Прокурор Кам'янець-Подільського району в інтересах держави в особі Державного підприємства "Нігинський кар'єр" звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.04.2006 року, укладеного між Кам'янець –Подільською

районною державною адміністрацією та Приватним підприємством "Виробничо –комерційне підприємство "Нігинсахкампром".

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 30.10.2008 року у задоволенні позову відмовлено.

За апеляційною скаргою Державного підприємства "Нігинський кар'єр" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 року залишене без змін.

Державне підприємство "Нігинський кар'єр" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 30.10.2008 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 року, а позов прокурора залишити без розгляду.

Скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме пункту 2 статті 121 Конституції України, статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", статті 2, 81, 103 Господарського процесуального кодексу України, вимог рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року (v003p710-99) "У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді). Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Перший заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційним поданням в інтересах держави в особі Державного підприємства "Нігинський кар'єр", в якому просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові.

На думку прокурора судами не враховано, що Приватним підприємством "Виробничо –комерційне підприємство "Нігинсахкампром" укладено договір купівлі –продажу приміщення депо і гаражу, який в подальшому був розірваний сторонами.

Крім того, земельну ділянку, яку надано в користування Приватному підприємству "Виробничо –комерційне підприємство "Нігинсахкампром" в порушення частини 5 статті 116 Земельного кодексу України не було вилучено з користування Державного підприємства "Нігинський кар'єр"

Не було враховано судами і приписи статті 626 Цивільного кодексу України, статті 125 Земельного кодексу України, згідно з якими право користування земельною ділянкою прямо пов'язано із наявністю договору, а не розпорядження про надання земельної ділянки, яке відповідно статті 116 Земельного кодексу України є лише підставою для укладання договору.

Заслухавши суддю –доповідача та присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій розпорядженням Кам'янець –Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області №282/2006 р від 22.03.2006 року Приватному підприємству "Виробничо –комерційне підприємство "Нігинсахкампром" було надано в оренду земельну ділянку площею 0,4050 га для виробничих потреб (обслуговування приміщення депо і гаражу) строком на 5 років з укладенням договору оренди.

05.04.2006 року між Приватним підприємством "Виробничо –комерційне підприємство "Нігинсахкампром" та Кам'янець –Подільською районною державною адміністрацією Хмельницької області був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого остання передавала в оренду земельну ділянку загальною площею 0,4050 га для виробничих потреб (для обслуговування приміщення депо і гаражу) строком на 5 років.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора про визнання недійсним зазначеного договору оренди з підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України суди виходили з того, що розпорядження Кам'янець –Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області №282/2006 р від 22.03.2006 року видане на підставі пункту 1 статті 124 Земельного кодексу України є правовою підставою набуття Приватним підприємством "Виробничо –комерційне підприємство "Нігинсахкампром" права користування спірною земельною ділянкою та ніким не визнано нечинним у передбаченому законом порядку.

Крім того, враховуючи, що прокурором не надані докази права власності Державного підприємства "Нігинський кар'єр" на будівлі депо і гаражу, які знаходяться на спірній земельній ділянці, а Приватне підприємство "Виробничо –комерційне підприємство "Нігинсахкампром" надало документи про належність йому вказаного майна суди дійшли висновку, що це стосується встановлення права власності і виходить за межі даного позову.

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки відповідно до статей 4-47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, поза увагою судів попередніх інстанцій залишились приписи статті 11 Цивільного кодексу України, згідно з якою підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Стаття 125 Земельного кодексу України передбачає право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Документом, що посвідчує право оренди землі згідно статті 126 Земельного кодексу України є договір оренди, зареєстрований у передбаченому порядку.

Отже, договір є правовою підставою землекористування, який укладається при наявності рішення власника або його уповноваженого органу щодо розпорядження землею.

Крім того, відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року "Про судове рішення" (v0011700-76) мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

В порушення вказаної норми ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не навели жодного доводу, з якого вони не приймають до уваги підстави позову, які наведені прокурором в позовній заяві, а саме частини 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України та докази, надані прокурором стосовно розірвання договору від 1.08.2002 року ( а.с. 9-10), лист Мінагрополітики України ( а.с. 28).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції спір фактично не був розглянутий по суті.

Не з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Крім того, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Статтею 32 цього ж кодексу передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В судовому процесі, згідно статті 30 цього Кодексу, можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Стаття 65 Господарського процесуального кодексу України передбачає ряд заходів по підготовці справи до розгляду з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення спору та надає повноваження суду на власний розсуд визначати необхідні дії виходячи з конкретних обставин справи та ступеню підготовленості матеріалів самими сторонами.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Що стосується скарги Державного підприємства "Нігинський кар'єр" про застосування процесуальних норм при прийнятті позову прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства "Нігинський кар'єр", касаційна інстанція зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України прокуратура України є єдиною системою, на яку покладається представництво інтересів громадяни-а держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Стаття 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправна (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац 3 частини 1 та частина 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року (v003p710-99) у справі №1-1/99 значено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді, проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку постійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор Кам'янець-Подільського району у позовній заяві обґрунтував своє звернення до господарського суду Хмельницької області з позовом в інтересах держави та необхідність захисту цих інтересів з посиланням на положення статті 14 Конституції України, статті 3 Земельного кодексу України.

Таким чином, твердження заявника про порушення судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи в зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Хмельницької області від 30.10.2008 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 року у справі № 21/4581 господарського суду Хмельницької області скасувати.