В липні 2002 року дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Херсонгаз" про стягнення 24484755,98 грн., з яких 14546686,87 грн. заборгованості, 1989747,9 грн. інфляційних втрат, 217601, 02 грн. 3% річних та 1968325,57 грн. пені.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в порушення умов укладеного між сторонами договору на поставку природного газу, відповідач не здійснив повної оплати за отриманий природний газ.

В подальшому позивач збільшив позовні вимоги в частині інфляційних, 3% річних та пені.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.05.2005 року позов задоволено частково. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Херсонгаз" 14554395,97 грн. заборгованості, 3675879,86 грн. збитків від інфляції, 1261715,88 грн. 3% річних та судові витрати. В решті позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2005 року рішення місцевого господарського суду скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи позивач знову збільшив позовні вимоги в частині інфляційних, 3% річних та пені.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 15.12.2008 року (Закурін М.К.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача 2628165,38 грн. інфляційних втрат, 717394,82 грн. 3% річних та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

При цьому, господарський суд виходив із того, що на час прийняття рішення у справі відповідач повністю погасив суму основного боргу. Також господарський суд зазначив, що нарахування пені є необгрунтовним, оскільки сторонами не визначено формули її нарахування.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.04.2009 року (судді: Т.П.Зубкова –головуючий, Н.А.Колодій, О.М.Яценко) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" просить постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на те, що при прийнятті рішення господарським судом було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18.01.2000 року між дочірньою компанією "Торговий Дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник), правонаступником якого є позивач у справі, та відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Херсонгаз" (покупець) було укладено договір на постачання природного газу № 10/16-81, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю в 2000 році природний газ, отриманий в оплату за транзит російського газу або імпортований, для потреб підприємств комунальної теплоенергетики та котелень промислових підприємств, які відпускають теплову енергію бюджетним установам та населенню, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

На виконання умов договору постачальник протягом 2000 року передав покупцю згідно з актами приймання-передачі 78523,982 тис. кубічних метрів природного газу на загальну суму 14841117,64 грн., що не заперечується відповідачем.

При цьому, за обліковими даними позивача відповідач сплатив вартість отриманого газу частково –в розмірі 6 709 400,97 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі8131716,67 грн., з приводу якої виник спір.

Як вбачається з матеріалів справи, в основу рішення господарського суду покладено, зокрема, висновок судово-бухгалтерської експертизи, з якого вбачається, що відповідачем при перерахуванні коштів в якості оплати за поставлений природний газ по договору № 10/16-81 від 18.01.2000 року сплачено 12558662,11 грн. та погашена заборгованість за газ в сумі 234834,05 грн.

Разом з тим, необхідно зазначити, що відповідно до ч.5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Однак, прийняте у даній справі рішення місцевого господарського суду, яке залишене без змін апеляційним, прийняте в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України без всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, про що свідчить наступне.

Як зазначено в рішеннях господарських судів та вбачається з висновку судової експертизи, відповідачем при перерахуванні коштів згідно постанови Кабінету Міністрів України № 934 від 07.06.2000 року (934-2000-п) в якості оплати за поставлений природний газ сплачено позивачу по спірному договору № 10/16-81 від 18.01.2000 року 6084095,19 грн.

Проте, з вказаним повністю погодитися не можна.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень від 19.12.2000 року, 28.12.2000 року та від 19.12.2000 року, грошові кошти на загальну суму 12347615,65 грн., що перераховані згідно постанови Кабінету Міністрів України № 934 від 07.06.2000 року (934-2000-п) , є погашенням заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений природний газ у 2000 році.

При цьому, господарськими судами не з'ясовано та не перевірено доводів позивача про те, що між сторонами у 2000 році було укладено й інші договори, заборгованість за якими якраз входила до суми у розмірі 12347615,65 грн., і була погашена шляхом перерахування згідно постанови Кабінету Міністрів України № 934 від 07.06.2000 (934-2000-п) року.

Як свідчать протоколи-реєстри № 150/2000 від 11.12.2000 року, 1037/2000 від 27.12.2000 року та 147/2000 від 12.12.2000 року підприємств, установ та організацій, які приймають участь в заліку взаємної заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України № 934 від 07.06.2000 року (934-2000-п) станом на 01.12.2000 року, документом, що підтверджує заборгованість є акт звірки.

Однак, акти звірки, складання яких передбачено п.2 Порядку проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, природний газ, житлово-комунальні послуги та послуги водопостачання і водовідведення, судами не досліджувались.

За відсутності вказаних актів неможливо встановити, за якими саме договорами була погашена заборгованість відповідача перед позивачем на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 934 від 07.06.2000 (934-2000-п) року.

Однак, на вказане суди уваги не звернули.

Посилання господарських судів у рішенні та постанові на листи відповідача та Херсонського обласного управління Ощадбанку про зміну призначення платежу у платіжних дорученнях не є правомірними та обгрунтованими, оскільки, як правильно зазначає скаржник, банківські установи не наділені правом на вимогу тільки однієї сторони змінювати реквізити платіжного доручення в частині графи "призначення платежу" без згоди на це іншої сторони.

При цьому, докази погодження з позивачем зміни призначення платежу в платіжних дорученнях у матеріалах справи відсутні, а його письмові пояснення свідчать про те, що він заперечує проти такої зміни.

Поза увагою суду залишились також ті обставини, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2008 року № 440 "Про реалізацію статті 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (440-2008-п) затверджено Порядок перерахування у 2008 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

На виконання п.3 вказаного порядку між сторонами у даній справі у 2008 році було укладено договори про організацію взаєморозрахунків, які передбачали погашення відповідачем заборгованості за природний газ по договору від 18.01.2000 року № 10/16-81.

Вказані договори укладались на підставі довідки щодо наявності дебіторської та/або кредиторської заборгованості, яка свідчить про те, що станом на дату її складання, а саме 30.09.2008 року, заборгованість відповідача перед позивачем за природний газ згідно договору № 10/16-81 складає 8131716,66 грн.

Вказана сума заборгованості також зафіксована в акті звірки розрахунків станом на 01.10.2008 року, підписаному представниками обох сторін у даній справі, що також скріплений відбитками печаток сторін.

Більш того, в матеріалах справи міститься ще акт звіряння взаємних розрахунків між сторонами за 2000-2006 рік за договором № 10/16-81 від 18.01.2000 року (а.с.57 т.2), в якому також зазначено, що станом на 01.01.2007 року заборгованість відповідача складає 8131716,66 грн.

Крім того, необхідно зазначити, що оскільки в ч.3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України вказано, що визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги та заперечення, для господарського суду не є обов'язковими, факт перерахування грошової суми в розмірі 286721,66 грн., про що позивачем самостійно вказано, повинен бути підтверджений належними і достовірними доказами і оцінений судом в сукупності з іншими доказами.

Висновок господарських судів про необгрунтованість заявлених вимог про стягнення пені не є правомірним, оскільки сторони в договорі обумовили, що за несвоєчасну оплату поставленого газу покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Беручи до уваги, що порушення умов договору в частині своєчасної оплати газу були допущені і після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , судам слід при нарахуванні пені керуватись ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, де визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, слід зазначити, що господарський суд не позбавлений можливості зменшити розмір пені, якщо прийде до висновку, що він значно перевищує розмір збитків або за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи, що в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів неповно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки не є вичерпними та суперечать наявним у матеріалах справи доказам, прийняті судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, ретельно з’ясувати вимоги позивача і заперечення відповідача, всім доказам дати оцінку в їх сукупності і відповідно до вимог закону і обставин справи вирішити спір.

Крім того, в залежності від встановленого, господарському суду слід вирішити питання, пов'язані з нарахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 16.04.2009 року та рішення господарського суду Херсонської області від 15.12.2008 року у справі № 4/140 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.