Приватне підприємство (надалі ПП) "Пасатонік-2007" звернулося до господарського сулу Донецької області з позовом до Комунального підприємства "Маріупольське бюро технічної інвентаризації" (надалі Маріупольське БТІ) про визнання права власності на самовільно прибудований на орендованій земельній ділянці об'єкт нерухомості –павільйон торгового залу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.11.2008 року (суддя ЄмельяновА.С.), позов задоволений, за ПП "Пасатонік-2007" визнане право власності на основну нежитлову будівлю ( торговельний зал) загальною площею 7,8 кв.м., що розташована за адресою: пр. Будівельників, 121, м. Маріуполь, Донецька обл.

Судове рішення мотивоване тим, що самочинне будівництво вказаного об'єкта нерухомості не порушує права інших осіб, права власності на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, тому позов є обґрунтованим.

Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням, Заступник прокурора Донецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 116, 125 Земельного кодексу України, ст. 18 Закону України "Про основи містобудування", просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Подання також Доповідач: Шаргало В.І.

мотивоване тим, що самовільне будівництво здійснено на землі Маріупольської міської ради і порушує права останньої як власника земельної ділянки, однак ці обставини залишились поза увагою суду.

Заслухавши прокурора, розглянувши та обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарським судом встановлено, що ПП "Пасатонік-2007" на підставі укладеного з Маріупольською міською радою договору оренди землі від 04.02.2008року користується земельною ділянкою площею 0,0050га по проспекту Будівельників,121 у Жовтневому районі м. Маріуполя. Земельна ділянка надана підприємцю для встановлення павільйону для ремонту взуття. Строк дії договору 3 роки.

На вказаній земельній ділянці підприємством самовільно зведено капітальну (з фундаментом) споруду павільйону площею 7,8 м.кв.

З метою оформлення самочинно зведеного об'єкта підприємство зверталося до Маріупольського БТІ, однак отримало негативну відповідь, оскільки будівництво проведено самочинно.

З урахуванням цих обставин та норм ст. 376 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України, роз’яснень, що містяться в п.п.1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Проте, при постановленні рішення про задоволення позову, в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції в повній мірі не досліджено обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій", фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. За правилами частини 4 названої статті Закону у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Зі змісту договору оренди землі від 04.02.2008 року вбачається, що Орендар - позивач має право використовувати земельну ділянку за призначенням і зводити в установленому законодавством порядку будівлі і споруди за письмовою згодою Орендодавця (власника земельної ділянки –Маріупольської міської ради (п.9 договору). Як зазначалося вище, земельна ділянка надана для встановлення павільйону для ремонту взуття, однак характер споруди (тимчасова збірно- розбірна, капітальна) договором не визначено.

Документи, які б підтверджували відведення земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, в матеріалах справи відсутні як і відсутні обумовлений договором дозвіл власника земельної ділянки на здійснення будівництва на цій земельній ділянці та відповідні дозволи на будівництво. Таким чином, оскільки спірний об'єкт нерухомості зведений на земельній ділянці територіальної громади (комунальної власності), інтереси якої представляє Маріупольська міська рада, суду слід було вирішити питання про необхідність залучення міськради до участі у справі.

Судом попередньої інстанції вищезазначене залишене поза увагою, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.