Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2008 року у справі № 10/136 (4/1021-15/98) за позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до житлово-будівельного кооперативу № 152, за участю третьої особи –Львівського комунального підприємства "Тополя-406", про стягнення суми, –

У травні 2007 року Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до житлово-будівельного кооперативу № 152 про стягнення заборгованості в сумі 119930,23 грн. за спожиту теплову енергію.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Львівської області від 5 серпня 2008 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2008 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову –без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідач є балансоутримувачем будинку по вул. Миколайчука, 1-а, у м. Львові, а позивач –виробником комунальних послуг –теплової енергії.

На початку опалювального сезону у 2006 році мешканцями будинку відповідача самовільно розпломбовано пусковий механізм подачі тепла та забезпечено користування тепловою енергією в гарячій воді.

Бездоговірне споживання теплової енергії, за яку не проведено розрахунку, мало місце в період з 1 жовтня 2006 року по 31 березня 2007 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не може бути виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, а тому підстави для задоволення вимог про стягнення з останнього боргу за спожиту мешканцями будинку, що знаходиться на балансі відповідача, теплову енергію, відсутні.

З таким рішенням господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши судове рішення у справі без змін.

Проте, з висновком попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову погодитись не можна, оскільки він прийнятий з порушенням норм процесуального права, що тягне за собою неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В порушення вказаної норми процесуального права, господарський суд першої інстанції не звернув належної уваги на вказівку Вищого господарського суду України, викладену в постанові від 9 квітня 2008 року у даній справі, щодо визначеного законом особливого статусу балансоутримувача, неправильного застосування судами при попередньому розгляді справи нормативних актів органу місцевого самоврядування, і припустився тих же порушень.

Визнавши, що відповідач не є виконавцем житлово-комунальних послуг і не повинен платити за споживання теплової енергії в даному випадку, суд не врахував ту обставину, що мало місце бездоговірне споживання теплової енергії та не дав цьому оцінки, як і не визначив, хто саме повинен оплачувати бездоговірне споживання теплової енергії, наданої позивачем.

Зазначивши, що мешканцями будинку відповідача сплачені платежі за гарячу воду Львівському комунальному підприємству "Тополя-406", суд, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не встановив кількості та вартості спожитої теплової енергії, в якому розмірі вона оплачена, підстав внесення даних платежів третій особі у справі і не дав цьому правової оцінки.

При розгляді даного спору в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції на ці обставини також уваги не звернув, залишивши судове рішення у справі без змін.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, належність теплових мереж, по яких безпосередні споживачі отримували теплову енергію, хто є за них відповідальним, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого і вимог закону, прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 5 серпня 2008 року і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2008 року у справі № 10/136 (4/1021-15/98) скасувати, а справу направити до господарського суду першої інстанції на новий розгляд.