розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Національний кредит" в особі його філії в м. Лубни на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.04.2009р. у справі № 16/299 за позовом Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Укртатнафта" до Акціонерного комерційного банку "Національний кредит" в особі його філії в м. Лубни про стягнення суми,

за участю представників:

Позивача: не з’явились,

Відповідача: не з’явились.

Закрите акціонерне товариство "Торговий дім "Укртатнафта" (далі –ЗАТ "ТД "Укртатнафта", Позивач) звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Акціонерного комерційного банку "Національний кредит" в особі його філії в м. Лубни (далі –АКБ "Національний кредит", Відповідач) про стягнення 261 227,42 грн., в тому числі: 255 354,27 грн. збитків і 5 873,15 грн. пені.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.01.2009р., залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.04.2009р., позов ЗАТ "ТД "Укртатнафта" було задоволено.

У поданій касаційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та припинити провадження у справі.

Сторони не скористались правом на участь у судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03.01.2006р. між Позивачем (Клієнт) та Відповідачем (Банк) було укладено договір № ТД 1617/2 про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунко-касового обслуговування (далі –Договір), згідно умов якого (п. 1.1.) Банк відкрив Клієнту поточний рахунок у національній і/або іноземній валюті та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно п.п. 2.1.1. –2.1.3. Договору, Банк зобов’язувався, зокрема, належним чином виконувати умови цього Договору; своєчасно здійснювати розрахункові операції, приймання та видачу готівки відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів України; виконувати доручення Клієнта, що містяться в розрахунковому документі, у строки: в національній валюті –в день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу Банку та не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після закінчення операційного часу або того ж дня за бажанням Клієнта та у разі наявності у Банка технічної можливості за окрему плату, зазначену у тарифах до цього Договору; в іноземній валюті – згідно з тарифами.

При цьому, пунктом 3.2.3. Договору передбачалось, що Клієнт має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших, обумовлених цим Договором послуг.

В подальшому, Позивачем 03.11.2008р. було подано до філії банку Відповідача в м. Лубни платіжне доручення за № 1 від 03.11.2008р. для здійснення грошового переказу на суму 255 354,27 грн. з граничним строком його виконання –04.11.2008р.

Проте, в порушення умов Договору, Відповідачем, перерахунок коштів Позивача здійснено не було і згідно повідомлення останнього таке мало місце у зв’язку із відсутністю/недостатністю коштів на коресподентському рахунку.

Предметом спору у даній справі є вимоги ЗАТ "ТД "Укртатнафта" про стягнення з АКБ "Національний кредит" 255 354,27 грн. збитків і 5873,15 грн. пені, у зв’язку з порушенням Банком розпорядження Клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунку.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, посилаючись на те, що оскільки Відповідач не виконав своїх зобов’язань за Договором № ТД 1617/2, а саме: порушив розпорядження Позивача про перерахування грошових коштів та, враховуючи вимоги ст.ст. 1066, 1068, 1073 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог і їх задоволення.

Разом з тим, на думку колегії суддів, такі висновки судів попередніх інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, є передчасними і такими, що зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Оскаржувані судові рішення даним вимогам в повній мірі не відповідають.

Як вказувалось вище, Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення збитків та пені, обгрунтовуючи такі положеннями законодавства і, зокрема, ст.ст. 22, 1073 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), ст. 224 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ) і ст. 32 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а також, умов Договору, які передбачають можливість відшкодування завданих збитків, у випадку порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів або строків виконання такого розпорядження.

Згідно п.п. 1, 2 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна особа повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторонита забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

При цьому, згідно п. 7 статті 193 цього ж Кодексу, не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Стаття 526 ЦК України також передбачає, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В той же час, статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

При цьому, згідно п. 2 цієї норми Закону, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 22 ЦК України також визначає збитки, як втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Також, згідно ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст. 224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв’язок між ними; вина.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Проте, суд першої інстанції, на дані вимоги норм матеріального права належної уваги не звернув та не дав їм належної правової оцінки.

Так, встановивши протиправність поведінки Відповідача, у зв’язку із порушення банком розпорядження Позивача про перерахування грошових коштів, визнав це достатнім для задоволення його вимог про відшкодування Відповідачем завданих збитків, відповідно до ст.ст. 22, 1073 ЦК України, ст. 224 ГК України, ст. 32 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а також, умов Договору.

В той же час, саме факт заподіяння збитків, їх суть та розмір, а також, безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між заявленою до стягнення сумою збитків та неправомірними діями Відповідача, як і його вини, суд взагалі не встановлював, відповідних доказів з цього приводу не витребовував і, відповідно, в судовому рішенні оцінку таким, не давав.

Разом з цим, заявлена до стягнення сума збитків ґрунтується тільки на можливому отриманні Позивачем прибутку, настання якого неможливо вважати реальним та неминучим.

Останнє підтверджується і тим, що як видно з розпорядження Клієнта, згідно платіжного доручення за № 1 від 03.11.2008р., на підставі якого повинен був здійснюватись грошовий переказ на суму 255 354,27 грн., такі повинні були перераховуватись Банком не іншому резиденту –учаснику господарських відносин, а йому ж самому, тільки в іншому банку.

Суд апеляційної інстанції, на вказані порушення належної уваги не звернув та, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, обмежився тільки теоретичним обґрунтуванням заявлених до відшкодування збитків, зазначивши у своєму рішенні, що Позивачем належними доказами доведено наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення Відповідача, без належного обгрунтування такої позиції з посиланням на відповідні докази, що не може бути підставою для стягнення збитків.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення, не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з’ясувати підстави виникнення спору та дійсні права і обов’язки сторін, і в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

1. Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Національний кредит" в особі його філії у м. Лубни задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.04.2009р. у справі № 16/299 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.