Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. –головуючого (доповідача), Подоляк О.А., Васищака І.М.,

за участю представників: позивача –Бойко М.М.

відповідача –

розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "Крокус" на рішення господарського суду м.Києва від 9 квітня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 червня 2009 року у справі за позовом Приватного підприємства "Експосервіс-С" до ТзОВ "Крокус" про стягнення заборгованості,

У березні 2009 року позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача про стягнення суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції, процентів та пені за весь час прострочення в розмірі 90723 грн. 77 коп.

Рішенням господарського суду м.Києва від 9 квітня 2009 року (суддя Чеберяк П.П.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 червня 2009 року рішення суду скасоване. Позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 82451,62 грн. основного боргу, 5441,81 грн. інфляційних витрат, 1321,48 грн. 3% річних, 1508,86 грн. пені, судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ТзОВ "Крокус" просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та припинити провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 червня 2007 року між сторонами у справі було укладено договір №52-Ф на фізичну охорону об’єктів, умовами якого передбачено, що виконавець прийняв на себе обов'язки по забезпеченню безпеки та схоронності майна замовника на прийнятих під охорону об'єктах останнього на селекційно-гібридному центрі племзаводу за адресою: Черкаська обл., Золотоніський р-н, с.Піщане, вул. Шевченка, 61.

Відповідно до ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п.п.5.1, 5.2 укладеного договору вартість послуг виконавця з охорони на календарний місяць складає 4320 грн. Оплата послуг проводиться до 15 числа наступного місяця. Додатковими угодами №2 від 01.02.2008 року та №3 від 01.04.2008 року до основного договору кінцева узгоджена сторонами вартість становила 36000 грн.

Строк дії укладеного договору додатковою угодою №1 від 29.12.2007 року був продовжений до 31 грудня 2008 року.

Згідно ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В період з червня 2007 року по липень 2008 року дії укладеного договору №52-Ф позивачем були надані відповідачеві послуги на охорону на загальну суму 528851,62 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Відповідач, в порушення умов укладеного договору, частково виконав взяті на себе за укладеним договором зобов’язання, перерахувавши позивачеві за надані послуги 446400 грн.

9 липня 2008 року між сторонами у справі було укладено додаткову угоду №4, згідно якої сторони за взаємною згодою домовились розірвати укладену угоду та припинити її дію з 10 липня 2008 року.

Разом з тим, 10 липня 2009 року між сторонами у справі був підписаний акт приймання-здачі робіт за укладеним договором №52-Ф, згідно якого роботи по забезпеченню безпеки та схоронності майна замовника на прийнятих під охорону об'єктах на селекційно-гібридному центрі племзаводу за адресою: Черкаська обл., Золотоніський р-н, с. Піщане за 9 днів липня 2008 року виконавцем виконані в повному обсязі.

Приймаючи рішення у справі про відмову позивачу в позові місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до п.2 додаткової угоди №4 від 09.07.2008 року, у зв’язку з припиненням дії угоди, сторони претензій один до одного не мають, що є підставою для відмови в позові.

Перевіряючи законність і обгрунтованість прийнятого місцевим господарським судом рішення, апеляційна інстанція не погодилась з зазначеними висновками враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поряд з цим, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи зазначені приписи закону апеляційний господарський суд обгрунтовано вважав, що оскільки відповідачем не було підтверджено факту оплати наданих позивачем послуг по охороні об’єктів та не спростовано невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов’язань, то позовні вимоги підлягають задоволенню, а рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в позові, скасуванню.

Враховуючи, що відповідач за надані позивачем послуги по охороні об’єктів повністю не розрахувався, апеляційний господарський суд правильно стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 82451,62 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як встановлено судом при прийнятті оскаржуваної постанови, пунктом 5.2 укладеного сторонами договору передбачається, що прострочення оплати вартості послуг виконавця по договору тягне за собою право стягнення пені з винної сторони в розмірі 0,01% від несплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення зобов’язання зі сплати пені за кожен день прострочення.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що апеляційний господарський суд у постанові вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 5441,81 грн. інфляційних, 1321,48 грн. 3% річних та 1508,86 грн. пені.

За таких обставин, оскаржувана постанова відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 червня 2009 року залишити без змін, а касаційну скаргу ТзОВ "Крокус" –без задоволення.