Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УП Компані" про відшкодування збитків у сумі 215458,20 грн., понесених внаслідок втрати відповідачем нафтопродуктів за договором №11/07-459 від 17.07.2007 на постачання продуктів нафтоперероблення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2008 у справі №52/171 (суддя Чебикіна С.О.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2009 у справі №52/171 (колегія суддів у складі: Острович С.Е. –головуючий суддя, судді Гарник Л.Л., Скрипка І.М.) апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2008 –без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у даній справі судові рішення, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх судових інстанцій норм процесуального права (ст. ст. 47, 33, 34, 43 ГПК України (1798-12) ).

Відзив на касаційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю "УП Компані" не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 17.07.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УП Компані" (надалі - Постачальник) та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - Покупець) було укладено договір №11/07-459 на поставку продуктів нафтоперероблення (надалі –Договір) та додаткові угоди №1 від 21.12.2007 та №2 від 19.02.2008.

Відповідно до умов Договору Постачальник зобов'язується за замовленням Покупця передати у власність продукти нафтоперероблення (бензин А-95 неетильований), а Покупець прийняти і оплатити на умовах викладених в даному Договорі. На підтвердження зобов'язання Постачальника по поставці Постачальник видає Покупцю бланки - дозволи (надалі - Товар).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що перехід права власності на Товар на користь Покупця відбувається в момент передачі бланків - дозволів та підписання повноважними представниками Сторін видаткової накладної.

Згідно із п. 1.3 Договору Постачальник бере на себе зобов'язання по збереженню на АЗС Товару, що належить Покупцеві. Витрати по зберіганню продуктів нафтоперероблення покладаються на Постачальника і додатковій оплаті Покупцем не підлягають. Ризик випадкового знищення та псування (погіршення) продуктів нафтоперероблення несе Постачальник до моменту його передачі Покупцю.

Відповідно до п.5.2 Договору відпуск продуктів нафтоперероблення здійснюється в мережі АЗС Постачальника, перелік яких міститься у Додатку №1 до Договору.

Предметом даного судового розгляду є позовні вимоги позивача про відшкодування збитків у сумі 215458,20 грн., понесених ним внаслідок того, що передані ним на зберігання нафтопродукти на зазначену суму у кількості 30390 літрів бензину А-95 та 12921 літрів дизельного пального Відповідач не повернув.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що позовні вимоги позивача обґрунтовані листом відповідача (вих. №4/03-08 від 24.03.2008) та викладеним у ньому проханням про повернення залишку талонів у зв'язку з неможливістю виконання договору №1/07-459 від 17.07.2007 з гарантією повернення коштів.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем не були виконані вимоги ухвали Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2009 в частині надання письмових пояснень щодо наявності чи відсутності договору з Відповідачем на поставку дизпалива з залученням документів, та пояснень щодо талонів ДП "Преміум-М" з позначкою "дійсно до 30.06.2008 року", які знаходяться в матеріалах справи.

Таким чином, доказів передачі відповідачем у власність позивача продуктів нафтоперероблення (бензину А-95 та дизпалива) на суму 215458,20 грн. (видаткової накладної за п. 1.2 Договору) позивачем суду не надано.

Інших доказів на підтвердження позовних вимог позивачем суду також не надано.

Отже, судами попередніх судових інстанцій зроблено висновок, що позивачем не доведено наявності умов для покладення на відповідача обов'язку відшкодування збитків за заявленими вимогами.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ненадання оцінки всім обставинам справи, на думку суду апеляційної інстанції, є невмотивованими, оскільки з рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2008 вбачається, що суд надав оцінку всім матеріалам, наявним у справі, про що зазначив у рішенні.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із висновком судів попередніх судових інстанцій, що позивачем не надано доказів передачі відповідачем у його власність продуктів нафтоперероблення (бензину А-95 та дизпалива) на суму 215458,20 грн. (видаткової накладної за п. 1.2 Договору), оскільки даний висновок судів не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи, дослідженні та оцінці поданих сторонами доказів.

Як зазначає позивач у касаційній скарзі, ним була подана до господарського суду першої інстанції заява б/н від 24.12.2008 про залучення копій бланків-дозволів та видаткових накладних за договором №11/07-459 від 17.08.2007.

На виконання вимог суду апеляційної інстанції, викладених в ухвалі від 26.03.2009 (п. 2 резолютивної частини ухвали), позивачем надані пояснення №31/10-1975 від 05.03.2009 та повторно надані видаткові накладні №РН-0003794 від 27.07.2007, №РН-0004376 від 28.08.2007, №РН-0004984 від 27.09.2007, №РН-0005594 від 29.10.2007 та №РН-0640 від 21.02.2008.

В поясненнях №31/10-3131 від 06.04.2009 позивачем надана інформація про розмір коштів, перерахованих відповідачу в рахунок оплати вартості нафтопродуктів, в підтвердження чого надано платіжні доручення: №5008 від 28.09.2007, №3649 від 27.07.2007, №4298 від 30.08.2007, №5646 від 31.10.2007.

Колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що дані посилання позивача, викладені у касаційній скарзі, заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх судових інстанцій, незважаючи на зазначення в описовій частині оскаржуваних судових рішень факту подання позивачем заяви б/н від 24.12.2008 про залучення копій бланків-дозволів та видаткових накладних за договором №11/07-459 від 17.08.2007, не здійснено жодних дій, спрямованих на оцінку таких доказів, які в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи документами, могли вплинути на результати вирішення спору по суті.

Тобто, необхідно констатувати, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач разом з позовною заявою та поясненнями надав суду: договір поставки продуктів нафтоперероблення, бланки-дозволи на отримання продукції, видаткові накладні, платіжні доручення, які, на його думку, є доказом переходу до нього права власності на спірні нафтопродукти, які зберігались у відповідача та не були ним повернуті позивачу.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що поза увагою та правовим дослідженням як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій залишилось дослідження та оцінка поданих позивачем вказаних первинних документів, що робить висновок суду апеляційної інстанції про неподання позивачем доказів на підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення збитків передчасним.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2009 у справі №52/171.