розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Євроцемент –Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2009року у справі №8/218 Господарського суду міста Києва запозовом Відкритого акціонерного товариства "Балцем", Харківська область, до Дочірнього підприємства "Трансгарант –Україна", м. Київ, про стягнення 320 000,00 грн.,

за участю представників:

позивача –Халецький О.В. (дов. № 01/9 від 28.04.09);

відповідача –не з’явився,

У березні 2008 року позивач –ВАТ "Балцем", який рішенням загальних зборів акціонерів від 23.04.09 перейменований у ВАТ "Євроцемент –Україна", пред'явив у господарському суді позов до відповідача –ДП "Трансгарант –Україна" про стягнення 320 000,00 грн.

Вказував, що 28.04.06 між ним та відповідачем було укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування № 58/12-06, згідно умов якого він (замовник) зобов'язався доручити, а експедитор (відповідач) –здійснювати від його імені та за його рахунок транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажів у внутрішньому, експортно-імпортному та транзитному залізничному сполученнях по території України та інших держав. Також експедитор зобов’язався своєчасно забезпечити його рухомим складом (вагонами) відповідно до планових та понадпланових замовлень на підставі його добової заявки.

Зазначав, що на виконання умов договору 15.01.07 платіжним дорученням № 3805 перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 160 000,00 грн. передплати за січень 2007 року та 15.02.07 платіжним дорученням № 508 перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 160 000,00 грн. передплати за лютий 2007 року.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині забезпечення його рухомим складом (вагонами) на підставі його заявок, позивач просив стягнути з відповідача 320 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 січня 2009 року (суддя Катрич В.С.) в позові відмовлено.

Рішення мотивоване посиланнями на необгрунтованість позовних вимог, оскільки п. 7 додаткової угоди № 2 до договору № 58/12-06 встановлено іншу відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2009 року (колегія суддів у складі: Корсака В.А. –головуючого, Коршун Н.М., Авдєєва П.В.) рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення про задоволення його вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) " рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 28.04.06 між сторонами у справі було укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування № 58/12-06, згідно умов якого замовник (позивач) зобов'язався доручити, а експедитор (відповідач) – здійснювати від імені та за рахунок замовника транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажів у внутрішньому, експортно-імпортному та транзитному залізничному сполученнях по території України та інших держав. Також експедитор зобов’язався своєчасно забезпечити замовника рухомим складом (вагонами) відповідно до планових та понадпланових замовлень на підставі його добової заявки.

Згідно ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 4.1 договору, із змінами внесеними додатковою угодою № 1 від 16.05.06, замовник здійснює попередню оплату в розмірі 80 відсотків від місячного планового обсягу перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів.

Пунктом 4 додаткової угоди № 2 від 28.12.06 до п. 3.1 договору № 58/12-06 внесено зміни, згідно яких вартість послуг за договором узгоджується сторонами, про що складається та підписується додаток до договору, який є невід'ємною його частиною. Вартість послуги з своєчасного забезпечення замовника відповідним в комерційному відношенні рухомим складом становить з урахуванням ПДВ 160 000,00 грн.

Судами встановлено, що позивач на виконання умов договору № 58/12-06 перерахував на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 320 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3805 від 15.01.07 та № 508 від 15.02.07.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідачем протягом січня –лютого 2007 року не виконувались його щоденні заявки по забезпеченню рухомим складом, придатним в комерційному відношенні.

В силу ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 4.6 договору, із змінами внесеними п. 6 додаткової угоди № 2 від 28.12.06, фактом підтвердження якості та повноти наданих експедитором послуг є акт виконаних робіт, підписаний уповноваженими особами обох сторін.

Судами встановлено, що після виконання заявок у січні –лютому 2007 року відповідачем на адресу позивача були направлені акт виконаних робіт № 1 за січень 2007 року та акт виконаних робіт № 2 за лютий 2007 року, що підтверджується фіскальними чеками № 4046 від 01.03.07 та № 6226 від 20.03.07 та повідомленнями про вручення поштового відправлення від 01.03.07 та від 20.03.07.

Відповідно до п. 2.2 договору, із змінами внесеними п. 3 додаткової угоди № 2 від 28.12.06, замовник зобов'язаний, зокрема, підписувати акти виконаних робіт протягом 3-х робочих днів з моменту їх отримання, у разі виникнення зауважень по акту виконаних робіт, підписати його з письмовими обґрунтованими зауваженнями у встановлений строк.

Водночас судами встановлено, що акти виконаних робіт за січень –лютий 2007 року відповідачем не підписані та залишено без відповіді направлений відповідачем акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.07.

Разом з тим, відповідно до п. 2.2 договору, із змінами внесеними додатковою угодою № 2 від 28.12.06, сторони погодили, що замовник повинен, зокрема, негайно інформувати експедитора про всі обставини, які перешкоджають відправленню вантажів.

Із висновків судів попередніх інстанцій вбачається, що позивачем, в порушення ст. 33 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів інформування відповідача про наявність обставин, які перешкоджають відправленню вантажів.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 5.1 договору, із змінами внесеними додатковою угодою № 2 від 28.12.06, сторони погодили, що у випадку порушень зобов'язань за договором винна сторона повинна негайно усунути порушення та вжити заходів для усунення їх наслідків.

З матеріалів справи не вбачається, а висновки судів не містять даних про те, що будь-яка сторона договору зверталась до іншої сторони з вимогою усунути порушення взятих на себе зобов’язань.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що договором № 58/12-06 від 28.04.06 не передбачено такого виду відповідальності за порушення виконання зобов’язання, як повернення грошових коштів. Заявлені позивачем вимоги є по суті односторонньою відмовою від зобов’язання, яка у відповідності до приписів ст. 525 ЦК України не допускається.

Враховуючи викладене, на підставі встановлених фактичних обставин судом апеляційної інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та обґрунтовано відмовлено в позові.

Посилання касаційної скарги на щоденні акти перевірки придатності вагонів в комерційному відношенні для навантаження цементу, які підтверджують інформування позивачем відповідача про непридатність до використання поданих ним вагонів, не заслуговують на увагу суду, оскільки умовами договору № 58/12-06 від 28.04.06 не передбачено відповідальності відповідача у разі подання ним вагонів у непридатному стані.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 111-7 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.