Рішенням господарського суду м. Києва від 17.02.2009 (суддя: І.Кушнір) позов про стягнення основного боргу, пені, штрафу, інфляційних, річних задоволено частково. В позові про стягнення основного боргу в сумі 5000 грн. провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору. В решті вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами було укладено договір від 24.07.2008, в порушення умов якого відповідач не здійснив оплату за поставлений товар, тому вимоги позову про стягнення заборгованості, пені, штрафу, інфляційних, річних правомірні та підлягають задоволенню.

Віднесення позивачем витрат на юридичне обслуговування до збитків суперечить ст.ст. 22, 611, 612, 623 Цивільного кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з шкодою, тому в частині стягнення збитків слід відмовити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 (судді: О.Поляк, Н.Капацин, Н.Калатай) рішення господарського суду першої інстанції залишено без зміни.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Скаржник стверджує, що судом не враховано обставин несплати ним обумовлених договором 20% вартості товару в якості попередньої оплати та наслідки такої несплати, передбачені п. 2.1.1 договору.

Судом прийнято до уваги докази як то видаткова накладна від 04.08.2008 та довіреність від 04.08.2008, що не відповідають вимогам ст. 34 ГПК України.

Сторони, повідомлені про час та місце розгляду справи касаційною інстанцією відповідно до вимог ст. 1114 ГПК України, правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом позову є стягнення основного боргу, пені, штрафу, річних, інфляційних та збитків.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору від 24.07.2008 за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача сільськогосподарську техніку, а відповідач – оплатити її на умовах договору.

Встановлено, що за актом приймання-передачі від 04.08.2008, видатковою накладною від 04.08.2008 позивач поставив, а відповідач отримав товар, що відповідачем не заперечується.

Відповідач частково оплатив отриманий товар в сумі 5000 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна обов'язок доведення обставин як на підставу вимог та заперечень покладається на сторони.

Доводи позивача про не оплату товару в повній сумі відповідач у встановленому процесуальним законом порядку не спростував, протилежних обставин не довів.

Доводи відповідача про неврахування обставин не проведення попередньої оплати та неврахування судом наслідків п. 2.1.1 договору відхиляються, оскільки як вірно зазначено судом, не здійснення попередньої оплати надає право позивачу відстрочити виконання свого обов'язку щодо поставки товару, однак не надає права відповідачу відмовитися від договору.

За таких обставин господарській суди дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин висновок господарського суду про задоволення позовних вимог, касаційна інстанція визнає правомірним.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами п. 7.3. Договору Покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі 0,08 % від суми простроченого платежу, за кожен день затримки.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996р. (543/96-ВР) (далі - Закон № 543), згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі викладеного, касаційна інстанція погоджується з висновком господарського суду щодо обґрунтованого нараховання відповідачу пені, що обчислена у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки, що діяла в період, за який нараховується пеня. Крім того, приймаючи до уваги межі позовних вимог та приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, пеня підлягає стягненню в тому розмірі та за той період, який було заявлено позивачем в позові, асаме у розмірі 9 940,33 грн. за період з 01.12.2008р. по 09.01.2009р.

Пунктом 7.4. Договору встановлено, що за несплату або несвоєчасну оплату товару Покупець сплачує штраф в розмірі 7 % від вартості поставленого товару та інші штрафні санкції у відповідності до вимог чинного законодавства.

Таким чином, судом правомірно стягнуто з відповідача штраф.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентів річних з простроченої суми.

Судом обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача три відсотки річних та інфляційні втрати.

Щодо вимог про відшкодування збитків, що полягають у понесені витрат на оплату юридичних послуг та виконання робіт, пов'язаних з розглядом вказаної справи, то як вірно встановив господарський суд, віднесення позивачем до збитків витрат на юридичне обслуговування суперечить нормам чинного законодавства, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюваною шкодою.

Відповідно до положень ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника щодо тлумачення умов договору та невідповідності доказів по суті є намаганням встановити інші обставини, ніж ті, що встановлені судом, довести неправильне застосування норм матеріального права на підставі іншої оцінки доказів у справі, що суперечить визначеним ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України межам перегляду справи касаційною інстанцією.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 та рішення господарського суду м. Києва від 17.02.2009 у справі № 17/39 господарського суду Чернігівської області залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.