Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" звернулося до господарського суду з позовною заявою до відповідачів про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю лазні літера "А" загальною площею 174,1кв.м., що знаходиться за адресою Київська область, Фастівський район, с. Пилипівка, вул. Леніна та про зобовязання зареєструвати право власності на вказану нежитлову будівлю на підставі пунктів 3 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Позивач вказав, що вказану вище будівлю лазні було самочинно побудовано Колективним сільськогосподарським підприємством "Нива", чиїм правонаступником внаслідок проведеної реорганізації є позивач, дана будівля знаходиться на балансі позивача, позивач проводить оформлення в оренду земельної ділянки під будівлею лазні разом з іншими господарськими будівлями та спорудами.

Водночас у позовній заяві зазначено про безпідставність відмови ради у визнанні права власності за позивачем, порушення права власності позивача на спірну будівлю прийняттям її до комунальної власності.

Відповідачі відхилили позов з мотивів віднесення спірної будівлі до об'єктів соціальної сфери, які в процесі розпаювання підлягали безоплатній передачі до комунальної власності, відсутністю спору щодо реєстрації права власності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.02.2009р. (суддя Чорна Л.В.) позовні вимоги задоволено; визнано за Сільськогосподарським товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" право власності на нежитлову будівлю лазні літера "А" загальною площею 174,1кв.м., що знаходиться за адресою Київська область, Фастівський район, с. Пилипівка, вул. Леніна; зобов’язано Комунальне підприємство Київської обласної ради Фастівського міжміського бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на нежитлову будівлю лазні літера "А" загальною площею 174,1кв.м., що знаходиться за адресою Київська область, Фастівський район, с. Пилипівка, вул. Леніна.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.04.2009р. (судді: Зеленіна Н.І. –головуючий, Мазур Л.М., Разіна Т.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про відмову в позові повністю; стягнуто з позивача на користь Пилипівської сільської ради народних депутатів 51грн. судових витрат.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення статті 22 Господарського процесуального кодексу України та статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки висновки апеляційного господарського суду не відповідають дійсним обставинам справи про виділення земельної ділянки під будівництво 1973 року, не враховують подане позивачем клопотання про зупинення провадження у справі.

Відповідачі не надали відзив на касаційну скаргу; сторони не скористались правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, спірне приміщення лазні збудоване у 1982 році колгоспом "Шлях до комунізму", утримувалося та знаходилося на балансі колгоспу.

У 1990 році колгосп "Шлях до комунізму" реорганізований у КСП "Нива", що у свою чергу реорганізовано у сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю "Нива" (позивач); за Статутом сільськогосподарське підприємство є правонаступником КСП "Нива" за всіма його правами та обов'язками.

Рішенням Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області 14 сесії V скликання попередньо погоджено позивачу збір матеріалів місця розташування земельних ділянок орієнтовною площею 8 га за межами населених пунктів с. Пилипівка, Королівка та Єлізаветівка на розробку проекту землеустрою, щодо оформлення земельних ділянок в оренду під господарськими будівлями і спорудами.

Також місцевим господарським судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Пилипівської сільської ради № 5.5 від 22.04.2008р. позивачу відмовлено у визнанні права власності на будівлю лазні у с. пилипівка по вул. Леніна Фастівського району.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд керувався пунктами 4-9 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2003р. № 1253 "Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників" (1253-2003-п) та приписами пунктів 1-5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Натомість суд апеляційної інстанції вказав, що надані позивачем документи та знаходження спірного майна на балансі позивача не є доказом того, що даний об'єкт є ним самочинно побудований; позивач не надав доказів надання йому земельної ділянки під вже збудоване нерухоме майно, тому підстави для визнання права власності на спірний об'єкт відсутні.

Судова колегія погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відмову в позові з таких підстав.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. № 1243 (1243-2004-п) зазначена процедура здійснюється, зокрема, з метою перевірки комісією готовності об'єкту до експлуатації, та цим порядком передбачено затвердження акту державної приймальної комісії відповідним органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєстрацію в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього; самостійними ознаками самочинності є будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Стаття 376 Цивільного кодексу України визначає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частиною третьою цієї статті, за якою право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З аналізу вказаної норми вбачається, що в судовому порядку за особою може бути визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об’єкту, тобто, визначено можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна у разі усунення допущеного порушення, яке полягає у здійсненні самочинного будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, шляхом надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване майно.

Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню; також на вимогу власника (користувача) земельної ділянки право власності на таке самочинно збудоване майно може бути визнано за власником (користувачем) земельної ділянки з відшкодуванням витрат особі, яка здійснила самочинне будівництво (частини 4-6 статті 376 Цивільного кодексу України).

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивач не надав доказів надання земельної ділянки у належному порядку під вже збудоване майно; земельна ділянка, на якій розташоване спірне майно, у власність, у користування чи під забудову не передавалась, відтак підстави для визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України відсутні.

Судова колегія зазначає, що апеляційним господарським судом вірно визначено зміст правовідносин сторін, норму права, що їх регулює, та істотні обставини справи, які підлягали з'ясуванню для вирішення спору; правові висновки апеляційного господарського суду є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги жодним чином не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційним господарським судом розглянуто в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об’єктивно у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізовано спірні правовідносини, відтак висновки за наслідками розгляду даного спору є законними та обґрунтованими.

Прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає вимогам статей 33, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.04.2009р. у справі № 8/487-08 Господарського суду Київської області залишити без змін.