П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого: Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,
Самсіна I.Л., Терлецького О.О.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом
ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення
Овруцької райдержадміністрації, Овруцького районного центру з
нарахування та виплати пенсій та допомог Головного управління
праці та соціального захисту населення Житомирської обласної
державної адміністрації про стягнення грошових сум, за скаргою
ОСОБА_1 про перегляд за винятковими обставинами ухвали Верховного
Суду України від 31 серпня 2005 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся з позовом на
неправомірні дії Управління праці та соціального захисту населення
Овруцької райдержадміністрації, Овруцького районного центру з
нарахування та виплати пенсій та допомог Головного управління
праці та соціального захисту населення Житомирської обласної
державної адміністрації, в якому зазначив, що відповідачами йому
безпідставно відмовлено в виплаті заборгованості по щорічній
допомозі на оздоровлення. Посилався на те, що він є учасником
ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії
і згідно зі ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
( 796-12 ) (796-12)
(далі - Закон № 796-ХII), відповідачі повинні
виплачувати йому щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п'яти
мінімальних заробітних плат на рік. Вказуючи, що всупереч вимог
Закону № 796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
, за 2000 рік йому виплачено лише 26
грн.70 коп., а за 2001-2002 роки - нараховано тільки 53 грн.40
коп., позивач просив стягнути заборгованість у сумі 2748 грн. 30
коп., визнавши неправомірними дії відповідачів.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від
20 травня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Житомирської області від 20 жовтня 2003 року, скаргу ОСОБА_1
задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідачів
заборгованість по щорічній допомозі на оздоровлення у сумі 53 грн.
40 коп.
В решті позову - відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду України від 31 серпня 2005 року в
задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено.
У скарзі ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за винятковими
обставинами поставлено питання про скасування ухвали Верховного
Суду України від 31 серпня 2005 року, ухвали апеляційного суду
Житомирської області від 20 жовтня 2003 року, рішення Овруцького
районного суду Житомирської області від 20 травня 2003 року та
ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог з
посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції
ст. 48 Закону № 796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
. Скаржник вважає, що при
вирішенні даного спору суди неправильно застосували норми
матеріального права. Конфліктним рішенням, у якому, на думку
скаржника, інакше застосовано конфліктну норму права, визначено
рішення Верховного Суду України від 10 лютого 2005 року у справі
за позовом ОСОБА_2 до ДП "Чорнобильсервіс" про стягнення
компенсації.
Скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Колегією суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України виявлено неоднакове застосування судом
касаційної інстанції ст. 48 Закону №796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з
обгрунтованістю яких погодився і суд касаційної інстанції,
мотивовані тим, що Управління праці та соціального захисту
населення Овруцької райдержадміністрації при нарахуванні ОСОБА_1
щорічних виплат на оздоровлення за 2000 - 2002 роки правильно
виходило з положень Закону № 796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
та Постанови
Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996
року № 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
(далі - Постанова КМУ № 836), згідно з
якими позивачу підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення
за ці роки, як учасникові ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ої
категорії, у розмірі 26 гривень 70 копійок на рік (встановленому
названою Постановою КМУ ще у 1996 році).
Однак, зазначені висновки судів не відповідають вимогам
закону з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Судом встановлено, і це не заперечується відповідачем, що
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС 2-ої категорії. Він отримав допомогу на оздоровлення за 2000
рік в сумі 26 гривень 70 копійок і в такому ж розмірі допомога на
оздоровлення була йому нарахована в 2001-2002 роках.
Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХII
( 796-12 ) (796-12)
щорічна допомога учасникові ліквідації наслідків аварії
на ЧАЕС 2-ої категорії виплачується у розмірі п'яти мінімальних
заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати
визначається на момент виплати (частина 7 статті 48 Закону №
796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
).
Статтею 1 Закону України "Про встановлення мінімальної
заробітної плати на 2003 рік" від 26.12.2002 р. № 372-IV
( 372-15 ) (372-15)
(далі - Закон № 372-IV) розмір мінімальної заробітної
плати встановлений з 1 січня 2003 року у розмірі 185 грн. на
місяць, а з 1 грудня 2003 року - 237 грн. Зі змісту статті 1 цього
Закону не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей
застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою
реалізації норми статті 48 Закону № 796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
, а
навпаки, статтею 2 Закону № 372-IV ( 372-15 ) (372-15)
передбачено
обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих
норм.
Слід зазначити, що встановлений в 1996 році постановою КМУ №
836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом
тривалих років не змінювався і не відповідав розміру,
встановленому законами України. Зокрема, розмір мінімальної
заробітної плати, відповідно до статті 1 Закону № 372-IV
( 372-15 ) (372-15)
з 1 січня 2003 року складав 185 грн. на місяць, який
згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Державного
бюджету України зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані
закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону №
796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
. Оскільки ні Верховна Рада України, ні
Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих
питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності
законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного
спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону № 796-ХII
( 796-12 ) (796-12)
та стаття 1 Закону № 372-IV ( 372-15 ) (372-15)
, а не Постанова
КМУ № 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
.
За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону №
796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
, Управління праці та соціального захисту
населення Овруцької райдержадміністрації повинно було виплатити
позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період,
виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення
права на виплату.
Зважаючи на те, що всіма судовими інстанціями неправильно
застосовані норми матеріального права, однак фактичних даних щодо
реально отриманих позивачем сум щорічної допомоги за 2000 - 2002
роки в матеріалах справи не міститься, колегія суддів вважає за
необхідне скасувати всі ухвалені в справі судові рішення і
направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у
зв'язку з чим скарга задовольняється частково.
Керуючись ст. 243 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Скаргу ОСОБА_1 про перегляд за винятковими обставинами ухвали
Верховного Суду України від 31 серпня 2005 року - задовольнити
частково.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 20
травня 2003 року, ухвалу апеляційного суду Житомирської області
від 20 жовтня 2003 року та ухвалу Верховного Суду України від 31
серпня 2005 року скасувати а справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України.
Головуючий: Кривенко В.В.
Судді: Гусак М.Б.
Маринченко В.Л.
Самсін I.Л.
Терлецький О.О.