Рішенням господарського суду міста Києва від 19.01.2009 у справі №17/429 (суддя Кролевець О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2009 (колегія суддів у складі: Моторного О.А., Кошіля В.В., Шапрана В.В.), Закритому акціонерному товариству "Джурбі Вотер Тех" (надалі позивач/ скаржник) відмовлено в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Далекий схід ТПТ" (надалі відповідач) про визнання недійсними актів виконаних робіт.

До Вищого господарського суду України із касаційними скаргами звернулися позивач у справі, та в порядку ст. 107 ГПК України Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфалайнком" (надалі ТОВ "Альфалайнком").

Підстави касаційної скарги позивача обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неправильним встановленням обставин справи, неналежним дослідженням усіх доказів, тощо.

Підстави касаційної скарги ТОВ "Альфалайнком" обґрунтовуються тим, що судами попередніх інстанцій прийняті судові рішення, які стосуються безпосередньо вказаного товариства. При цьому ТОВ "Альфалайнком" посилається на те, що у зв'язку з тим, що судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що роботи на спірному об'єкті виконувалися не ТОВ "Альфалайнком", позивач може звернутися до суду про стягнення з ТОВ "Альфалайнком" грошових коштів, сплачених на підставі договору підряду №8/2005-УП від 02.03.2005, незважаючи на те, що саме ТОВ "Альфалайнком" виконувало відповідні роботи в межах вказаного договору.

В судовому засіданні представник відповідача надав відзив, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, вимоги касаційних скарг без задоволення.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від10.12.2002 № 75, проте ТОВ "Альфалайнком" не скористалося своїм правом бути присутнім у судовому засіданні 29.07.2009.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу встановили наступне та виходили із такого:

- 16.03.2004 року між Дочірнім підприємством "Джурбі Вотер Тех", правонаступником якого є позивач, та відповідачем був укладений договір підряду № 14/03-04;

- відповідно до умов даного договору відповідач (підрядник) зобов'язався за завданням позивача (замовник) виконати комплекс робіт з реконструкції будівлі, розташованої в с. Хотів Київської області, Києво-Святошинського району по вул. Енергетиків, 1, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити виконані відповідачем підрядні роботи, а також відшкодувати вартість матеріалів, використаних при виконанні робіт;

- згідно з п. 2.1 договору вартість робіт по реконструкції будівлі становить 840 000 грн.;

- пунктами 2.3 та 2.4 договору встановлено, що оплата за передбачені роботи здійснюється замовником за етапами робіт, шляхом перерахування коштів платіжним дорученнями на розрахунковий рахунок підрядника, а підставою для розрахунків за етапами робіт, наведених у додатку є акти приймання-передачі робіт за даним договором, підписані вповноваженими особами обох сторін;

- згідно з розділом 3 договору відповідач був зобов'язаний виконати всі роботи протягом 183 днів; періодичність здачі етапів робіт передбачена сторонами у календарному плані робіт (додаток №1 до договору);

- датою початку виконання робіт вважається день, наступний за днем перерахування позивачем авансу в розмірі 30000,00 грн. Датою закінчення робіт (етапу робіт) є дата підписаного кінцевого (проміжного) акту виконання робіт;

- відповідно до п.4.2 договору відповідач зобов'язався виконувати всі роботи по ремонту об'єкту в чіткій відповідності з правилами і нормами, що діють на території України (будівельні норми і правила (БНіП), Державними будівельними нормами України (ДБН) і т.д.);

- 22.06.2005 позивач одержав від відповідача претензію № 22-06-05 про сплату заборгованості за виконані відповідачем підрядні роботи за договором підряду № 14/03-04 та акти виконаних робіт за період з жовтня 2004 по лютий 2005року для їх підписання, які підписати відмовився;

- 22.10.2008 позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом про визнання вказаних актів приймання-передачі виконаних робіт недійсними. Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що роботи насправді відповідачем не виконувалися, до того ж, не складалася кошторисно-проектна документація до договору;

- суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові прийшли до висновку про необґрунтованість позовних вимог, при цьому суди послалися на ст.ст. 875, 877, 882 ЦК України та зазначили, що рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2006 у справі № 2/257 за позовом ЗАТ "Джурбі Вотер Тех" до ТОВ "Далекий Схід ТПТ" про визнання договору підряду № 14/03-04 від 16.03.2004 року недійсним, яким позивачу було відмовлено у задоволенні позову і яке набуло законної сили встановлені обставини, які відповідно до ст. 35 ГПК України не підлягають подальшому доведенню, а саме: - впродовж квітня 2004 року - лютого 2005р. відповідачем були виконані підрядні роботи відповідно до проекту реконструкції будівлі під склади та офісні приміщення, про що відповідач щомісячно складав акти виконаних робіт та надав їх для підписання представнику технічного нагляду замовника (позивача); - у березні 2005 року позивач без підписання остаточного акту виконаних робіт зайняв реконструйовану будівлю в с. Хотів, вул. Енергетиків, 1; - в додатку №1 до договору підряду № 14/03-04 сторонами визначені види робіт з урахуванням добудови другого поверху, необхідні обсяги коштів на виконання видів робіт, строки виконання; - договірна ціна є кошторисом в договорі підряду, відповідає формі, встановленій в додатку №18 до наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 року №174 (v0174241-00) "Про затвердження Правил визначення вартості будівництва", та є приблизною, оскільки сторони домовились уточнити приблизний кошторис шляхом підписання додаткового документа до договору; - акти виконаних робіт за спірний період складені відповідачем за формою КБ-2в у відповідності до наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002 року № 237/5 (v0237202-02) "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві";

- відхиляючи поданий позивачем договір підряду №8/2005-УП на підтвердження виконання робіт на спірному об'єкті не відповідачем, а ТОВ "Альфалайнком", суд апеляційної інстанції встановив, що договір підряду з ТОВ "Альфалайнком" був підписаний 02.03.2005, вже після того, як відповідачем були виконані відповідні роботи та складені спірні акти, а тому, такі твердження є безпідставними;

- під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, який, за твердженням відповідача, був пропущений позивачем;

- суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що позивачем пропущений трирічний строк позовної давності та дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, на підставі чого, відмовив позивачу у позові.

Перевіривши оскаржувані судові рішення, Вищий господарський суд України встановив, що, за змістом мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, суд, відмовляючи в позові послався на пропуск строку позовної давності і відсутність поважних причин для його відновлення, а також на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог позивача.

Однак, при цьому, судом не враховано, що у випадку, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд установить, що право позивача, про захист якого він просить не порушено, постановлюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.

Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 80 ЦК УРСР (аналогічне положення міститься і у ст. 267 чинного ЦК України (435-15) ) постановляє рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 11.12.2007 у справі №17-255-15/389.

Проте, при вирішенні даного спору, суди попередніх судових інстанцій наведеного не врахували, об'єднавши взаємовиключні поняття правил застосування позовної давності, як за спливом строку позовної давності так і необґрунтованістю самої вимоги.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України вважає, що вирішуючи спір у даній справі господарські суди неправильно застосували норми цивільно-правового інституту "Позовна давність", визначені в главі 19 ЦК України (435-15) , статті 256-268, а тому прийняті в ній судові рішення незаконні та

необґрунтовані і підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Стосовно касаційної скарги ТОВ "Альфалайнком", поданої на підставі ст. 107 ГПК України, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 111-7 ГПК України, яка визначає межі перегляду справи в касаційній інстанції, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а тому скаржник не позбавлений права звернутися до суду із відповідною заявою щодо його залучення до участі у справі під час нового розгляду справи.