ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2009 р.
№ 05-5-4/19119
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Губенко Н.М.,
суддів:
Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В.
розглянувши касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк"
на ухвалу
господарського суду міста Києва
від
31.03.2009
у справі
№ 05-5-4/19119
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк"
до
Приватного підприємства "Консул"
про
стягнення на заставлене майно 120 910157,58 грн.
за участю представників сторін від:
позивача: Забава С.В. (дов. № 641/11.5.2 від 25.12.08)
відповідача: не з'явився, повідомлений
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2009 (суддя Борисенко І.І.) Відкритому акціонерному товариству "ВТБ Банк" (позивачу) повернуто позовну заяву та додані до неї документи на підставі пунктів 4, 10 статті 63 ГПК України, у зв'язку з неподанням доказів сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у встановленому порядку.
Позивач, не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, звернувся із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом норм процесуального права. При цьому скаржник зазначає, що ним була подана до господарського суду Київської області позовна заява до Приватного підприємства "Консул" про звернення стягнення на заставлене майно, до якої були додані докази сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Ухвалою господарського суду Київської області від 16.03.2009 у справі № 02-02/519 позовну заяву відповідно до статті 17 ГПК України було передано за встановленою підсудністю до господарського суду міста Києва. Однак, господарський суд міста Києва оскаржуваною ухвалою повернув позовну заяву, не прийнявши до уваги факт наявної сплати ним судових витрат за подання позовної заяви. Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу від 31.03.2009, не врахував, що при вирішенні питання щодо дотримання ним вимог статті 57 ГПК України, юридичне значення має факт зарахування державного мита до державного бюджету, а не те, за місцезнаходженням якого суду здійснено таке зарахування.
Відповідач відзив на касаційну скаргу позивача не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції в розумінні ст. 111-2 ГПК України переглянути оскаржувані судові рішення.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарським судом першої інстанції належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Консул" про звернення стягнення на заставлене майно.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.03.2009 у справі № 02-03/519/4 позовну заяву позивача відповідно до статті 17 ГПК України передано за встановленою підсудністю до господарського суду міста Києва.
Однак, господарський суд міста Києва ухвалою від 31.03.2009 зазначену позовну заяву повернув позивачу відповідно до пунктів 4, 10 статті 63 ГПК України.
Повертаючи позовну заяву, господарський суд першої інстанції виходив з приписів частини першої статті 57 ГПК України, а також з того, що державне мито з позовних заяв у справах, які розглядаються у господарському суді міста Києва, повинно зараховуватись до Державного бюджету України на рахунок, відкритий у відділенні Державного казначейства України у Шевченківському районі міста Києва за реквізитами, визначеними у листі Головного управління Державного казначейства України у м. Києві від 09.02.2007 за вих. № 6.1-08/1189. Крім того, суд послався на пункт 36 статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та лист Управління Державного казначейства у Шевченківському районі м. Києві № 04-08/745 від 17.04.2007, в якому повідомлялись реквізити сплати та зарахування до державного бюджету витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Оскільки у доданих позивачем до позовних матеріалів платіжних дорученнях на перерахування державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу вказані інші реквізити, ніж у вищевказаних листах управлінь Державного казначейства України, то суд першої інстанції дійшов висновку про неподання доказів сплати судових витрат за подання позовної заяви.
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з огляду на таке.
Вимоги до форми і змісту позовної заяви визначено статтями 54, 57 ГПК України, і зокрема, встановлено, що до заяви повинні додаватись докази сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до частини першої статті 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход Державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів та Інструкцією про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій по виконанню бюджетів у системі Державного казначейства, затвердженими наказом Державного казначейства від 28.11.2000 № 119 (vb119506-00) , рахунки з обліку надходжень до загального фонду державного бюджету відкриваються на балансі обласних управлінь Державного казначейства за балансовим рахунком 3111.
Пунктом 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 № 15 (z0050-93) із змінами, встановлено, що при перерахуванні мита з рахунку платника до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія, додається останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту: "Зараховано в дохід бюджету ___ (грн.) ___ (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.
До позовної заяви позивач додав примірник платіжного доручення № 4039 від 06.03.2009 про перерахування 25500 грн. державного мита Головному управлінню Державного казначейства України у Київській області на рахунок 31118095700001, на звороті якого вчинено напис про зарахування 25500 грн. у дохід бюджету, скріплений першим та другим підписами посадових осіб та відбитком печатки ВАТ "ВТБ Банк".
Відповідно до пункту 36 статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднесені до джерел формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2007 рік у частині доходів, а згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів та Інструкцією про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій по виконанню бюджетів у системі Державного казначейства, затвердженими наказом Державного казначейства від 28.11.2000 № 119 (vb119506-00) , рахунки з обліку надходжень до спеціального фонду державного бюджету відкриваються на балансі обласних управлінь Державного казначейства за балансовим рахунком 3121.
Позивачем до позовної заяви додано примірник платіжного доручення № 3629 від 06.03.2009 про перерахування Головному управлінню Державного казначейства України у Київській області на рахунок 31211259700001 витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду господарським судом Київської області позовної заяви у сумі 118 грн.
Повертаючи позовну заяву, господарський суд першої інстанції не врахував, що при вирішенні питання щодо дотримання позивачем вимог статті 57 ГПК України, юридичне значення має факт зарахування державного мита, а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до державного бюджету, а не те, за місцезнаходженням якого суду здійснено таке зарахування.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.12.2004 у справі № 41/44а.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що господарський суд міста Києва неправильно застосував пункти 4, 10 статті 63 ГПК України та без законних підстав повернув позовну заяву.
Керуючись ст. ст. 111-7, 111-9- 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" задовольнити.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 31.03.2009 № 05-5-4/19119 скасувати.
Позовні матеріали справи № 05-5-4/19119 передати на розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий Н.М. Губенко Судді: Т.Л. Барицька С.В. Мирошниченко