Рішенням господарського суду Запорізької області від 19 січня 2009 року, винесеного суддею Владимиренко І.В., позовні вимоги задоволено. Рішення вмотивоване посиланнями на статті 26, 27 Закону України "Про електроенергетику", вказуючи на те, що правопорушеннями в електроенергетиці є, в тому числі, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.

Запорізький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Мойсеєнка Т.В. –головуючого, Кагітіна Л.П., Шевченко Т.М., постановою від 14 квітня 2009 року перевірене рішення місцевого господарського суду від 19.01.09 залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Військовий радгосп "Дніпровський" звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 19 січня 2009 року і постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14 квітня 2009 року скасувати, а справу скерувати до суду першої інстанції для нового розгляду. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій положень статті 27 Закону України "Про електроенергетику", пунктів 6.41, 6.42 Правил користування електричною енергією, а також статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких товариство просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Вищий господарський суд України, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, предметом позову у даній справі є матеріально - правова вимога Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких міських електричних мереж про стягнення з Військового радгоспу "Дніпровський" 10 815,84 грн вартості недорахованої електричної енергії. Питання пов’язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням електричної енергії регулюються Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , Порядком постачання електричної енергії споживачам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 475 від 09.04.02 (475-2002-п) , Правилами користування електричною енергією. Відповідно до статті 1 Закону України "Про електроенергетику", пункту 1.2 Правил користування електричною енергією, споживачем електричної енергії є юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору. Згідно зі статтею 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною енергією згідно із законодавством України. Статтею 27 вказаного Закону унормовано, що правопорушеннями в електроенергетиці є, зокрема, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.

Відповідно до п.1.1. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.96 № 28 (z0417-96) , в редакції постанови НКРЕ від 22.08.02 № 928 чинній на час порушення господарського зобов’язання, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України 14.11.02 за № 903/7191 (z0903-02) (далі - ПКЕЕ), ці Правила визначають взаємовідносини споживачів електричної енергії, постачальників електричної енергії та електропередавальних організацій. Правила є обов’язковими для споживачів, замовників, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, які здійснюють виробництво, передачу та постачання електричної енергії.

Згідно пункту 1.3. ПКЕЕ постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом. Аналогічне положення закріплено у статті 275 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.6.41 ПКЕЕ у разі виявлення під час контрольного огляду або технічної перевірки уповноваженим представником постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію, або електропередавальної організації порушень цих Правил або умов договору на місці виявлення порушення у присутності представника споживача оформляється двосторонній акт порушень. Судами обох інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.05.07 позивачем складено Акт № 00004183 про порушення Військовим радгоспом "Дніпровський" Правил користування електроенергією, в якому зафіксовано факт самовільного підключення та бездоговірного споживання відповідачем електричної енергії. Судами установлено, що Акт від 14.05.07 складено у відповідності до вимог Правил користування електричною енергією.

Пунктом 6.42 ПКЕЕ передбачено, що на підставі акта порушень уповноваженими представниками постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) під час засідань комісії з розгляду актів про порушення визначаються обсяг недорахованої електричної енергії та сума завданих споживачем збитків. Рішення комісії оформляється протоколом і набирає чинності з дня вручення протоколу споживачу. Разом з протоколом споживачу надаються розрахунок величини вартості та розрахункові документи для оплати недорахованої електричної енергії та/або збитків. Споживач має право оскаржити до суду рішення комісії протягом 10 робочих днів з дня вручення протоколу споживачу. Суди зазначили, що 17.01.08 протоколом засідання комісії з розгляду актів про порушення було розглянуто Акт № 00004183 про порушення Військовим радгоспом "Дніпровський" Правил користування електроенергією і прийнято рішення про зобов’язання відповідача сплатити 10 815,84 грн за 25 536 кВТ у період з 15.05.06 по 14.05.07 недорахованої електричної енергії. Вказаний протокол відповідачем, у встановленому законом порядку, не оскаржено. Крім того, суди зазначили, що договору на споживання електричної енергії між сторонами укладено не було. Господарськими судами установлено, що розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, відповідає вимогам Методики обчислення обсягу електроенергії, недоврахованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією. На виконання рішення комісії, 20.06.08 позивачем направлено на адресу відповідача рахунок про оплату вартості недоврахованої електроенергії на суму 10 815,85 грн, проте відповідач вказані грошові кошти не сплатив.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що викрадення електроенергії, в тому числі самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку є самостійною підставою для здійснення перерахунку недорахованої енергії. Відповідно до пункту 4 Порядку визначення розміру і відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок викрадення електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 122 від 08.02.06 (122-2006-п) обсяг електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем правил користування електричною енергією, визначається за величиною розрахункового споживання електричної енергії протягом періоду порушення на підставі акту виявлених порушень, складеного відповідно до Методики визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, затвердженої НКРЕ. Пунктом 6 вказаного Порядку визначено, що споживачеві електричної енергії на підставі акту про порушення ПКЕЕ надсилається рахунок для оплати визначеного розміру завданих збитків, який останній повинен оплатити у 30 термін після його отримання. Згідно зі статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 10 815,84 грн.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного дослідження та оцінки попередніми судовими інстанціями наявних доказів не спростовують наведеного, а тому не можуть бути й підставою для задоволення вимог скаржника. До того ж відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи перевіряє застосування ними норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарськими судами з дотриманням положень статей 43, 47, 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та обґрунтовано і правомірно відмовлено у задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів. Викладені заявником у касаційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження та не спростовують обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень колегія суддів не вбачає.