Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. –головуючого (доповідача), Подоляк О.А., Стратієнко Л.В.,

за участю представників: позивача –Канівець О.М.

відповідача –Бабія Р.В.

розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "Стиль Італія" на рішення господарського суду м.Києва від 23 квітня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 червня 2009 року у справі за позовом ТзОВ "Буд Арт Плюс" до ТзОВ "Стиль Італія" про стягнення 187284, 68 грн.,

У лютому 2009 року позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача про стягнення 151204,64 грн. боргу, 27216,84 грн. пені, 8154,82 грн. індексу інфляції, 708,38 грн. 3% річних, судові витрати.

Рішенням господарського суду м.Києва від 23 квітня 2009 року (суддя Якименко М.М.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 151204,64 грн. передоплати, 8154,82 грн. збитків від інфляції, 27216, 84 грн. пені, 708,38 грн. 3% річних, судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 червня 2009 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТзОВ "Стиль Італія" просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як правильно встановлено судами, 6 червня 2008 року між сторонами у справі був укладений договір поставки №06/06/08, згідно умов якого відповідач зобов'язався виготовити та передати у власність позивача армовані балки та керамзитобетонні блоки, а позивач - прийняти товар та оплатити його вартість таким чином: 100% передоплати протягом 3-х банківських днів з дня отримання рахунку-фактури.

Ціна, кількість та асортимент товару визначені в специфікації, яка є додатком №1 до укладеного договору.

21 липня 2008 року між сторонами у справі було укладено додаткову угоду №1 до договору, згідно умов якої відповідач зобов'язувався додатково виготовити та передати у власність позивача товар по ціні, в кількості та асортименті згідно з додатками №2 та №3 до договору, а позивач зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість. Загальна вартість товару становить 781213,06 грн.

Згідно п.2.4 укладеного договору строк виготовлення та поставки товару становить не більше 2-х тижнів з моменту здійснення позивачем передоплати.

Відповідно до п.2.5 договору відповідач зобов'язався відвантажити товар не пізніше 3-х робочих днів з моменту письмового (факсимільного) повідомлення позивача про готовність товару до відвантаження.

Як встановлено судами позивач, на виконання умов укладеного договору та додаткової угоди до нього, перерахував на рахунок відповідача грошові кошти (100% передоплата) в сумі 781213,06 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

В порушення умов укладеного договору відповідач взяті на себе зобов’язання виконав частково, відвантажив позивачеві частину передбаченого укладеним договором та додатковою угодою до нього товару на суму 630 008,42 грн., який позивач оплатив повністю, що підтверджується матеріалами справи.

Як правильно встановлено судами попередніх судових інстанцій, необхідною умовою отримання товару, згідно умов укладеного договору та додаткової угоди до нього, є письмове повідомлення відповідачем позивача про готовність товару до відвантаження.

Належних доказів отримання позивачем від відповідача такого письмового повідомлення про готовність до відвантаження товару на суму 151 204,64 грн. суду надано не було.

У зв’язку з тим, що відповідач у встановлені укладеним договором строки не відвантажив позивачеві товар на суму 151204,64 грн., позивач звернувся до відповідача з листами - вимогами від 28.10.2008 року і від 07.11.2008 року та відмовився від прийняття виконання робіт, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес і просив відповідача повернути йому вказану суму передоплати. Зазначені вимоги відповідачем були залишені без задоволення.

Згідно ч.3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

На підставі ч.3 ст. 622 Цивільного кодексу України, у разі відмови кредитора від договору (стаття 615 цього Кодексу) боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі.

Згідно ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача передоплати в сумі 151204,64 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Як правильно встановлено судами при розгляді справи, п.5.1.3 укладеного сторонами договору передбачається, що у випадку порушення строків поставки товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в обумовлені строки товару за кожен день прострочення.

Враховуючи, що відповідач прострочив оплату поставленого йому позивачем товару, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно стягнув з відповідача пеню в розмірі 27216,84 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що місцевий господарський суд у рішенні вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення інфляційних та 3% річних.

За таких обставин, судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду м.Києва від 23 квітня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 червня 2009 року залишити без змін, а касаційну скаргу ТзОВ "Стиль Італія" – без задоволення.