У листопаді 2008 року Міська лікарня № 3 звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства "Миколаївська клініка "Медіком" про розірвання договору оренди № 19 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності від 27.09.2006 та стягнення заборгованості по орендній платі з врахуванням індексу інфляції в розмірі 65 286,20 грн. та пені в розмірі 815,10 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.12.2008 у справі № 5/554/08 (суддя Міщенко В.І.) позов задоволено, розірвано договір оренди № 19 від 27.09.2006 між Міською лікарнею № 3 та Приватним підприємством "Миколаївська клініка "Медіком", стягнуто з Приватного підприємства "Миколаївська клініка "Медіком" на користь Міської лікарні № 3 заборгованість у сумі 66 101,30 грн., 661,01 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 у справі № 5/554/08 (колегія суддів у складі: Мирошниченко М.А. –головуючий суддя, судді Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) рішення господарського суду Миколаївської області від 09.12.2008 залишено без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Миколаївська клініка "Медіком" –без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, Приватне підприємство "Миколаївська клініка "Медіком" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у даній справі судові рішення, та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права (ст. ст. 4-3, 56, 64 ГПК України), оскільки відповідач не отримував ані копії позовної заяви, ані ухвали про порушення провадження у справі, а про наявність рішення у даній справі йому стало відомо з постанови державної виконавчої служби від 26.12.2008.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у призначене судове засідання не з'явились.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, між сторонами 27.09.2006 було укладено договір оренди № 19 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, за умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове (до 27.08.2007) платне користування (оренду) нежитлове приміщення, площею 307,4м2, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 97, що знаходилось на балансі позивача (а.с. 7).

06.09.2007 сторони уклали додаткову угоду, згідно з якою пролонговано дію договору до 28.07.2010 та встановлено річну орендну плату у розмірі 21 000 грн. (а.с. 10). Відповідно до п. 3.5 договору відповідач зобов'язався здійснювати орендну плату щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним. Згідно із п. 3.4 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Пунктом 3.7 договору відповідач зобов'язався за несвоєчасну оплату орендної плати сплачувати позивачеві орендну плату з урахуванням індексації та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

З наявних у матеріалах справи розрахунків позивача (а.с. 17, 18) та акту звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2008, підписаного сторонами, в т.ч. відповідачем, та засвідченого його печаткою (а.с. 16), вбачається, що заборгованість відповідача за період з серпня по жовтень 2008 р. складає 66 101,30 грн., з якої: орендна плата за серпень 2008 року - у сумі 38 813,37 грн., орендна плата за вересень 2008 року - у сумі 12 881,25 грн., орендна плата за жовтень 2008 року - у сумі 12 881,25 грн., пеня, нарахована за період з 13.09.2008 по 12.10.2008 у сумі 815,10 грн., індексація заборгованості по орендній платі у сумі 710,33 грн.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, позивач тричі вручав відповідачу листи від 03.09.2008, від 14.10.2008 та від 04.11.2008, в яких вимагав погашення заборгованості та попереджав (як то вимагають приписи ст. 188 ГК України) про дострокове розірвання договору у разі непогашення заборгованості.

З огляду на вищевказані докази, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що місцевий господарський суд ретельно дослідив матеріали справи та вмотивовано задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості та пені.

При цьому, відповідач не надав суду апеляційної інстанції будь-яких належних доказів, які б спростовували наявність вищевказаної заборгованості та не довів необґрунтованості зазначеного стягнення, хоча, відповідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України такий обов'язок (у разі незгоди з цими вимогами) покладено на нього.

Відповідно до п. 8.3 договору позивач має право відмовитися від договору, якщо відповідач не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд.

Згідно із п. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.4 договору від 27.09.2006 на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду.

За таких обставин апеляційний господарський суд підтримав висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову в частині розірвання спірного договору оренди.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неповному дослідження всіх обставин справи.

Так, необхідно констатувати, що в матеріалах справи відсутній належним чином складений розрахунок суми боргу, який би містив у собі вказівку на розмір орендної плати, яка підлягає сплаті за конкретний місяць відповідно до погоджених сторонами умов договору (з врахуванням можливої її індексації), та чи була вона фактично сплачена орендарем.

В свою чергу, з акту звірки взаємних розрахунків (а.с. 16), який прийнято судами в якості доказу наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, неможливо встановити з чого виходив позивач (орендодавець), зазначаючи належну до сплати оренду плату за серпень 2008 року в розмірі 38 813,37 грн. Судам попередніх судових інстанцій в даному випадку необхідно було здійснити перевірку такого нарахування орендної плати, виходячи із погоджених сторонами умов договору в частині встановлення розміру орендної плати (додаток до договору №19 від 27.09.2006, а.с. 11), а у випадку перевищення такого розміру, витребувати від позивача додатковий розрахунок, який би включав додаткові нарахування на орендну плату з їх нормативним та документальним обґрунтуванням.

Крім того, місцевий господарський суд, задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості у заявленому розмірі –66 101,30 грн., не врахував, що пеня у будь-якому разі не може бути складовою суми заборгованості, оскільки носить зовсім інший правовий характер (як спосіб забезпечення виконання зобов'язання), відтак підлягає стягнення окремо з посиланням на конкретні норми матеріального права та умови договору.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Водночас, доводи касаційної скарги відповідача щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права –неналежне повідомлення сторони (відповідача) про час та місце судового засідання з розгляду спору по суті та про результати такого розгляду, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна правова оцінка, а тому відхиляються судом касаційної інстанції через їх безпідставність та необґрунтованість.