відповідно до Постанови Правління Національного банку від 28.02.2009р. №97 у відповідача призначено тимчасову адміністрацію.

В обґрунтування правовірності оскарженої ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, пославшись на ст. 67 ГПК України, вказав про неможливість вжиття двох заходів до забезпечення позову одночасно –накладення арешту на грошові кошти та на майно у разі пред’явлення однієї майнової вимоги.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій щодо вжитих заходів, з наступних підстав.

За змістом ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позов забезпечується шляхом: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Проте будь-яких доводів щодо наявності підстав які дають можливість припускати, що грошові кошти, наявні на рахунках відповідача на момент пред'явлення позову у даній справі, можуть зникнути або зменшитись настільки, що це призведе до неможливості виконання рішення, прийнятого за результатами розгляду даної справи, заявником не наведено, як, власне і не надано доказів, які можуть свідчити про наявність таких обставин, обмежившись безпідставним посиланням в обґрунтування вжиття заходів до забезпечення позову на "існуюче ускладнення ситуації на фінансовому ринку".

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржених ухвали та постанови щодо вжитих заходів наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як, у даному випадку, необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

Так, приймаючи оскаржену ухвалу, місцевий господарський суд не зазначив будь-яких фактичних підстав, з урахуванням яких, він дійшов висновку про наявність передумов для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника стосовно забезпечення позову та імовірність утруднення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, оскільки в позові ставиться питання не про стягнення певної грошової суми, а про спонукання виконати зобов'язання щодо перерахування відповідачем грошових коштів за наданими банку платіжними дорученнями. Зазначене порушення норм процесуального права не було виправлено судом апеляційної інстанції при здійсненні апеляційного провадження у даній справі всупереч положень ст. 101 ГПК України.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції в обґрунтування залишення без змін оскарженої ухвали суду першої інстанції вказав на те, що розмір коштів, що підлягає перерахуванню відповідачем, складає 34228385,44грн., є досить значним, та у банку склалось скрутне фінансове становище, яке може призвести до банкрутства, у зв'язку з чим відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 28.02.2009р. №97 у відповідача призначено тимчасову адміністрацію, тоді як вказана ним постанова правління НБУ не існувала на момент прийняття судом першої інстанції оскарженої ухвали. Крім того, наведене судом апеляційної інстанції припущення щодо можливого банкрутства відповідача не може бути обґрунтуванням вжитих заходів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржені ухвала місцевого суду та постанова апеляційного суду щодо вжитих заходів прийняті з неправильним застосуванням норм процесуального права, підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду. В решті оскаржені судові акти прийняті у відповідності до норм процесуального права.