В жовтні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Форте Груп ЛТД" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СБМУ "Підряд" про стягнення 64552,58 грн., з яких 42785,43 грн. основного боргу, 2055,26 грн. пені, 1689,25 грн. 3% річних та 18022,64 грн. інфляційних втрат.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами контракту не сплатив йому 42785,43 грн. курсової різниці, які підлягали сплаті в зв'язку із зміною курсу Євро більш ніж на 1% по відношенню до гривні з моменту укладання договору до дня перерахування грошових коштів відповідачем.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.12.2008 року (суддя Рябцева О.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "СБМУ "Підряд" 42218,97 грн. заборгованості, 2055,26 грн. пені, 1644,72 грн. 3% річних, 3926,36 грн. інфляційних втрат та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване обгрунтованістю позовних вимог. При цьому, нарахована позивачем сума, що виникла в зв'язку з курсовою різницею, в розмірі 42785,43 грн. зменшена судом до 42218,97 грн., так як позивач розрахував зазначену різницю за курсом валют, який існував на дату відвантаження товару, тоді як умовами контракту передбачено сплату суми, яка виникає в зв'язку з курсовою різницею, на день платежу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.04.2009 року (К.В.Тарасенко –головуючий, Г.І.Мостова, Л.М.Шкурдова) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "СБМУ "Підряд" просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних, а в частині стягнення пені залишити в силі. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 11.02.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Форте Груп ЛТД" та товариством з обмеженою відповідальністю "СБМУ "Підряд" (покупець) укладено контракт № 08-02/11-К, за умовами якого продавець зобов'язався продати та поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, а саме: екскаватор KOMATSU, модель WB97R згідно специфікації, наведеної в додатку № 1 даного контракту, яка є його невід'ємною частиною.

Згідно з п.2.1 Контракту вартість товару складає 580461,95 грн. з врахуванням ПДВ, що є еквівалентом 79200,0 Євро по курсу Національного Банку України на 11.02.2008 року (відношення 7,329065 грн./Євро).

Відповідно до п.п.2.1.3. Контракту у разі зміни курсу НБУ Євро по відношенню до гривні на день платежу більше ніж на 1%, ціна Контракту має бути змінена пропорційно. Сума, що виникає у зв`язку з курсовою різницею, має бути перерахована банківським переказом.

Пунктом 2.1. Контракту сторони передбачили, що повний платіж по Контракту здійснюється банківським переказом в українських гривнях у розмірі 100% вартості товару впродовж п`яти банківських днів з дати підписання цього Контракту.

Також встановлено, що відповідач на виконання умов Контракту 07.03.2008 року перерахував позивачу грошові кошти в розмірі 20000,0 грн., а 14.03.2008 року –560461,95 грн.

Позивач, в свою чергу, 28.03.2008 року поставив відповідачу обумовлений Контрактом товар.

Частиною 1 статті 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч.1 ст. 632 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст. 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Укладаючи контракт № 08-02/11-К від 11.02.2008 року, сторони визначили вартість товару у гривнях, що складає 580461,95 грн. та грошовий еквівалент вартості товару в іноземній валюті (79200,0 Євро), при цьому пунктом 2.1.3 контракту передбачили, що у разі зміни курсу НБУ Євро по відношенню до гривні на день платежу більше ніж на 1%, ціна Контракту змінюється пропорційно; сума, що виникає у зв`язку з курсовою різницею, має бути перерахована банківським переказом.

Як було досліджено місцевим господарським судом, при проведенні оплати 07.03.2008 року у сумі 20000,0 грн., зазначена сума була еквівалентна 2585,28 Євро, а при проведенні платежу 14.03.2008 року в сумі 560461,95 грн., зазначена сума була еквівалентна 71247,71 Євро. Всього відповідачем сплачено за отриманий товар 580461,95 грн., що на час проведення оплат було еквівалентно 73832,99 Євро.

Згідно з Контрактом за отриманий товар відповідачем мало бути сплачено 79200,0 Євро, тобто сума, яка виникла у зв’язку з курсовою різницею становить 5367,01 Євро.

Офіційний курс гривні відносно Євро за даними НБУ, на час останньої проплати 14.03.2008 року становив 7,866385 грн./Євро, тому сума, яка виникла у зв’язку з курсовою різницею становить 42218,97 грн. (5367,01 Євро х 7,866385).

Станом на час прийняття рішення, 42218,97 грн. курсової різниці відповідачем не сплачено.

Як вбачається зі змісту ч.1 ст. 655, ч.1 ст. 691 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) та оплатити за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та положень ст. 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Враховуючи, що умовами договору сторони передбачили відшкодування суми, що виникає у зв`язку з курсовою різницею, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий господарським суд, з висновком якого погодився і апеляційний, обгрунтовано стягнув з відповідача 42218,97 грн.

Разом з тим, погодитися повністю з висновками судів про стягнення 2055,26 грн. пені, 1644,72 грн. 3% річних, 3926,36 грн. інфляційних втрат погодитися не можна з огляду на наступне.

Згідно вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Курсова різниця –це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Фактично сума, що виникає в зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

А тому, враховуючи, що сторонами при укладанні Контракту передбачено відшкодування цієї суми, підстав для стягнення інфляційних втрат колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.

Крім того, нарахування пені та 3% річних на суму інфляційних втрат чинним законодавством не передбачено.

Однак, вказаного господарські суди обох інстанцій не врахували.

При цьому, необхідно зазначити, що повний платіж по Контракту згідно умов договору повинен здійснюватися банківським переказом в українських гривнях у розмірі 100% вартості товару впродовж п`яти банківських днів з дати підписання Контракту.

Контракт підписано сторонами 11.02.2008 року, а отже відповідач до 16.02.2008 року (включно) повинен був перерахувати позивачу грошові кошти за товар.

Однак, грошові кошти були перераховані з простроченням, а саме: 07.03.2008 року перераховано 20000,0 грн., а 14.03.2008 року –560461,95 грн.

Абзацом 2 п.6.3. Контракту сторони погодили, якщо повна сума платежу не буде отримана продавцем в строки відповідно до параграфа 2 цього Контракту, продавець має право стягнути з покупця пеню в розмірі 0,01% від вартості товару за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

З огляду на те, що відшкодування інфляційних втрат передбачено Контрактом, укладеним між сторонами, за прострочення (несвоєчасне виконання) грошового зобов'язання в період з 17.02.2008 року по 14.03.2008 року відповідач повинен сплатити позивачу пеню та 3% річних.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, пеня та 3% річних стягнуті господарським судом за більший, ніж належало, період.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення в частині стягнення пені та 3% річних підлягають скасуванню з направленням справи до господарського суду до першої інстанції для правильного перерахунку.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СБМУ "Підряд" задовольнити частково.

Рішення господарського Київської області від 30.12.2008 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.04.2009 року в справі № 15/351-08 у частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат скасувати.

В задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відмовити.

В частині стягнення пені, 3% річних справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.