Одним із показників незалежності i самостійності кожної держави є чітко
налагоджена та організована банківська справа. В умовах ринкової економіки
банки мають надзвичайно великі можливості як позитивно, так i негативно
впливати на економічні процеси, тому їх діяльність завжди перебуває
під особливою увагою держави i потребує постійної регламентації.
Банківська система України складається з Нацбанку України та інших банків,
що створені та діють на території України.
Правові основи банків на території України, порядок створення й основні
принципи їх діяльності визначено Законом України від 07.12.2000 p. №
2121-III
«Про банки i банківську діяльність» (зі змінами та доповненнями, далі
— Закон № 2121-III).
Відповідно до ст. 2 вищезазначеного Закону банк — це юридична особа,
яка має виключне право на підставі ліцензії Нацбанку України здійснювати
у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних
i юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на
власних умовах та на власний ризик, відкриття i ведення банківських
рахунків фізичних та юридичних осіб.
Згідно зі ст. 47 Закону № 2121-III на підставі банківської ліцензії
банки мають право здійснювати такі банківські операції:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних i фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів i банків-кореспондентів,
у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних
інструментів та зарахування коштів на них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та
на власний ризик.
Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право
здійснювати такі операції та угоди:
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи
андеррайтинг);
5) надання гарантій i поручительств та інших зобов’язань від третіх
осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі
за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання
таких вимог та приймання платежів (факторинг);
7) лізинг;
8) послуги щодо відповідального зберігання та надання в оренду сейфів
для зберігання цінностей та документів;
9) випуск, купівлю, продаж i обслуговування чеків, векселів та інших
оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток i здійснення операцій з використанням
цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських
операцій.
Операції, визначені пунктами 1 — 3 частини першої ст. 47 Закону № 2121-III,
відносяться до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності
дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.
Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами
2 — 3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення
окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені
цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами
України.
За умови отримання письмового дозволу Нацбанку України банки також мають
право провадити такі операції:
здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої
грошової лотереї;
перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами
грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та
відсотках; з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними
та фізичними особами;
депозитарну діяльність i діяльність з ведення реєстрів власників іменних
цінних паперів.
Банкам забороняється провадження діяльності у сфері матеріального виробництва,
торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних i інвестиційних
монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.
У структурі податкових надходжень частка ПДВ, за винятком акцизного
збору, є найменшою, тому доцільно проаналізувати механізм оподаткування
банківської операційної та фінансово-господарської діяльності зазначеним
податком.
Коло платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних
та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної,
порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначено
Законом України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»
(зі змінами та доповненнями, далі — Закон № 168/97-ВР).
Відповідно до ст. 2 Закону № 168/97-ВР платником ПДВ є суб’єкт підприємницької
діяльності, інша юридична особа, що не є суб’єктом підприємницької діяльності:
обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої
протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців
перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто
61200 грн.);
яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує
від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання
на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих
як платники податку, у разі коли такі фізичні особи ввозять (пересилають)
товари (предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно з
законодавством.
Крім того, частиною другою п. 9.3 ст. 9 Закону № 168/97-ВР передбачено
можливість добровільної реєстрації будь-якої юридичної особи платником
ПДВ у разі, якщо обсяг оподатковуваних операцій менший ніж 3600 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Таким чином, при виконанні вищезазначених умов перелічені особи, до
яких відносяться i банки, мають право бути зареєстрованими як платники
ПДВ. Статус платника ПДВ дає право, в свою чергу, в частині наданих
товарів (робіт, послуг), що підлягають оподаткуванню, на отримання податкового
кредиту з придбаних товарів (робіт, послуг) відповідно до п. 7.4 ст.
7 Закону № 168/97-ВР, на виписку податкової накладної.
Згідно зі ст. 3 Закону № 168/97-ВР об’єктом оподаткування є операції
платників податку з:
продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому
числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди
(лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави
позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості
заставодавця;
ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання
робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання
на митній території України, у тому числі операції з ввезення (пересилання)
майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;
вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та
надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної
території України.
Пунктом 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР передбачено операції, які не є
об’єктом оподаткування. Наведемо деякі з них, що безпосередньо стосуються
діяльності банків.
Відповідно до пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР не є об’єктом
оподаткування ПДВ операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які
форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг
(емітовані) суб’єктами підприємницької діяльності, Нацбанком України,
Мінфіном України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону,
включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні
сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи; операції з обміну
зазначених цінних паперів на інші цінні папери; операції з розрахунково-клірингової,
реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів,
а також діяльності з управління активами.
Норми цього підпункту не застосовуються до операцій з продажу бланків
дорожніх, банківських та особистих чеків, цінних паперів, розрахункових
та платіжних документів, пластикових (розрахункових) карток. Тобто наведені
операції не включаються до переліку операцій, що не є об’єктом оподаткування
(пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР), а тому підлягають оподаткуванню
на загальних підставах.
Згідно з пп. 3.2.4 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР не є об’єктом оподаткування
операції з обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної
валюти), банківських металів, банкнотів та монет Нацбанку України, за
винятком тих, що використовуються для нумізматичних цілей, базою оподаткування
яких є продажна вартість.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93
«Про систему валютного регулювання i валютного контролю» (зі змінами
та доповненнями) під терміном «валютні цінності» розуміють:
валюту України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів,
монет i в інших формах, що перебувають в обігу та є законними платіжними
засобами на території України, а також вилучені з обігу або такі, що
вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають
в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових
установах на території України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до
них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські
накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські
документи), виражені у валюті України;
іноземну валюту — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських
білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними платіжними засобами
на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу
або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки,
які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав
i міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на
рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ
за межами України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до
них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські
накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи),
виражені в іноземній валюті або банківських металах;
банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи,
доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів,
у зливках i порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені
з дорогоцінних металів.
Щодо звільнення від оподаткування ПДВ операцій з продажу до Держскарбниці
банківських металів, то оскільки такі операції пов’язані з передачею
права власності на зазначені метали, вони підлягають оподаткуванню ПДВ
на загальних підставах.
Крім того, не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з надання послуг
з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення
та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу,
страхування або доручення; надання, управління i переуступки фінансових
кредитів, кредитних гарантій i банківських поручительств особою, що
надала такі кредити, гарантії або поручительства; торгівлі за грошові
кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій
з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім
факторингових операцій, коли об’єктом боргу є валютні цінності, цінні
папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні
сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи.
Перелік операцій з розрахунково-касового обслуговування, що здійснюються
установами банків в Україні та вартість яких відповідно до пп. 3.2.5
п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР не включається до об’єкта оподаткування
ПДВ, затверджено спільним листом Нацбанку України та ДПА України від
08.06.98 р.
№ 12-116/770-4061 та від 09.06.98 р. № 6137/11/16-1101 відповідно. До
зазначених операції включено:
1.1. Операції з розрахунково-касового обслуговування:
відкриття, ведення та закриття рахунків клієнтів в національній та іноземній
валюті;
відкриття, ведення та закриття кореспондентських рахунків банків;
розрахункові операції, пов’язані з безготівковими розрахунками за рахунками
клієнтів банків;
розрахункове обслуговування клієнтів через систему «банк — клієнт»;
виконання операцій за приватизаційними рахунками;
надання виписок з особових рахунків та додатків до них;
надання дублікатів виписок з особових рахунків у разі їх втрати клієнтами;
оформлення юридичної справи, а також переоформлення рахунку клієнта
у зв’язку з його перереєстрацією;
надання бланків карток зразків підпису, в тому числі при переоформленні
юридичної справи;
оформлення документів та переказ коштів до іншої кредитної установи
при закритті рахунку клієнта з його ініціативи;
переказ коштів у національній та іноземній валюті, в тому числі внесених
готівкою, до інших кредитних установ в Україні та за кордон;
операції з продажу та купівлі ощадних сертифікатів, які згідно з чинним
законодавством прирівнюються до депозитів (п. 1.13 ст. 1 Закону України
від 22.05.97 р. № 283/97-ВР «Про внесення змін до Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств»);
оформлення пластикових карток та здійснення розрахункових операцій за
ними;
приймання комунальних та інших платежів від фізичних осіб;
касове обслуговування комерційних банків на підставі кореспондентських
відносин (продаж надлишків готівки іншим банкам);
касове обслуговування клієнтів (приймання, видача, перерахунок готівкових
коштів, повторний перерахунок при невідповідності заявленої суми, видача
готівки за комерційними та дорожніми чеками, попередня підготовка готівки
для видачі клієнтам, транспортне обслуговування перевезень готівки);
видача чекових, розрахункових, лімітованих та вкладних книжок;
інкасація готівки;
повторний перерахунок готівки в інкасаторських сумках при помилкових
вкладеннях;
вкладні операції (приймання та видача готівки за вкладами, переказ вкладів).
1.2. Розрахункове обслуговування, пов’язане із зовнішньоекономічною
діяльністю банку:
купівля-продаж безготівкової іноземної валюти за заявками клієнтів та
за рахунок власних коштів банку;
конверсійні операції у безготівковій валюті;
розрахункові операції, що здійснюються з використанням систем SWIFT,
REUTERS, DOW JONES, SPRINT, MICRO CASH CONNECTER тощо;
виконання операцій з документарними акредитивами;
проведення розрахунків із застосуванням чистого або документарного інкасо;
перекази коштів в іноземній валюті;
зміна умов, розшук (запит), повернення, анулювання переказів тощо;
виконання переказних доручень іноземних банків на користь громадян.
1.3. Неторгові операції:
купівля у фізичних осіб — резидентів та нерезидентів готівкової іноземної
валюти та продаж фізичним особам — резидентам готівкової іноземної валюти
за готівкові кошти у грошовій одиниці України;
зворотний обмін готівкових коштів у грошовій одиниці України на іноземну
валюту фізичним особам — нерезидентам;
купівля та продаж готівкової іноземної валюти для юридичних осіб з наданням
відповідних касових ордерів;
купівля та продаж платіжних документів в іноземній валюті за готівкові
кошти у грошовій одиниці України, а також купівля та продаж платіжних
документів в іноземній валюті за готівкову іноземну валюту з наданням
відповідних квитанцій або касових ордерів;
видача готівкою іноземної валюти за пластиковими картками;
конверсія готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову
іноземну валюту іншої держави з наданням відповідних квитанцій або касових
ордерів;
дозволи на вивезення валюти, знятої з рахунку або купленої в уповноваженому
банку, через митний кордон України.
Часто виникає запитання: чи звільняється від оподаткування ПДВ винагорода,
отримана агентом від уповноваженого банку від здійснення операцій з
обміну валюти? Згідно з пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР не
є об’єктом оподаткування ПДВ операції з надання послуг з розрахунково-касового
обслуговування. Перелік операцій з розрахунково-касового обслуговування
визначено спільним листом Нацбанку України та ДПА України від 08.06.98
р. № 12-116/770-4061 та від 09.06.98 р. № 6137/11/16-1101. До зазначеного
переліку включено операції з надання послуг з купівлі у фізичних осіб
— резидентів та нерезидентів готівкової іноземної валюти та продажу
фізичним особам — резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові
кошти у грошовій одиниці України. Таким чином, операції з надання послуг
з купівлі та продажу іноземної валюти, які здійснюються підприємством
за агентською угодою з установою банку, а також винагорода, яку отримує
підприємство-агент за надання таких послуг, не є об’єктом оподаткування.
Розглянемо ситуацію, коли установа банку надає клієнту довідку про вивезення
іноземної валюти за кордон. Чи звільняються такі платні послуги від
оподаткування ПДВ? Надання всіх виписок, затверджених нормативними документами
Нацбанку України або чинним законодавством, пов’язаних із операціями,
які здійснюються за грошовими вкладами, розрахунковими, поточними та
іншими розрахунками та стосуються обігу валюти, грошей i банкнотів,
є операціями з надання послуг з розрахунково-касового обслуговування
клієнтів. Тому згідно з пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР банківські
операції з надання дозволу на вивезення іноземної валюти, знятої з рахунку
або купленої в уповноваженому банку, за кордон не є об’єктом оподаткування
ПДВ.
Розглянемо операції з оренди (лізингу). Визначення поняття «лізинг»,
а також загальні правові та економічні засади його здійснення регулюються
Законом України від 16.12.97 р. № 723/97-ВР «Про лізинг» (зі змінами
та доповненнями, далі — Закон № 723/97-ВР).
У Законі України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку
підприємств» (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР)
зі змінами та доповненнями (далі — Закон № 334/94-ВР) наведено визначення
терміна «лізинг (оренда)». Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону № 334/94-ВР
лізингова (орендна) операція — господарська операція фізичної чи юридичної
особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі
у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну
плату та на визначений термін. Операції з лізингу (оренди) цілісних
майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством.
Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу
(оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди),
оренди землі та оренди жилих приміщень.
Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону № 334/94-ВР лізингова (орендна) операція
— господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських
суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця),
що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим
фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений
строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних
підприємств регулюються відповідним законодавством.
Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу
(оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди),
оренди землі та оренди жилих приміщень.
Згідно з пп. 1.18.1 п. 1.18 ст. 1 Закону № 334/94-ВР оперативний лізинг
(оренда) — господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає
відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю
майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно зі ст. 8 цього
Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж
передбачаються фінансовим лізингом (орендою).
Підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР передбачено, що операції
з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу)
є об’єктом оподаткування ПДВ. При цьому згідно з умовами п. 7.4 ст.
7 Закону № 168/97-ВР платник ПДВ має право на отримання податкового
кредиту.
Фінансовий лізинг (оренда) — господарська операція фізичної або юридичної
особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди)
передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду
згідно зі ст. 8 Закону № 334/94-ВР, придбаного або виготовленого орендодавцем,
а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування
та володіння об’єктом лізингу.
Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір
містить одну з таких умов:
об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не
менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними
ст. 8 Закону № 334/94, та орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу
у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його
закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює
або перевищує первісну вартість об’єкта лізингу;
якщо у лізинг передається об’єкт, що перебував у складі основних фондів
лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної
вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути
більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об’єкт лізингу, діючої
на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів,
розрахованих виходячи з облікової ставки Нацбанку України, визначеної
на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;
майно, що передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням
лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору
не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря),
виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
Для цілей цього підпункту під терміном «строк фінансового лізингу» слід
розуміти строк від дати передання майна лізингоотримувачу (орендарю)
до дати набуття права власності на таке майно або здійснення останнього
лізингового платежу лізингоотримувачем залежно від того, яка подія сталася
раніше.
Незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового
лізингу відповідно до норм цього підпункту, платник податку має право
при укладенні договору визначити таку операцію як оперативний лізинг
без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного
договору (пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону № 334/94-ВР).
Згідно з пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР операції зі сплати
орендних (лізингових) платежів за умовами договору фінансової оренди
(лізингу) або за умовами договору оренди житлового фонду, що є основним
місцем проживання орендаря, не є об’єктом оподаткування ПДВ.
Крім того, слід звернути увагу на те, що відповідно до пп. 7.4.2 п.
7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, у разі коли платник податку здійснює операції
з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або
не є об’єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону,
суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням товарів (робіт,
послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва
(обігу) та основних фондів i нематеріальних активів, які підлягають
амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва
(обігу) та на збільшення вартості основних фондів i нематеріальних активів
i до податкового кредиту не включаються.
Згідно з п. 2 ст. 10 Закону № 723/97-ВР право власності на об’єкт фінансового
лізингу набувається лізингоодержувачем (орендарем) після сплати повної
вартості об’єкта лізингу відповідно до умов договору лізингу та законодавства
України. Тому дата передачі права власності на об’єкт фінансового лізингу
лізингодавцем (орендодавцем) лізингоодержувачу (орендарю) є датою виникнення
податкових зобов’язань у лізингодавця (орендодавця) виходячи із залишкової
вартості основних фондів та податкового кредиту в цій же частині у лізингоодержувача
(орендаря).
Проте банки не часто здійснюють лізингові операції з таких причин:
об’єкти лізингу дозволяється купувати банкам лише за власні кошти, хоча
зарубіжний досвід свідчить про активну практику пайового лізингу;
згідно з чинним законодавством банки можуть володіти нерухомим майном,
загальна вартість якого не перевищує 10 відсотків їх статутного капіталу,
а сума, яку вони можуть інвестувати, не повинна перевищувати 25 відсотків
регулятивного капіталу, тому невеликі та низьколіквідні банки не можуть
брати участі у лізинговій діяльності взагалі;
у сучасних економічних умовах банки не можуть надавати послуги довгострокового
характеру;
в Україні суб’єктом лізингових відносин не може бути фізична особа;
для банків, які здійснюють лізингові операції, не передбачено інвестиційних
пільг, що не стимулює їх провадити цей вид діяльності.
Зважаючи на зазначені фактори, банки беруть опосередковану участь у
лізинговому бізнесі, створюючи лізингові компанії («Аваль-лізинг» —
на базі АППБ «Аваль»; «Укрексімлізинг», створений «Укрексімбанком» тощо).
Надалі при внесенні відповідних змін до законодавчих документів потрібно
запровадити практику прямої участі банків у здійсненні лізингових операцій.
Звільнення від оподаткування операцій, що здійснюються у банківському
секторі, як i в страхових компаніях чи гральному бізнесі, пов’язане
з труднощами й унеможливленням механізму оподаткування. А тому загальноприйнятою
системою щодо ПДВ передбачено виключення з об’єктів оподаткування саме
цих послуг.
Звільнення від оподаткування таких фінансових послуг у всіх європейських
країнах, що застосовують ПДВ, відбувається, по-перше, через те, що надзвичайно
важко визначити додану вартість конкретної послуги, наданої фінансовою
установою (адже вартість послуги по суті може становити лише декілька
сотих відсотка, що в кінцевому значенні стягується зі споживача). Оподаткування
номінальної вартості відсоткової ставки означатиме запровадження податку
на капітал у частині, що стосується складової відсоткової ставки, як
компенсації інфляції, i на дохід від заощаджень у частині, що стосується
реальної вигоди (у результаті чого податок на споживання перетворився
б у частковий непрямий прибутковий податок).
По-друге, зважаючи на те, що переважна частина всіх фінансових послуг
надається підприємствам — платникам податку, в останніх різко збільшився
б податковий кредит, що в свою чергу призвело б до збільшення заявок
на відшкодування.
Зрештою у разі якщо б фінансові установи були повною мірою охоплені
системою оподаткування ПДВ, то такі установи отримали б право на податковий
кредит із придбаних будівель, комп’ютерів, устаткування тощо, в результаті
чого відбулося б збільшення вартості кредитів, проте зменшилися б «чисті»
надходження податку.
З урахуванням наведеного та враховуючи існуючі невирішені проблеми,
а також те, що жодна країна не досягла успіхів в оподаткуванні фінансових
послуг, потрібно досить виважено підходити до запровадження оподаткування
ПДВ таких послуг.