В січні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Юг-Контракт" звернулось до господарського суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 537397,92 грн., з яких 498799,08 грн. основного боргу, 13775,05 грн. пені, 10474,78 грн. 3% річних та 14349,01 грн. інфляційних втрат.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору не оплатив поставленої йому продукції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2009 року (суддя Чеберяк П.П.) позов задоволено частково. Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 498799,08 грн. боргу, 5374,0 грн. державного мита та 118,0 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

При цьому, господарський суд виходив з того, що з накладних, на які посилається позивач як на доказ передачі товару за договором поставки, не вбачається факту поставки товару саме на виконання умов цього договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2009 року (судді: В.В.Андрієнко –головуючий, С.І.Буравльов, О.В.Вербицька) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, 03.02.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Юг-Контракт" (постачальник) та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки № 0302-02, за умовами якого постачальник зобов'язався передати (поставити) покупцеві в обумовлені строки товар, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.4.3 договору сторони погоджують асортимент, кількість товару, ціну та вартість партії поставки товарів шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації, в якій покупець вказує асортимент та кількість товарів, що поставляються у партії, та дату поставки товару. Постачальник підтверджує прийняття заявки до виконання шляхом надіслання покупцю підтвердження заявки, в якому вказує асортимент, кількість товару, ціну та вартість партії поставки товарів, що можуть бути поставлені постачальником.

Пунктами 4.4, 4.5 договору передбачено, що заявка надсилається покупцем на адресу постачальника не пізніше ніж за 7 днів до дати поставки партії товару за допомогою поштового зв'язку на адресу постачальника, вказану в цьому договорі, або засобами факсимільного зв'язку на телефон/факс постачальника, вказаних у реквізитах в цьому договорі. Постачальник повинен не пізніше 2 днів з дати отримання заявки покупця надіслати останньому підтвердження заявки за допомогою поштового зв'язку на адресу покупця, вказану в цьому договорі, або засобами факсимільного зв'язку на телефон/факс покупця, вказаний у реквізитах в цьому договорі,в якому постачальник вказує асортимент, кількість товару, ціну та вартість партії поставки товарів, які постачальник зобов'язується поставити покупцю, дату поставки, транспортний засіб, який здійснюватиме поставку, назву перевізника.

Також встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 498799,08 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними, наявними в матеріалах справи. Відповідач факту отримання товару від позивача не заперечує.

При цьому, господарськими судами досліджено, що поставка товару на загальну суму 498799,08 грн. здійснювалась не на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки та встановлено, що між сторонами виникли нові майново-господарські відносини, не пов'язані з цим договором.

Враховуючи, що доказів, які б свідчили про здійснення сторонами дій на виконання умов укладеного договору поставки, а саме надіслання заявки на отримання товару та підтвердження цієї заявки, позивачем не надано та беручи до уваги, що накладні, наявні в матеріалах справи, не містять жодних посилань на договір поставки № 0302-02, укладений між сторонами, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій та вважає, що між сторонами виникли позадоговірні відносини, не пов'язані з укладеним договором поставки.

Як визначено в ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та положень ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (436-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.692 покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки, відповідач не оплатив отриманий від позивача товар, господарський суд касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний, правомірно стягнув з нього 498799,08 грн. боргу.

Також, слід зазначити, що господарським судом правомірно не задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені, річних та інфляційних втрат, оскільки сторонами не визначено строку виконання зобов'язання з оплати товару, а пеня, річні та інфляційні втрати відшкодовуються лише в разі прострочення (несвоєчасного виконання) зобов'язання.

Разом з тим, господарський суд апеляційної інстанції не звернув уваги на помилку, допущену місцевим господарським судом, що полягає в наступному.

Як зазначено в ч.1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким же чином розподіляється сума, яка підлягає сплаті за витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (ч.5 ст. 49 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду позов задоволено частково на суму 498799,08 грн.

Таким чином, судові витрати повинні бути відшкодовані відповідачем у наступному розмірі: 4988,0 грн. державного мита та 109,5 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а не 5374,0 грн. та 118,0 грн. як помилково зазначив господарський суд.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення в частині стягнення судових витрат підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про стягнення з відповідача 4988,0 грн. державного мита та 109,5 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2009 року у справі № 44/61 в частині стягнення 5374,0 грн. державного мита та 118,0 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати та прийняти в цій частині нове рішення.